ЗМІСТ
Вступ ........................................................................................................ 3
2.1 Загальна характеристика соціально-економічної концепції Фур'є ............ 6
2.2 Сутність капіталізму за Фур'є ........................................................... 9
2.3 Вчення Фур'є про майбутній суспільний лад та шляхи переходу
до нього ............................................................................................ 10
3.1 Програма Оуена щодо створення нового суспільства .................. 14
3.2 Критика Оуеном капіталізму .......................................................... 17
3.3 Шляхи реформування капіталізму, запропоновані Оуеном ......... 19
Висновки ................................................................................................ 24
Список використаних джерел ............................................................... 26
Актуальність теми. Розвиток європейського суспільства у XVІІІ – на початку XІX ст.ст. поряд із беззаперечними успіхами мав і суттєві проблеми. Однією з найгостріших була соціально-економічна. Проголошення й навіть реальне забезпечення соціальної рівності не усувало, а деякою мірою навіть поглиблювало суспільні суперечності, протистояння між власниками засобів виробництва (буржуазією) та найманими робітниками (пролетаріатом).
Стихійні виступи робітників, їх протести проти пригноблення, пошук шляхів до нового суспільного ладу, який би забезпечив вирішення соціальних протиріч, стали поштовхом до появи нового напряму в європейській соціально-економічній та політичній думці XІX ст. – соціалізму.
У цьому напрямі згодом з'являється низка течій, які мають свою специфіку та особливості, але засаднича ідея, тобто соціальна справедливість, завжди залишається стрижневою.
Ідеї соціалізму були розвинені у творчості таких мислителів XІX ст., як Сен-Сімон, Фур'є та Оуен.
Цей період у розвитку соціалізму часто називають "утопічний соціалізм". Термін "утопічний" пов'язаний із тим, що пізніші представники цього напряму вважали, що саме їх теорія є справді науковою, звідси й з'являється термін "науковий соціалізм". Проте оскільки засаднича базова ідея залишалася незмінною, то, щоб якось відділити ці два етапи, й було введено термін "утопічний". Хоча соціально-економічні концепції вказаних мислителів є не менш науковими, ніж будь-яка інша теорія.
Зокрема творчість Шарля Фур'є та Роберта Оуена – важливе явище у духовному житті Європи XІX ст. Їх вплив та значення в історії економічної думки є надзвичайно великими.
Мета роботи – розглянути погляди Шарля Фур'є та Роберта Оуена на перетворення суспільства.
Об'єкт дослідження – вчення про перетворення суспільства в економічній думці кінця XVІІІ – початку XІX століть.
Предмет дослідження – місце і значення вчень Шарля Фур'є та Роберта Оуена про перетворення суспільства в економічній думці кінця XVІІІ – початку XІX століть.
Для досягнення поставленої мети у роботі вирішувалися такі завдання:
1) визначити основні риси утопічного соціалізму і причини появи вчень про перетворення суспільства;
2) охарактеризувати соціально-економічну концепцію Фур'є;
3) з'ясувати сутність капіталізму за Шарлем Фур'є;
4) висвітлити вчення Фур'є про майбутній суспільний лад та шляхи переходу до нього;
5) проаналізувати програму Оуена щодо створення нового суспільства;
6) розглянути погляди Оуена на капіталізм;
7) розкрити шляхи реформування капіталізму, запропоновані Оуеном.
Методи дослідження – історичний, порівняльний, описовий.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
Важко зазначити, коли й ким було вперше вжито слово "соціалізм". Прийнято вважати, що це відбулося в 1834 р., коли побачила світ книга французького письменника П'єра Леру "Про індивідуалізм і соціалізм". Тоді ж цим терміном скористався і Роберт Оуен.
Слово "соціалізм" не мало тоді чітко визначеного змісту. Воно позначало вельми строкату сукупність переконань і надій на встановлення справедливого громадського порядку, в якому егоїзм і корисливість пануючих класів будуть подолані на засадах, що виключають нерівність у розподілі власності і доходів, тобто порядку, в якому інтереси суспільства і особистості співпадають. Такі теорії прийнято характеризувати поняттям "утопічні".
Слово "утопія" вперше було використано автором однойменної книги Томаса Мора, створеної ним у XVІ ст. В буквальному перекладі з грецької воно означає – "місце, якого немає". Словом "утопічний" характеризують ідеї і уявлення, здійснення яких або неможливо, або вкрай утруднено.
Причини появи зазначених ідей та їх популярність дослідники пояснюють історичними умовами XІX ст.: в економіці розвинених держав Європи стверджувався капіталізм. Його перші кроки супроводжувалися руйнуванням традиційних основ життя багатьох верств населення (селянства, дрібних торговців тощо). Народжувався робітничий клас, становище якого в ті роки було надзвичайно важким [1, с. 171].
Гонитва за прибутком виключала саму думку про необхідність соціальної підтримки знедолених верств населення.
Соціалістичний ідеал виникнув як реакція на труднощі й позбавлення будь-яких соціальних та економічних прав значних мас європейського населення, з бажання створити суспільство, в якому гарантії благополуччя були б надані усім громадянам.
2.1 Загальна характеристика соціально-економічної концепції Фур'є
Шарль Фур'є (1772-1837) народився в Безансоні в купецькій родині. Як і його батько, він був купцем, торгував у Ліоні колоніальними товарами. За часів Великої французької революції Фур'є втратив своє майно і найнявся до іншого торговця.
Над своєю системою Фур'є почав працювати з 1799 р., але основна його праця "Теорія чотирьох рухів і загальних доль" з'явилася лише у 1808 р. 1828 року вийшли "Трактат про домашню і землеробську асоціації" (у другому виданні 1838 р. – "Теорія всесвітньої єдності") та "Новий промисловий і суспільний світ". У 1835 р. побачила світ двотомна збірка статей Фур'є "Фальшива промисловість, роздроблена, відразлива, брехлива, і протиотрута – промисловість природна, злагоджена, приваблива", в якій відображено основні економічні погляди автора.
Основним змістом праць Фур'є є ідея соціальної гармонії, що можлива лише у суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він негативно ставився до революцій, які "грабують багатих, щоб збагатити інтриганів", проте, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено приватну власність, що породжує конкуренцію, анархію і соціальну нерівність, потребує обов'язкового реформування [3, с. 190].
Вихід Фур'є вбачав у запровадженні суспільної власності на засоби виробництва.
Соціально-економічна концепція Фур'є – двоїста. З одного боку, він виходить у своїх положеннях з нібито постійної і незмінної "природи людини". З іншого, – погляди Фур'є пройняті історизмом: в його доктрині ідея розвитку суспільства та генетичного прогресу його форм займає одне з провідних місць [3, с. 190].
В основу періодизації історичного розвитку Фур'є поклав рівень розвитку промисловості. Він пропонує схему, що, на його погляд, доволі точно відображає економічний розвиток людства. Увесь попередній хід історії людського суспільства він поділяє на чотири стадії розвитку: дикість, патріархат, варварство і цивілізацію (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1
Стадії розвитку людського суспільства за Фур'є
| Періоди, що передували індустрії
|
1. Первісний, що називається Едемом
2. Дикість або інертність
|
| Промисловість роздроблена, відразлива
|
3. Патріархат, дрібна індустрія
4. Варварство, середня індустрія 5. Цивілізація, велика індустрія
|
| Промисловість суспільна, приваблива
|
6. Гарантизм, напівасоціація
7. Соціантизм, проста асоціація 8. Гармонізм, складна асоціація
|
Оригінальним є вчення Фур'є про змішані періоди, названі ним "гібридами". Гібриди утворюються в результаті впливу народів більш високої культури на народи, що стоять на нижчому щаблі розвитку. Фур'є ілюструє це на прикладі Оттоманської імперії, яка багато запозичила в європейців, проте водночас зберегла чимало свого, самобутнього. Утім, не всі гібриди, за Фур'є, є позитивними: часто вплив народів більш високої культури на народи нижчої культури буває для останніх глибоко шкідливим і навіть згубним.
Спираючись на історичний метод дослідження, Фур'є робить висновок, що в кожному суспільстві існують (у більшому або меншому ступені) риси, запозичені з минулих або майбутніх періодів. Тому, комбінуючи їх, можна свідомо формувати суспільство [3, с. 191].
Іншим наріжним каменем його соціально-економічної концепції є вчення про природу людини, яке Фур'є виклав у так званій теорії пристрастей. Пристрасті перебувають у певній залежності між собою, у певній гармонії. Проте у цивілізованому (капіталістичному) суспільстві пристрасті діють хаотично і вносять до нього хаос. Природний порядок має постати в майбутньому й буде можливим лише тоді, коли на зміну цивілізації прийде новий, гармонічний суспільний лад.
Із самої природи людини випливає потреба у знищенні конкуренції і налагодженні організованого виробництва, оскільки лише тоді пристрасті стануть силою, що цементує й регулює всю суспільну діяльність. Тільки цей лад зможе зробити працю привабливою [3, с. 192].
Приваблива праця – основа системи Фур'є. У так званих цивілізованих суспільствах, так само як і у варварських чи рабовласницьких, праця залишається відразливою. Людина працює лише через примус, намагання задовольнити власні інтереси або через загрозу бідності. Фур'є вважає ворожим природі людини суспільний стан, який примушує її працювати. За наявності забезпеченого кожному мінімуму засобів до існування праця втрачає свій примусовий характер. Асоціаційоване виробництво з високим рівнем поділу праці дасть змогу кожному знайти собі місце за здібностями [2, с. 213].
Фур'є стверджує, що асоціації – єдиний суспільний лад, для якого із самого початку створено людину. Він доводить, що необхідно і можливо сформувати суспільні відносини, які відповідатимуть вимогам людської природи, тобто встановити соціальну гармонію. Людина за своєю природою завжди готова до цього, необхідно лише організувати її.
2.2 Характеристика капіталізму за Фур'є
Капіталізм разом із патріархатом і варварством Фур'є відносить до тієї епохи, промисловість якої характеризується як ворожа людині. Досліджуючи капіталізм, Фур'є часто звертається до сфери обігу. Якщо меркантилісти джерело збагачення вбачали в обігу, в торгівлі, то Фур'є схильний розглядати торгівлю як джерело всіх пороків суспільства. На його думку, торгівельний капітал – це провідна форма капіталу [3, с. 192].
Сутність суперечностей третьої фази цивілізації – капіталізму, полягає у боротьбі між виробниками і торговцями. Фур'є об'єднує фабрикантів і робітників в один клас, оскільки вони є об'єктом експлуатації агентів обігу, тобто торговців та банкірів.
Характеризуючи цивілізацію, Фур'є наголошує на ролі виробництва. Він вважає, що його роздробленість зумовлена формою власності, й, у свою чергу, є причиною панування торгівлі.
Під роздробленістю Фур'є розуміє не дрібномасштабне виробництво, а, навпаки, капіталістичний спосіб виробництва, за якого відбувається розпорошення суспільного виробництва між окремими особами. Саме з цього він робить висновок про неминучість анархії, криз, безробіття.
Капіталістична індустріалізація, на думку Фур'є, поглиблює антагонізм між інтересами індивідуума й колективу. Індустрію капіталістичного суспільства він називає "антисоціальною", тобто такою, що не приносить користі суспільству. Вона є результатом вільної конкуренції і причиною монополізації. Монополізація виробництва, у свою чергу, призводить до подальшого розшарування суспільства, зубожіння більшості населення, економічних криз [5, с. 120].
Фур'є формулює цілком логічне для свого часу вчення про концентрацію та централізацію виробництва, стверджуючи, що третя фаза цивілізації розвивається через витиснення дрібних і середніх підприємств великими й найбільшими, а також через злиття капіталів внаслідок організації акціонерних товариств. Він робить висновок, що розвиток концентрації і централізації призведе до нової фази, яку він називає "промисловим" або "торгівельним феодалізмом", тобто до панування об'єднаного фінансового капіталу над усім суспільством.
Усе викладене вище формує передумови трансформації суспільства, його корпоратизації, що забезпечує підстави для усуспільнення власності, виникнення асоціацій.
Загибель капіталістичної цивілізації Фур'є розглядає як невідворотний наслідок дії закону соціального прогресу.
2.3 Вчення Фур'є про майбутній суспільний лад та шляхи переходу
до нього
Сам Фур'є головним здобутком свого творчого життя вважав відкриття нової форми організації суспільства – асоціації, яку він називав Соціальною Гармонією.
Первинною господарською одиницею асоціації, за Фур'є, є фаланга. Для неї характерні суспільна форма виробництва на підставі спільної власності та розподіл відповідно до внеску кожного у виробництво. Фаланга займає площу близько однієї квадратної милі й складається приблизно з 1500 осіб.
Господарською основою фаланги є агровиробництво у різних його видах, з особливим ухилом в бік землеробства і садівництва. Різні види промисловості є лише підсобними промислами для сільського господарства.
Проте фаланга Фур'є – це не просто кооперація, яка передбачає поділ праці і спеціалізацію. Це щось на зразок акціонерного товариства, але частину витрат фаланги становлять витрати на суспільні потреби – виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл.
Отже, господарську систему нового суспільства він бачив як сукупність окремих, економічно відособлених одиниць – фаланг, хоча й підкреслював, що для загальносуспільних великомасштабних робіт будуть створюватись міжфалангові "промислові армії" [3, с. 194].
Економічною основою майбутнього ладу Фур'є вважає суспільну власність на засоби виробництва, проте трактує її доволі оригінально.
Державними засадами організації суспільства він поступається на користь об'єднань, що перебуватимуть між собою у товарних відносинах. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами – фалангами, які і стають реальними власниками. Утім, і в фалангах Фур'є зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоч і не впливає на виробництво, що функціонує в суспільній формі. Хазяїном виробництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує спільну діяльність.
Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного, кожен отримує свою частку прибутків на зразок того, як це робиться в акціонерному товаристві. Капіталіст отримує винагороду за капітал, втілений в акціях.
Фур'є впевнений, що продуктивність праці в асоціації буде настільки високою, що кожен матиме заощадження, які будуть інвестовані, а, отже, даватимуть право на отримання прибутку. Відтак власниками у фаланзі будуть не лише багаті, власність матимуть усі.
Проте розмір доходів визначатиметься не лише часткою майна індивіда у спільній власності, а й кількістю витраченої ним праці, його здібностями й талантом.
У Фур'є розподіл прибутку відбувається за капіталом, працею і талантом. Таке трактування розподілу має особливий зміст: намагаючись обгрунтувати свій підхід до проблеми справедливого розподілу, Фур'є залучає до цього фактори виробництва. Визначивши пропорції розподілу продукту у співвідношенні 5 : 4 : 3 (відповідно до часток праці, капіталу й таланту у виробництві), Фур'є у такий спосіб дає суспільну оцінку значущості кожного з цих факторів [3, с. 194].
Найманих робітників у фаланзі не буде, тому не буде й заробітної плати. Фур'є припускав, що якщо й не всі, то переважна маса членів фаланги матиме частку в прибутку, котра визначатиметься водночас і працею, і капіталом, і талантом (знаннями). Крім того, частина спільного прибутку відраховуватиметься у фонди суспільного споживання, забезпечуючи гарантований рівень доходів. Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх.
Фур'є твердо переконаний у перевагах вільної праці. Він доводить, що продуктивність її буде значно вищою, і що в асоціації буде повністю знищено бідність. У фалангах використовуватимуться не лише матеріальні стимули до праці, а й моральні, організовуватимуться змагання. Завдяки свідомості й високому рівню продуктивності праці, на думку Фур'є, буде досягнуто суспільної рівності, яку він розуміє як рівність стосовно засобів виробництва.
Основною рушійною й організуючою силою суспільства Фур'є вважає сильну владу, яку на період формування нового суспільства буде, на його думку, репрезентувати держава.
Саме держава примусить робітників і капіталістів до спільних дій із трансформування суспільства, сприятиме організації фаланг. Спрямовуюча роль держави з остаточним формуванням фаланг поступово відімре, але сильна влада в фалангах зберігатиметься. Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти-акціонери фаланг. На думку Фур'є, з часом усе світове господарство перетвориться на систему фаланг [3, с. 195].
Фур'є не вбачав можливостей одразу побудувати Світ Гармонії. Він говорив про існування перехідного періоду, який називав гарантизмом, коли кожному гарантуватиметься прожитковий мінімум, незалежність та комфорт, тобто майже все, що становить предмет турбот робітничого законодавства.
Фаланга Фур'є – це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови для праці й усебічного розвитку. Саме тому, що вона не дотримується комуністичних принципів, крім одного – суспільного споживання, – вона може стати прийнятною для всіх господарською формою.
Програма, що мала на меті не експропріацію власності, а її кооперування як форму усуспільнення і знищення найманої праці, не боротьбу класів, а асоціацію таланту, праці й капіталу, яка проповідувала примирення антагоністичних інтересів капіталіста та робітника, виробника і споживача, кредитора і боржника, поєднуючи їх в одній особі, – така програма й справді привертала увагу багатьох сучасників Фур'є.
3.1 Програма Оуена щодо створення нового суспільства
Роберт Оуен (1771-1858) народився в сім'ї дрібного ремісника, у невеликому англійському містечку Ньютаун. Після закінчення початкової школи, у семирічному віці, він став помічником учителя, репетитором, почав писати проповіді на релігійні теми.
У 9 років став торговцем й протягом восьми років пройшов шлях від продавця до менеджера великого торгівельного центру. Згодом він відкрив прядильну фабрику, а в 1794 р. став акціонером компанії "Чарльстон Твіст і К°", яку було засновано найстарішими лондонськими й манчестерськими фірмами, і очолив правління товариства.
У 1800 р. Оуен придбав на кордоні Шотландії й Англії фабричне селище Ленарк із чотирма прядильними фабриками і створив зразкову колонію, завдяки якій став відомим у всьому світі.
Діяльність Оуена в Нью-Ленарку поділяється на два періоди: організація зразкового промислового товариства – колонії високої культури й аналогічного рівня продуктивності праці та суспільно-реформаторська діяльність, коли він намагався її успіхи поширити на все суспільство.
Другий період був невдалим, і у 1824 р. Оуен від'їхав до США, щоб там реалізувати свій план кооперативної громади. З цією метою у 1825 р. він купив 30 тис. акрів землі разом із будівлями й заснував сільськогосподарське товариство "Нью Гармонія". Воно проіснувало лише три роки.
Після повернення до Англії Оуен знову займався суспільно-реформаторською діяльністю, сподіваючись вже не на урядові кола, а на профспілковий рух. Тред-юніони він пропонував перетворити на об'єднання виробників для організації кооперативних громад, розробляв плани організації "Великої національної об'єднаної спілки виробництв" і "Банку справедливого обміну", що, на його думку, могло б стати вирішальним кроком до реорганізації суспільства [3, с. 197].
У жовтні 1832 р. в Лондоні почав функціонувати оуенівський "Національний банк справедливого обміну праці", а у 1833 р. в Бірмінгемі його філія, які користувались успіхом доти, доки їх діяльністю керував сам Оуен. Через два роки після того, як Оуен відійшов від справ, Банк зазнав краху.
1834 р. був переломним пунктом у житті, діяльності та творчості Оуена. Хоч він прожив ще 24 роки, проте тримався осторонь не лише від робітничого руху, а й від широких соціальних рухів узагалі. Поступово оуенізм перетворився на суто теоретичне вчення.
Основні праці Оуена: "Про формування людського характеру" (1813), "Доповідь графству Ленарк" (1820), "Зауваження про вплив промислової системи" (1815), "Виклад раціональної системи суспільства" (1830). Він є автором проекту Фабричного закону, а після 1834 р. почав видавати журнал, в якому пропагував євангелістське вчення й писав праці на теми моралі, з яких головною є "Новий моральний світ" (1845).
Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Він виступав за створення нового суспільства з допомогою просвітництва й законодавства. В основу його програми покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятливого для ефективної праці та всебічного розвитку людини. Оуен проголошував, що людина – продукт середовища і що змінити її можна, лише змінивши середовище, в якому вона існує. Це одна з головних ідей теорії та практики Оуена {5, с. 122].
Під середовищем він розумів суспільно-економічні відносини, що впливають на поведінку людини. Основними складовими суспільного середовища, за Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мораль, право, освіта) та економічні компоненти. Він вважав, що функції з формування нового середовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спонукаючи до створення прогресивних інституціональних і економічних форм.
Оуен був впевнений, що з допомогою виховання та законодавства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове суспільство, позбавлене будь-яких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створив спілки банкірів та підприємців, проводив з ними "виховну роботу", закликаючи до свідомої перебудови соціального середовища, проте зазнав лише поразки.
У поняття соціального середовища Оуен включав й економічні основи організації суспільного виробництва. Він стверджував, що для перебудови економічного середовища потрібно насамперед знищити приватну власність і прибуток, забезпечити еквівалентний обмін товарами за їх вартістю, замінити гроші "бонами праці", що стануть справжнім еквівалентом цінності.
Оуен намагався теоретично обгрунтувати структуру прогресивної економічної системи майбутнього. Він виходив із аналізу суперечностей господарської системи капіталізму й, слушно (в цілому) визначивши їх природу, наголосив, що формування нового економічного середовища полягає в тому, щоб позбутись цих суперечностей, ліквідувавши їх основу – приватну власність.
3.2 Критика Оуеном капіталізму
Вихідним пунктом аналізу капіталізму для Оуена була англійська фабрична система, що утворилась в результаті промислового перевороту. Він вважав її доволі досконалою і такою, що могла б існувати автономно, поза існуючою системою економічних відносин, оскільки вона створює належні умови для раціональної організації праці, високого рівня її продуктивності і формування свідомого ставлення до неї.
Капіталістичне середовище перешкоджає раціональному поєднанню виробників та засобів виробництва в межах фабричної системи, раціональному розподілу факторів виробництва та продуктів праці.
Критикуючи капіталізм, Оуен характеризує його як нераціональну систему, що породжує суперечності, нові форми рабства та війни. Причиною недоліків капіталізму він вважає приватну власність, релігію та шлюб, освячений церквою [3, с. 198].
Оуен виступає проти будь-яких форм приватної власності, оскільки вбачає у ній першопричину всіх проблем капіталізму – криз, безробіття та злиднів. Приватна власність зумовлює приватнокапіталістичну форму розподілу, що уособлюється в праві власника визначати рівень прибутків й у такий спосіб підривати основи матеріальних стимулів до праці. Оуен доводить це, посилаючись на дію закону вартості.
Оуен визначає вартість по-рікардіанському, тобто працею, витраченою на виробництво товару, а не тією працею, що купується на товар. Він заперечує думку Сміта, що з нагромадженням капіталу і приватної власності на землю продукт праці розподіляється між трьома класами суспільства, а тому вартість визначається доходами.
Оуен погоджується зі Смітом, що закон вартості за капіталізму порушується, але не вважає такі порушення нормальними. На думку Оуена, їх наслідком є швидке розшарування суспільства та зниження "ціни праці", що зменшує купівельну спроможність робітників і звужує ринок збуту.
У "Доповіді графству Ленарк" він пише, що сучасний устрій суспільства не дає робітникові належної винагороди за його працю і внаслідок цього всі ринки виявляються недостатніми. Звідси випливає і невідповідність між пропозицією та попитом [3, с. 199].
Оуен один із перших зробив соціалістичні висновки з рікардіанської теорії вартості. Для Оуена конкуренція і прибуток є двома сторонами того самого явища – виробництва, приватного за характером. Капіталізм базується на прагненні отримання прибутку. Прибуток Оуен трактує як результат несправедливого обміну, додаток до ціни. Він є причиною економічних криз надвиробництва, або, скоріше, недоспоживання, оскільки через нього робітник не може придбати продукт власної праці і, отже, спожити еквівалент того, що виробив. Оуен вимагав ліквідації нетрудових прибутків.
Гроші є другим недоліком капіталізму, вони спотворюють обмін і розподіл. Оуен твердить, що гроші є знаряддям прибутку. Завдяки грошам прагнення прибутку підкоряє собі обмін, і аномальний продаж товару за ціною вищою ніж його вартість стає можливим. Тому потрібно ліквідувати гроші.
У поясненні криз Оуен виходив також з індустріалізації виробництва: машинне виробництво сприяє розширенню пропозиції, але породжує безробіття і скорочення попиту.
Оуен стверджував, що нова промислова система може існувати і без капіталістів. На підставі рівня розвитку техніки після промислової революції він робив висновок про те, що можна створити таку досконалу організацію виробництва й розподілу, яка б не зазнавала криз.
Релігію Оуен вважає третім недоліком існуючого суспільного ладу, оскільки вона не виконує функцій виховання нової людини, суперечить принципам суспільної справедливості, закріплює нерівність як моральний закон.
Шлюб, освячений церквою, – одна із форм рабства, причому постійного, оскільки його не можна скасувати в межах релігійного законодавства. Він посягає на свободу особистості, суперечить людській природі.
Оуен вказує на скороминущий характер капіталізму. Він розуміє, що в межах капіталістичної системи вирішення цих проблем неможливе, але вважає, що шлях до трансформування капіталізму в соціалістичне суспільство полягає у свідомому створенні умов, за яких вартість і справді визначалася б витраченою працею, гроші були б непотрібні, а машина служила б людині.
3.3 Шляхи реформування капіталізму, запропоновані Оуеном
Створення соціального середовища – провідна ідея усіх практичних заходів Оуена. Сприяння у здійсненні цієї ідеї він очікував то від хазяїв, то від держави, то від кооперації.
Виховання через асоціацію, що об'єднується на підставі економічного кооперування праці, рівноправної участі у виробництві й розподілі, Оуен оголосив наріжним каменем своєї доктрини.
На фабриці Оуена (Нью-Ленарк) було створено майже всі інститути соціалістичного суспільства: житло для робітників, дитячі садки, їдальні, фабрично-заводські крамниці, ощадні каси та ін.
Крім того, він на півстоліття випередив фабричне законодавство: зменшив тривалість робочого дня для дорослих із 17 до 10 годин, заборонив працю дітей до 10 років і створив для них світські школи, відмовився від системи штрафів.
Оуен, працюючи в графстві Ленарк, спромігся на практиці поліпшити організацію виробництва, підвищити трудову дисципліну та продуктивність праці, поліпшити умови праці, життя й побуту робітників, створити висококультурне середовище у межах окремого фабричного селища.
Успіхи, яких він досяг у Ленарку, Оуен мріяв поширити на все суспільство. Він починає розробляти програми реформування капіталізму, ініціює і бере участь у розробці фабричного законодавства (щоправда, коли 1819 р. з'явився так званий фабричний білль, Оуен відмовився від авторства, оскільки білль занадто спотворював його ідеї).
Оуен опрацював також цікавий план ліквідації безробіття, з допомогою організації "кооперативних селищ" для безробітних. Кожне селище мало бути самостійною господарською одиницею й виробляти все для задоволення власних потреб, і лише надлишки виробленого можна було продати. Селища функціонували б за принципами господарського та комерційного розрахунків. Створення таких селищ мало зробити, на його думку, зайвим податок на користь бідних.
Цей план знаменував перехід Оуена з позицій реформатора фабричної системи на позиції пропагандиста ідей соціалізму та кооперації. Проте економічна програма Оуена не знайшла підтримки правлячих кіл.
Другу спробу реформування суспільства Оуен зробив після повернення зі США. Необхідні умови для неспотвореної грошима дії закону вартості він сподівався створити, організувавши "Велику національну об'єднану спілку виробництв" (виробнича кооперація) та "Банк справедливого обміну" (кооперація зі збуту й обміну продукції). Ці дві організації – а вони, за задумом Оуена, становили одне ціле – мали були забезпечити обмін за законом вартості.
В основу обміну покладалися так звані трудові гроші, тобто бони, що відображатимуть реальні витрати праці на виробництво товару і, відповідно, знищуватимуть можливість одержання будь-якого прибутку.
На практиці це виглядало б так, що кожний, хто має товар, несе його в Банк обміну і після оцінювання експертами отримує бони, із зазначенням, скільки трудових годин витрачено на виробництво даного товару. Власник бонів міг отримати в банку будь-який інший товар, на виробництво якого витрачено стільки ж трудових годин.
Оуен має на увазі безпосередньо усуспільнену працю, тобто форму виробництва, протилежну товарній. Робочі бони лише констатували факт індивідуальної участі виробника в загальній праці і його частку в суспільному продукті, не спотворюючи економічних відносин.
Створений 1832 р. в Лондоні банк спочатку користувався успіхом, його "трудові гроші" охоче приймали і приватні торговці. "Трудові (робочі) гроші" стали навіть предметом спекуляції.
Проте в банк можна було здати товари, що не користувались попитом, не знаходили збуту, і отримати необхідні. Крім того, банк існував за принципами товарного обміну, а "трудові гроші" виконували функції звичайних грошей. Тому ця ідея зазнала поразки. Через два роки банк припинив існування. Невдалою виявилась і ідея "Великої національної спілки виробництв", яка разом зі згаданим банком мала була утворювати одне ціле.
Комуністичне суспільство – головна мета теоретичної системи Оуена. Реорганізацію всього суспільства на комуністичних засадах він уявляв як створення окремих громад. На відміну від Фур'є, Оуен не визнає приватної власності взагалі. Тому в громадах немає місця капіталістам та капіталістичному прибутку. Не передбачено також винагороди за здібності й талант. Усі спільно працюють і всі спільно користуються результатами своєї праці.
Господарською основою перших кооперативних громад мало стати землеробство. Оуен розумів, що з промисловості не можна починати реформаторську діяльність, оскільки вона працює на великі ринки й цілком від них залежить: ізолювати її від ринків – значить знищити. Інша річ – землеробство. Хоча й воно залежить від ринків, проте забезпечує значно більше передумов для створення замкнених, незалежних від ринку господарських одиниць, що могли б наочно довести можливість побудови комуністичного суспільства.
Аграрні кооперативні громади були для Оуена не ідеалом і не кінцевою метою, а лише початком комуністичного перетворення суспільства. З часом його громада мала стати прообразом комуністичного суспільства, де існували б суспільна власність на засоби виробництва, свідоме ставлення до праці, розподіл за потребами, високий рівень освіти, моралі і культури.
Коли громада "Нью-Гармонія" зазнала краху, проіснувавши всього три роки, Оуен зрозумів, що суспільство не готове до глибоких перетворень, і обмежився організацією асоціацій, але своїх утопій не зрікся.
Оуен не залишив школи у прямому розумінні цього слова. Але в нього було кілька учнів, які прагнули втілити у життя його теорії. Найвідоміший з них – Вільсон Томпсон, котрий у праці "Дослідження найсприятливіших для щастя людини принципів розподілу багатства" (1824) глибше, ніж Оуен, обгрунтував думку про те, що робітник не отримує повного продукту своєї праці, підготувавши грунт для формулювання теорій "додаткової вартості" і "неоплаченої праці". Він не проповідував експропріації приватної власності, а лише пропагував організацію нових форм підприємств, що в них робітник міг би залишати собі весь продукт власної праці. Такою формою організації він уважав кооперативи.
Водночас ідеї Оуена та його діяльність справили величезний вплив на суспільну думку. Як у Лондоні, так і в провінціях виникла ціла низка товариств, організованих за принципами Оуена. 1827 р. було створено "Асоціацію фонду" з метою зібрати капітал для створення кооперативної громади в околицях Лондона, виникло також кооперативне товариство обміну – прообраз майбутнього "Банку справедливого обміну".
У 1830 р. в різних частинах Англії існувало вже близько 300 кооперативних громад. Видавалося кілька кооперативних оуенівських журналів і газет.
Сам факт хоча й тимчасового, але реального існування "Великої національної об'єднаної спілки виробництв" та "Банку справедливого обміну" свідчить про те, що ідеї Оуена справді мали серйозну підтримку в суспільстві.
Оуен не був революціонером: він відмовився брати участь в чартистському русі, ніколи не виступав за експропріацію приватної власності, обмежуючись лише ідеєю соціалістичного реформування суспільства з допомогою найсвідоміших його представників та уряду.
Отже, створені Фур'є та Оуеном моделі нового "справедливого" суспільства різнились між собою.
Фур'є, Оуена і їх послідовників називають асоціаціоністами, оскільки вони шукали вирішення всіх проблем сучасного їм капіталізму у вільній асоціації (інтегральній кооперації), організованій свідомо, за наперед складеним планом. Асоціаціонізм, індивідуалістичний за своєю природою, передбачає добровільне об'єднання самостійних агентів і зберігає цю самостійність. Асоціаціоністи, так само як і ліберальні економісти, намагалися з'ясувати причини, що перешкоджають вивільненню економічного потенціалу індустріального суспільства, і вважали, що існуюче соціальне середовище є штучним, воно спотворює дію економічних законів. Проте асоціаціоністи відрізняються від економістів ліберальної школи тим, що вони беруть собі за мету шляхом асоціаціювання виробників створити нове суспільне середовище. Саме тому їх соціалізм і називають утопічним.
Разом з тим асоціаціонізм Фур'є та Оуена відрізнявся за формою: у Фур'є кооперація будується на корпоративних началах, зберігається приватна власність, хоча й обмежуються її функції у сфері розподілу, доходи формуються за суспільною вартістю факторів та через суспільні фонди споживання; в Оуена кооперація базується на суспільній формі власності, передбачає розподіл за працею і також через суспільні фонди споживання.
Ідея соціалістичної організації суспільства – це винахід ХІХ століття. Про "справедливу" організацію суспільства люди мріяли давно. Проте раніше "справедливість" розуміли лише як рівність у споживанні та користуванні благами.
Соціалісти-утопісти вперше поставили питання про соціалізм, як про нову систему організації виробництва, висунувши ідею, що соціалізм забезпечить значно вищу організацію виробництва і продуктивність праці, а це створить умови для якісно нового рівня забезпечення потреб.
По-новому соціалісти-утопісти ставили й питання про рівність. Вони трактували її як право на працю, тобто можливість для всіх без винятку членів суспільства працювати і за працею отримувати доходи, як можливість мати гарантовані блага із суспільних фондів споживання.
Розглядаючи вплив приватної власності на розподіл та виробництво багатств, соціалісти-утопісти дійшли висновку про необхідність її знищення, що буде головною умовою прогресивного розвитку суспільства.
Усі без винятку соціалісти-утопісти не визнавали ні рівності потреб, ні рівності здібностей, так само як економісти-класики вбачали мету економічної організації суспільства в досягненні максимуму виробництва, утім, на відміну від класиків, засуджували приватну власність і на цьому підгрунті створили теоретичну систему, що містить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов'язковими для пізніших соціалістичних доктрин ХІХ-ХХ століть.