Курсова > Економіка > Економіка підприємств > К Організаційні типи виробництва

К Організаційні типи виробництва

Курсова работа. 2016 р.

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................ 3

РОЗДІЛ 1. СТРУКТУРА ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ ......................................................................... 6

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ТИПІВ
ВИРОБНИЦТВА (НА ПРИКЛАДІ ВАТ «МОТОР СІЧ») ......................... 13

2.1. Організаційно-економічна характеристика ВАТ «Мотор Січ» ........... 13

2.2. Одиничне виробництво, його переваги та недоліки ............................ 23

2.3. Серійне виробництво та його підтипи .................................................. 24

2.4. Масове виробництво ............................................................................. 26

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ ТИПУ ВИРОБНИЦТВА НА МЕТОДИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВИРОБНИЧО-ОРГАНІЗАЦІЙНУ СТРУКТУРУ ........ 29

ВИСНОВКИ ................................................................................................. 36

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................ 39

ДОДАТОК А. Порівняльна характеристика типів виробництва ............... 41

ВСТУП

Актуальність теми роботи. У період розвитку ринкових відносин і посилення конкуренції (як між підприємствами, так і між працівниками) досягнутий досвід високопродуктивної праці зазвичай стає комерційною таємницею, а нерідко й високорентабельним товаром. Це ще більш посилює важливість проблеми раціоналізації виробничого процесу, оскільки за рахунок цього чинника можна без великих матеріальних або фінансових витрат досягати на підприємстві будь-якої сфери і напрямку господарювання суттєвого зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції і загальної ефективності праці.

Ефективність організації того чи іншого виробничого процесу залежить від організаційного типу виробництва. Він становить собою сукупність основних ознак, що визначають організаційно-технологічну характеристику виробничого процесу. Від типу виробництва залежать конкретні форми й методи його підготовки, планування, обліку і контролю.

Тип виробництва вирішальним чином впливає на ефективність використання ресурсів підприємства. Найефективнішим є масове виробництво, яке дає змогу вибирати прогресивні вихідні матеріали і заготовки, високопродуктивне устаткування та оснащення, найпрогресивніші методи організації виробничих процесів, краще використовувати трудові ресурси, У результаті на підприємствах такого типу значно нижча собівартість виготовленої продукції.

Використання групових методів обробки, автоматизація та електронізація виробничих процесів дають змогу застосувати організаційні форми масового виробництва у серійному, й навіть у дрібносерійному виробництвах. Організаційно-технічний рівень серійних виробничих процесів підвищують гнучкі виробничі системи.

Виходячи з типу виробництва, встановлюється тип підприємства і його підрозділів. На кожному підприємстві можуть існувати різні типи виробництва. Тому тип підприємства або його підрозділу визначається за переважаючим на ньому типом кінцевого виробництва.

Тип виробництва впливає на особливості його організації, управління й оперативно-виробничого планування, а також на техніко-економічні показники.

Якщо розглядати всю сукупність типів виробництва як єдине ціле, починаючи з одиничного і закінчуючи масовим, то в міру просування до масового виробництва можна відзначити:

– безперервне розширення сфери застосування високопродуктивних технологічних процесів, що супроводжуються механізацією й автоматизацією виробництва;

– збільшення частки спеціального устаткування і спеціального технологічного оснащення в загальній кількості знарядь праці;

– загальне підвищення технічної кваліфікації робітників, а також впровадження передових методів і прийомів праці.

На основі цих прогресивних змін за переходу від одиничного виробництва до серійного і далі до масового забезпечується значна економія суспільної праці і, як наслідок, – підвищення продуктивності праці, поліпшення використання основних фондів підприємства, скорочення витрат матеріалів на один виріб, а також зниження собівартості продукції, зростання прибутку і рентабельності виробництва.

Мета роботи полягає у розгляді теоретичних і прикладних аспектів вибору підприємствами організаційних типів виробництва.

Об'єкт дослідження – організаційні типи виробництва.

Предмет дослідження – особливості організаційних типів виробництва у ВАТ «Мотор Січ».

Для досягнення зазначеної мети в роботі вирішувались такі завдання:

– з'ясувати структуру та принципи організації виробничого процесу;

– надати організаційно-економічну характеристику ВАТ «Мотор Січ»;

– розглянути одиничне виробництво, його переваги та недоліки;

– розкрити особливості серійного виробництва та його підтипів;

– висвітлити відмінні риси масового виробництва;

– проаналізувати вплив типу виробництва на методи його організації та виробничо-організаційну структуру.

Методи дослідження: діалектичний, системного аналізу, логічний, порівняльний, історичний, статистичний, графічний.

Наукова новизна дослідження. У роботі зроблено спробу вперше виявити сутність і особливості організаційних типів виробництва у ВАТ «Мотор Січ».

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його висновків та рекомендацій у діяльності ВАТ «Мотор Січ», інших виробників авіаційних двигунів.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, в яких об'єднано чотири підрозділів, висновків, списку використаної літератури й додатку.

РОЗДІЛ 1 СТРУКТУРА ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

Виробничий процес – це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговуючих процесів праці і знарядь праці з метою створення споживчих вартостей і корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва робітники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад, верстати, автомобілі, товари народного споживання тощо.

Предмети і знаряддя праці, будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві знаходяться у визначеному взаємозв'язку один з одним: конкретні предмети може бути оброблено лише певними знаряддями праці; вже самі по собі вони мають системні властивості. Проте жива праця повинна охопити ці речі й у такий спосіб почати процес перетворення їх у продукт.

Таким чином, виробничий процес – це насамперед трудовий процес, оскільки ресурси, що використовуються людиною на його вході, як інформація, так і матеріальні засоби виробництва, є продуктом попередніх процесів
праці [9, с. 130].

Розрізняють основні, допоміжні та обслуговуючі виробничі процеси (рис. 1.1).

Рисунок 1.1 Структура виробничого процесу

Основні виробничі процеси – це та частина процесів, у якій відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх у готову продукцію. Наприклад, на підприємстві машинобудування процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів виробів у цілому [17, с. 280].

До допоміжних виробничих належать такі процеси, результати яких використовуються безпосередньо в основних процесах, для забезпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є: виготовлення інструментів, пристосувань, засобів механізації й автоматизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устаткування [10, с. 321].

Обслуговуючі виробничі процеси – це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів. Наприклад, транспортування матеріальних потужностей, складські операції усіх видів, технічний контроль якості продукції та ін.[18, с. 300].

Основні, допоміжні й обслуговуючі виробничі процеси мають тенденції розвитку та вдосконалення. Так, багато допоміжних виробничих процесів може бути передано спеціалізованим бригадам, що переважно забезпечує більш ефективне їх виконання. З підвищенням рівня механізації й автоматизації основних і допоміжних процесів, обслуговуючі процеси поступово стають невід'ємною частиною основного виробництва, відіграють організуючу роль в автоматизованих і особливо у гнучких автоматизованих виробництвах.

Основні, а в деяких випадках і допоміжні, виробничі процеси протікають у різних стадіях (або фазах).

Стадія – це відособлена частина виробничого процесу, на якій предмет праці переходить в інший якісний стан. Наприклад, матеріал переходить у заготівку, заготівка і деталь тощо.

Основні виробничі процеси протікають у таких стадіях: заготівельна, обробна, складальна і регулювально-налагоджувальна.

Заготівельну стадію призначено для виробництва заготівок деталей. Вона характеризується доволі різноманітними методами виробництва. Наприклад, розкрій або різання заготівок деталей з листового матеріалу, виготовлення заготівок методами лиття, штампування, кування та ін.

Основна тенденція розвитку технологічних процесів на цій стадії полягає у наближенні заготівок до форм і розмірів готових деталей. Знаряддями праці на цій стадії є відрізні верстати, пресово-штампувальне обладнання, гильотинні ножиці тощо.

Обробна стадія – друга в структурі виробничого процесу і включає механічне й термічне оброблення. Предметом праці тут є заготівки деталей, знаряддями праці і в основному різні металорізальні верстати, печі для термічного оброблення, апарати для хімічного оброблення. У результаті виконання цієї стадії деталям надаються розміри, що відповідають заданому класу точності.

Складальна (складально-монтажна) – це стадія виробничого процесу, в результаті якої виходять складальні одиниці (дрібні складальні одиниці, підвузли, вузли, блоки) або готові вироби. Предметом праці на цій стадії є деталі і вузли власного виготовлення, а також отримані зі сторони (комплектуючі вироби).

Розрізняють дві основні організаційні форми складання: стаціонарне й рухливе. Стаціонарне складання – це коли вироби виготовляються на одному робочому місці (деталі подаються). За рухливого складання вироби створюються у процесі його переміщення від одного робочого місця до іншого. Знаряддя праці тут не такі різноманітні, як на обробній стадії. Основними з них є будь-які верстати, стенди, що транспортують і направляють пристрої (конвеєри, електрокари, роботи та ін.).

Складальні процеси, як правило, характеризуються значним обсягом робіт, що виконуються вручну, тому їх механізація й автоматизація – головне завдання вдосконалення технологічного процесу.

Регулювально-налагоджувальна – заключна стадія в структурі виробничого процесу, що проводиться з метою одержання необхідних технічних параметрів готового виробу. Предметом праці тут є готові вироби або їх окремі складальні одиниці, знаряддя праці, універсальна контрольно-вимірювальна апаратура і спеціальні стенди для іспитів.

Складними називаються процеси, в яких шляхом з'єднання частин виходять готові продукти праці, тобто складні вироби (верстати, машини, прилади та ін.).

Рух предметів праці у виробничому процесі здійснюється у такий спосіб, що результат праці одного робочого місця стає вихідним предметом для іншого, тобто кожен попередній у часі й у просторі дає роботу наступному.

Організація виробничого процесу на будь-якому підприємстві, у будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному сполученні у часі й у просторі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію за мінімальних витрат живої й упредметненої
праці [6, с. 181].

Особливості і методи такого сполучення у різних виробничих умовах різні. Однак при всьому їх різноманітті організація виробничих процесів підкоряється деяким загальним принципам: диференціації, концентрації й інтеграції, спеціалізації, пропорційності, прямоточності, безперервності, паралельності, ритмічності, автоматичності, профілактиці, гнучкості, оптимальності, електронізації, стандартизації та ін.

Принцип диференціації припускає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, що поділяються на операції, переходи, прийоми і рухи. При цьому аналіз особливостей кожного елемента дозволяє вибрати найкращі умови для його здійснення, що забезпечують мінімізацію сумарних витрат усіх видів ресурсів.

Проте надмірна диференціація підвищує стомлюваність робітників на ручних операціях за рахунок монотонності й високої інтенсивності процесів виробництва. Велика кількість операцій призводить до зайвих витрат на переміщення предметів праці між робочими місцями, установку, закріплення і зняття їх з робочих місць після закінчення операцій.

Так, при використанні сучасного високопродуктивного гнучкого кування (верстати з ЧПУ, обробні центри, роботи та ін.) принцип диференціації переходить у принцип концентрації операцій виробничих процесів.

Принцип концентрації припускає виконання декількох операцій на одному робочому місці (багаторізцеві автомати з ЧПУ). Операції стають більш складними і виконуються в поєднанні з бригадним принципом організації праці.

Принцип інтеграції являє собою поєднання основних, допоміжних і обслуговуючих процесів.

Принцип спеціалізації характеризує форму розподілу колективної праці, що, розвиваючись планомірно, зумовлює виділення на підприємстві цехів, ділянок, ліній і окремих робочих місць. Вони виготовляють продукцію обмеженої номенклатури й відрізняються особливим виробничим процесом.

Слід зауважити, що скорочення номенклатури продукції, котра випускається, як правило, приводить до поліпшення всіх техніко-економічних показників діяльності підприємства, зокрема до підвищення рівня використання основних фондів підприємства, зниження собівартості продукції, поліпшення якості продукції, механізації й автоматизації виробничих процесів. Спеціалізоване обладнання за всіх інших умов працює продуктивніше.

Принцип паралельності припускає одночасне виконання часткових виробничих процесів і окремих операцій над аналогічними деталями і частинами виробу на різних робочих місцях, тобто створення широкого фронту робіт з виготовлення даного виробу.

Паралельність в організації виробничого процесу застосовується в різних формах:

– у структурі технологічної операції (багато інструментальні, багаторізцеві напівавтомати) або обладнання основних і допоміжних елементів операцій;

– в обробці деталей (у цехах заготівки і деталі на різних стадіях готовності);

– у вузловому і загальному складанні, що забезпечує скорочення тривалості виробництва і економії робочого часу.

Принцип ритмічності забезпечує випуск або зростання продукції за рівні періоди часу і відповідно повторення виробничого процесу на всіх його стадіях і операціях реалізації виробництва і стійкої номенклатури, яка може бути забезпечена безпосередньо кількістю оброблюваних виробів за одиницю часу.

Принцип автоматичності припускає максимальне виконання виробничого процесу автоматично, тобто без особистого втручання працівника або під його спостереженням і контролем, що призводить до збільшення обсягів випуску продукції, до підвищення якості робіт, скорочення витрат та заміни ручної праці більш інтелектуальною працею робітників (наладчиків, операторів).

Принцип профілактики припускає організацію обслуговування, спрямовану на запобігання аварій і простоїв техніки, це досягається за допомогою системи планування ремонтів.

Принцип гнучкості забезпечує ефективну організацію робіт, дозволяє стабільно перейти на випуск іншої продукції, за виробничою програмою підприємства, або на випуск нової. Він забезпечує скорочення налагодження устаткування при випуску деталей і виробів широкої номенклатури.

Найбільший розвиток цей принцип одержує в умовах високоорганізованого виробництва, де використовуються верстати з ЧПУ, оброблювальні центри, переналагоджувані автоматичні засоби контролю, складування і переміщення об'єктів виробництва.

Принцип оптимальності полягає в тому, що виконання всіх процесів з випуску продукції у заданій кількості й у визначений термін здійснюється з найбільшою економічною ефективністю або з найменшими витратами трудових і матеріальних ресурсів. Оптимальність зумовлена законом економії часу.

Принцип електронізації припускає широке використання можливостей ЧПУ, заснованих на застосуванні мікропроцесорної техніки, що дозволяє створювати принципово нові системи машин, які сполучають високу продуктивність з вимогами гнучкості виробничих процесів. ЕОМ і промислові роботи, що володіють штучним інтелектом, дозволяють виконувати найскладніші функції у виробництві замість людини.

Використання міні- і мікро- ЕОМ з розвинутим програмним забезпеченням багатоінструментальиих верстатів з ЧПУ дозволяє виконувати велику сукупність або навіть усі операції оброблення деталей за допомогою однієї установки на верстаті за рахунок автоматичної зміни інструментів. Набір ріжучого інструмента для такого верстата може досягати 100-120 одиниць, що встановлюються в револьверній голівці або інструментальному магазині і замінюються за спеціальною програмою.

Принцип стандартизації припускає широке використання при створенні й освоєнні нової техніки і технології стандартизації, уніфікації, типізації і нормалізації, що дозволяє уникнути необгрунтованого розмаїття у матеріалах, устаткуванні, технологічних процесах і різко скоротити тривалість циклу створення й освоєння нової техніки.

При проектуванні виробничого процесу або виробничої системи варто виходити з раціонального використання усіх зазначених вище принципів.

Підсумовуючи викладене у першому розділі, треба зазначити, що від правильної і раціональної організації виробничих процесів (особливо основних) залежать результати виробничо-господарської діяльності підприємства, економічні показники його роботи, собівартість продукції, прибуток і рентабельність виробництва, величина незавершеного виробництва і розмір оборотних коштів.

РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ТИПІВ ВИРОБНИЦТВА (НА ПРИКЛАДІ ВАТ «МОТОР СІЧ»)

2.1. Організаційно-економічна характеристика ВАТ «Мотор Січ»

ВАТ "Мотор Січ" є однією із найбільших у світі компаній, що займаються випуском авіаційних двигунів і промислових газотурбінних установок. Основним завданням підприємства було і залишається виробництво сучасної якісної авіаційної техніки.

Діяльність ВАТ "Мотор Січ" завжди була пов'язана із поетапним засвоєнням у серійному виробництві нових двигунів, кожний з яких став значною віхою в розвитку вітчизняного авіадвигунобудівництва. Це двигуни: АІ-20, АІ-24, АІ-25, АІ-25ТЛ, ТВ3-117, Д-36, Д-136, Д-18Т, ТВ3-117, ВМА-СБМ1, АІ-1030, Д-436Т1/ТП, ВК-2500 для літаків Мул-18, Іл-38, Бе-12, Ан-8, Ан-10, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, Як-40, Як-42, Ан-72, Ан-74, АН-124 "Руслан", Ан-225 "Мрія", Ан-140, Ту-334, Бе-200, а також вертольотів Ка-27, Ка-28, Ка-29, Ка-31, Ка-32, Ка-50 ("Чорна акула"), Ка-52 ("Алігатор"), Мі-8МТ, Мі-8АМТ, Мі-14, Мі-17, Мі-24, Мі-25, Мі-26, Мі-28, Мі-35 [1, с. 6].

Багато типів двигунів, які виробляються на підприємстві, стали світовими лідерами у своєму класі:

– ТРДД АІ-25ТЛ піднімає у повітря більше 3 тис. учбово-тренувальних та учбово-бойових літаків 38 країн світу;

– вертолітний двигун ТВ3-117, на якому літають у 100 країнах світу;

– практично всі вироблені в Росії вертольоти середньої вантажності;

– двигун Д-18 для транспортних літаків "Руслан" та "Мрія";

– найпотужніший в світі двигун Д-136 для вертольотів та ін. [1, с. 8].

Досягнення ВАТ "Мотор Січ" у виробничій діяльності за 2011 р. є такими:

– досягнуто темпів зростання чистого доходу від реалізації продукції порівняно із 2010 р. – 141,3%;

– питома вага авіаційної техніки у відвантаженій продукції – 84,1%;

– отримано доход від реалізації продукції, робіт і послуг у розмірі 1 млрд. 749,7 млн. грн., що на 511,6 млн. грн. більше, ніж у 2010 р.;

– частка експорту в доході від реалізованої продукції – 87,5%;

– перераховано у бюджет і позабюджетні фонди 224,9 млн. грн. податків і зборів;

– виготовлено серійних авіаційних двигунів різних типів і наземних установок на суму 917,3 млн. грн.;

– відвантажено продукції замовникам на суму 942,9 млн. грн.;

– відремонтовано авіаційних двигунів на суму 374,1 млн. грн. [1, с. 10].

Отже, ВАТ "Мотор Січ" залишається спеціалізованим підприємством, основу продукції якого складають газотурбінні двигуни для цивільної та військової авіації, а також вироблені на їх базі промислові газотурбінні прилади для енергетичного та газоперекачувального устаткування.

До організаційної структури ВАТ "Мотор Січ" входять 47 основних та допоміжних цехів і 50 відділів, що безпосередньо пов'язані із основним виробництвом. Структурні одиниці ВАТ "Мотор Січ" представлені на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 Структурні одиниці ВАТ "Мотор Січ"

Запорізький моторобудівний завод (ЗМЗ) виробляє авіаційні двигуни, здійснює їх ремонт і сервісне обслуговування, виготовляє приводи для газо- і нафтоперекачувальних агрегатів, пересувні автоматизовані електростанції, споживчі товари тощо.

Запорізький машинобудівний завод ім. В.І. Омельченка займається ливарним виробництвом і випробуванням двигунів. Крім того, на заводі виготовляються газотурбінні електростанції.

Сніжнянський машинобудівний завод випускає деталі для авіаційних двигунів, вузли для гірничошахтного обладнання і споживчі товари.

Волочиський машинобудівний завод забезпечує збирання авіаційних двигунів, виготовляє технологічне оснащення. Завод випускає запасні частини для автомобілів і низку товарів сільськогосподарської групи.

Авіакомпанія "Мотор Січ" здійснює як пасажирські рейси, так і перевезення вантажів. Парк авіакомпанії включає літаки і вертольоти.

ЗМЗ – головна структурна одиниця ВАТ "Мотор-Січ". Основні напрямки його діяльності представлені на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 Основні напрямки діяльності ЗМЗ

Мета зовнішньоекономічної діяльності ВАТ "Мотор Січ" – максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі у міжнародному підприємництві.

Характер зовнішньоекономічної діяльності ВАТ "Мотор Січ" визначається загальною стратегією підприємства, а також метою й завданнями, які ця стратегія покликана вирішувати. Фактори, що впливають на характер зовнішньоекономічної діяльності ВАТ "Мотор Січ" представлені на рисунку 2.3.

Рисунок 2.3 Фактори, що впливають на характер зовнішньоекономічної діяльності ВАТ "Мотор Січ"

Головними завданнями ВАТ "Мотор Січ" на зовнішніх ринках є:

1) захист своїх інтересів і позицій на ринках Росії і країн СНД;

2) утримання позицій на світових ринках;

3) розробка й просування нової продукції на ринки, де продукція ВАТ "Мотор Січ" ще невідома.

ВАТ "Мотор Січ" випускає 60 типів і модифікацій двигунів для більш ніж 80 видів літаків і вертольотів різного призначення. Крім того, підприємство пропонує на українському та світовому ринках промислові газотурбінні установки, споживчі товари і матеріали. Співпрацюючи із КБ "Івченко-Прогрес", ВАТ "Мотор Січ" має потужну конструкторську базу для розробки і впровадження нових моделей двигунів та енергетичного обладнання [13, с. 21].

Номенклатура продукції ВАТ "Мотор Січ" наведена на рисунку 2.4.

Рисунок 2.4 Номенклатура продукції ВАТ "Мотор Січ"

Для організації збуту продукції на зовнішніх ринках ВАТ "Мотор Січ" використовує такі методи (рисунок 2.5).

Рисунок 2.5 Методи організації збуту продукції ВАТ "Мотор Січ"
на зовнішніх ринках

Наразі ВАТ "Мотор Січ" має яскраво виражену експортну спрямованість.

Динаміка експорту продукції ВАТ "Мотор Січ" у 2009-2011 р.р. представлена на рисунку 2.6.

Рисунок 2.6 Динаміка експорту продукції ВАТ "Мотор Січ" у
2009-2011 р.р., млн. грн.

Більш ніж 70% загального доходу від реалізації промислової продукції у 2009-2011 р.р. отримано від експорту в Росію та в країни Азії (Індія, Китай, Корея та ін.).

У таблиці 2.1 наведені дані щодо динаміки обсягу двигунів, які були експортовані ВАТ "Мотор Січ" за кордон протягом 2009-2011 p.p.

Таблиця 2.1 – Динаміка обсягу експорту двигунів ВАТ "Мотор Січ"
за 2009-2011 p.p.

Рік		Обсяг експорту, шт.	Експортна ціна товару, грн.	Загальна сума, грн.
2009	Двигун „Мотор Січ МС-10”	1850	3500	6475000
2009	Двигун „Мотор Січ Д-70”	1564	4600	7194400
	Двигун „Мотор Січ Д-250”	1065	6300	6709500

(продовження таблиці 2.1)

Всього обсяг експорту двигунів, грн.				13903940
Всього обсяг експортних операцій, грн.				213804000
2010	Двигун „Мотор Січ МС-10”	3960	3800	15048000
	Двигун „Мотор Січ Д-70”	2865	5200	14898000
	Двигун „Мотор Січ Д-250”	2254	6500	14651000
Всього обсяг експорту двигунів, грн.				44597000
Всього обсяг експортних операцій, грн.				442591000
2011	Двигун „Мотор Січ МС-10”	5345	3800	20311000
	Двигун „Мотор Січ Д-70”	3891	5200	20233200
	Двигун „Мотор Січ Д-250”	2899	6700	19423300
Всього обсяг експорту двигунів, грн.				59967500
Всього обсяг експортних операцій, грн.				582146000

Аналізуючи дані таблиці 2.1, можна зробити висновок, що експорт двигунів на ВАТ "Мотор Січ" з кожним роком зростає, отже, зростають прибутки від експортної діяльності. Для наочності побудуємо діаграму динаміки обсягу експорту двигунів за 2009-2011 p.p. (рисунок 2.7).

Рисунок 2.7 Динаміка обсягу експорту двигунів ВАТ "Мотор Січ"
за 2009-2011 p.p.

Побудуємо графік, на якому можна побачити тенденцію зростання експортних операцій на ВАТ "Мотор Січ" за 2009-2011 р.р. (рисунок 2.8).

Рисунок 2.8 Динаміка експортних операцій ВАТ "Мотор Січ" за
2009-2011 p.p.

Структура ринків збуту продукції ВАТ "Мотор Січ" в 2011 р. представлена на рисунку 2.9.

Рисунок 2.9 Структура ринків збуту продукції ВАТ "Мотор Січ"
у 2011 р.

Найзначнішим ринком збуту продукції ВАТ "Мотор Січ" традиційно є Росія. Більша частина коштів від російських споживачів у 2011 р. отримана за поставку серійних авіаційних двигунів ТВ3-117 різних модифікацій, ВК-2500, АІ-9В і запасних частин до авіаційних двигунів ТВ3-117.

Основними споживачами у 2011 р. були Улан-Уденський авіазавод, Казанський і Ростовський вертолітні заводи, ВАТ "Клімов" (м. Санкт-Петербург), авіазавод у м. Кумертау, авіакомпанії "Волга-Дніпро", "Поле", "Ютейр", "Татарстан" та ін.

Другим за величиною ринком збуту є країни Далекого зарубіжжя. На відміну від Росії, більшу частину грошових надходжень із Далекого зарубіжжя забезпечують послуги з ремонту авіаційних двигунів різних модифікацій і постачання запасних частин. Основні споживачі за підсумками 2011 р. – Індія, Китай, Республіка Південна Корея, Алжир, Польща.

Із країн СНД в 2011 р. кошти, в основному, надходили за наземну техніку. ВАТ "Мотор Січ" має тривалі партнерські зв'язки із компаніями Білорусі, Туркменістану, Узбекистану, яким у 2010 р. були поставлені газотурбінні приводи АІ-336-28, АІ-20ДКЕ, модулі МСТ-198.

Основними українськими покупцями продукції ВАТ "Мотор Січ" у
2010 р. були київський завод "Авіант" і Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (ХДАВП).

Організація виробничих процесів, вибір найбільш раціональних методів підготовки, планування і контролю за виробництвом ВАТ «Мотор Січ» багато в чому визначаються типом виробництва, тобто сукупністю ознак, що визначають організаційно-технічну характеристику виробничого процесу, здійснюваного на одному або багатьох робочих місцях у масштабі ділянки, цеху, підприємства. Тип виробництва багато в чому визначає форми спеціалізації і методи організації виробничих процесів.

В основу вибору типів виробництва покладено такі фактори: широта номенклатури, обсяг випуску, ступінь сталості номенклатури, характер завантаження робочих місць і їх спеціалізація.

Номенклатура продукції являє собою кількість найменувань виробів, закріплених за виробничою системою, і характеризує її спеціалізацію. Чим ширша номенклатура, тим менш спеціалізованою є система, і, навпаки, чим вона вужча, тим вищий ступінь спеціалізації. Широка номенклатура продукції, що випускається, зумовлює велике розмаїття технологічних процесів і операцій, устаткування, інструментів, оснащення і професій робітників.

Обсяг випуску виробів – це кількість виробів певного виду, що виготовляються виробничою системою протягом визначеного часу. Обсяг випуску і трудомісткість кожного виробу впливають на характер спеціалізації цієї системи.

Ступінь сталості номенклатури – це повторюваність виготовлення виробу даного виду в послідовні періоди часу. Якщо в один плановий період часу виріб даного виду виготовляється, а в інші не випускається, то ступінь сталості відсутній. Регулярне повторення випуску виробів даного виду є однією з передумов забезпечення ритмічності виробництва. У свою чергу, регулярність залежить від обсягу випуску виробів, оскільки великий обсяг випуску може бути рівномірно розподілений на послідовні планові періоди.

Характер завантаження робочих місць означає закріплення за ними певних операцій технологічного процесу. Якщо за робочим місцем закріплено мінімальну кількість операцій, то це вузька спеціалізація, а за закріпленням великої кількості операцій і широка спеціалізація.

Залежно від зазначених факторів у ВАТ «Мотор Січ» розрізняють три типи виробничих процесів, або три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Кожному типу виробництва відповідають: вид обладнання, що використовується, технологія і форма організації виробництва, види руху предметів праці, виробнича структура підприємства (цеху, ділянки) й інші особливості.

2.2. Одиничне виробництво, його переваги та недоліки

Одиничне виробництво характеризується широким асортиментом продукції і невеликим обсягом випуску однакових виробів. При цьому зразки ніколи не повторюються або повторюються нерегулярно. За кожним робочим місцем не закріплені певні деталеоперацїї, тобто відсутня глибока спеціалізація.

У ВАТ «Мотор Січ» налагоджено одиничне (на замовлення) виробництво таких двигунів:

1) АІ-25ТЛК – турбореактивний двоконтурний двигун, призначений для літака К-8J. Двигун успішно експлуатується у Китаї;

2) сімейство турбореактивних двоконтурних двигунів Д-436
(Д-436Т1/ТП, Д-436-148), призначених для літаків Ту-334, Ан-148,
літака-амфібії Бе-200;

3) АІ-222-25 – турбореактивний двоконтурний двигун, оптимізований для експлуатації на сучасних учбово-тренувальних літаках Як-130;

4) АІ-222К-25Ф для нового китайського УТС/УБС L-15;

5) Д-27 – турбогвинтовентиляторний двигун, призначений для високо економічних пасажирських і транспортних літаків такого класу, як Ан-70;

6) ТВ3-117ВМА-СБМ1 – турбогвинтовий двигун, призначений для літака Ан-140 та інших економічних пасажирських і транспортних літаків місцевих повітряних ліній:

7) МС 14 – турбогвинтовий двигун, призначений для літаків місцевих повітряних ліній пасажировмісністю до 30 чоловік (можливе застосування двигуна на літаках Ан-3, Ан-38 і Бе-32), а також його турбовальні модифікації, призначені для вертольотів легкого класу;

8) ВК-2500, ТВ3-117ВМА-СБМ1В – турбовальні двигуни, призначені для бойових вертольотів Мі-28Н, Ка-52, Ка-28/29, а також для модернізації вертольотів Мі-17, Мі-24, Мі-28, Ка-32, Ка-50;

9) АІ-450 – турбовальний двигун, призначений для установки на вертольотах різного застосування в класі вантажопідйомності 1500-4000кг:
Ка-226, Ансат, Мі-2.

Обладнання для виробництва зазначених двигунів унікальне, універсальне та розміщене за однорідними групами. При одиничному типі виробництва застосовується послідовний вид пересування предметів праці та існує відносно велика питома вага ручної праці.

Одиничне виробництво характеризується наявністю значного незавершеного виробництва та відсутністю закріплення операцій за робочими місцями, високою собівартістю продукції, що випускається, і тривалим виробничим циклом.

Різноманітна номенклатура робить одиничне виробництво більш мобільним й таким, що швидко пристосовується до умов сучасного ринку.

Отже, відмітними рисами одиничного виробництва у ВАТ «Мотор Січ» є:

– переважання технологічної спеціалізації цехів, дільниць та відсутність закріплення за ними певних виробів;

– використання універсального обладнання та його розміщення за однотипними групами;

– відносно велика питома вага ручної праці;

– наявність робітників високої кваліфікації.

2.3. Серійне виробництво та його підтипи

Як вже зазначалось, Діяльність ВАТ «Мотор Січ» завжди була пов'язана із поетапним засвоєнням у серійному виробництві нових двигунів, кожний з яких став значною віхою в розвитку вітчизняного авіадвигунобудівництва. Це двигуни: АІ-20, АІ-24, АІ-25, АІ-25ТЛ, ТВ3-117, Д-36, Д-136, Д-18Т, ТВ3-117, ВМА-СБМ1, АІ-1030, Д-436Т1/ТП, ВК-2500 для літаків Мул-18, Іл-38, Бе-12, Ан-8, Ан-10, Ан-12, Ан-24, Ан-26, Ан-30, Ан-32, Як-40, Як-42, Ан-72, Ан-74, АН-124 «Руслан», Ан-225 «Мрія», Ан-140, Ту-334, Бе-200, а також вертольотів Ка-27, Ка-28, Ка-29, Ка-31, Ка-32, Ка-50 («Чорна акула»), Ка-52 («Алігатор»), Мі-8МТ, Мі-8АМТ, Мі-14, Мі-17, Мі-24, Мі-25, Мі-26, Мі-28, Мі-35.

Серійне виробництво спеціалізується на виготовленні обмеженої номенклатури виробів порівняно невеликими обсягами і повторюваними через визначений час партіями (серіями).

Залежно від кількості операцій, що закріплюються за кожним робочим місцем, регулярності повторення партій виробів і їх розміру розрізняють три підтипи (види) серійного виробництва: дрібно-, середньо- і багатосерійне.

Дрібносерійне виробництво тяжіє до одиничного:

– вироби випускаються малими серіями широкої номенклатури, повторюваність виробів у програмі заводу або відсутня, або нерегулярна, а розміри серій хитливі;

– підприємство увесь час освоює нові вироби і припиняє випуск раніше освоєних.

За робочими місцями закріплено широку номенклатуру операцій. Устаткування, види рухів, форми спеціалізації і виробнича структура – ті самі, що й за одиничного типу виробництва.

Для середньосерійного виробництва характерний випуск виробів досить великими серіями обмеженої номенклатури; серії повторюються з відомою регулярністю за періодом запуску і кількістю виробів у партії; річна номенклатура ширша за номенклатуру випуску в кожному місяці.

За робочими місцями закріплено більш вузьку номенклатуру операцій. Устаткування – універсальне і спеціальне, вид руху предметів праці – паралельно-послідовний.

Виробничі цехи мають розвинену структуру, заготівельні цехи спеціалізуються за технологічним принципом, а в механоскладальних цехах створюються предметно-замкнуті ділянки.

Багатосерійне виробництво тяжіє до масового. Вироби виготовляються великими серіями обмеженої номенклатури, а основні або найважливіші випускаються постійно і беззупинно. Робочі місця мають вужчу спеціалізацію. Устаткування – переважно спеціальне, види рухів предметів праці – паралельно-послідовний і паралельний.

Цехи мають просту виробничу структуру, обробні й складальні ділянки спеціалізовані за предметним принципом, а заготівельні – за технологічним.

Відмітними рисами серійного виробництва у ВАТ «Мотор Січ» є:

– за кожним робочим місцем закріплюється від однієї до 20 періодично повторюваних операцій;

– номенклатура продукції не стійка, одна й та сама продукція виготовляється кілька разів;

– частина обладнання спеціалізована, розміщується за технологічною та частково за предметною ознакою;

– застосовується паралельно-послідовний вид пересування предметів праці;

– значне застосування механізації праці при незначному використанні ручної праці.

– продукція серійного виробництва, як правило, стандартна.

2.4. Масове виробництво

Масове виробництво ВАТ «Мотор Січ» характеризується виготовленням окремих видів продукції у великій кількості на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду. Це стосується вертолітних двигунів.

Головною ознакою масового типу виробництва є виготовлення великого обсягу однорідної продукції. Для цього тину виробництва характерні:

– незмінна номенклатура продукції, що виготовляється;

– спеціалізація робочих місць на виконанні однієї постійно закріпленої операції;

– застосування спеціального обладнання;

– незначна довжина виробничого циклу;

– висока механізація та автоматизація виробничих процесів.

Собівартість продукції масового виробництва, порівняно з одиничним та серійним, значно менша. Таким чином, цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації і підвищення продуктивності праці.

Усе це веде до збільшення ефективності виробництва. Як правило, собівартість дослідного зразка одиничного виробництва у 20-30 разів вища, ніж масового.

Необхідною умовою масового виробництва є постійний рівень попиту на продукцію.

Відмітними рисами масового виробництва у ВАТ «Мотор Січ» є:

– за кожним робочим місцем закріплено одну-дві операції;

– постійна номенклатура продукції;

– використовуються автоматичні лінії;

– застосовується паралельний вид пересування предметів праці.

Отже, збільшення масовості та серійності виробництва має низку позитивних рис:

– збільшується продуктивність праці за рахунок поглиблення виробничих навичок та кращого оснащення робочих місць;

– знижується собівартість продукції і поліпшується використання обладнання, скорочується час виробництва виробу.

Разом з тим масове та серійне виробництво має ряд недоліків. Головними з них є орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середні стандарти та труднощі перебудування виробництва, пов'язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Щоб усунути недоліки масового та серійного виробництва, необхідно поєднувати методи великосерійного та масового виробництва.

Отже, змішаний метод є найбільш перспективним методом організації виробничих процесів у ВАТ «Мотор Січ». У Додатку А дається порівняльна характеристика типів виробництва.

РОЗДІЛ 3 ВПЛИВ ТИПУ ВИРОБНИЦТВА НА МЕТОДИ ЙОГО ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВИРОБНИЧО-ОРГАНІЗАЦІЙНУ СТРУКТУРУ

Методи організації виробництва – це спосіб здійснення виробничого процесу, який є сукупністю засобів і прийомів його реалізації та характеризується рядом принципів, головними з яких є взаємозв'язок, послідовність виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь безперервності виробничого процесу. Є три методи організації виробництва – непотоковий, потоковий та автоматичний, що тісно пов'язані із типом виробництва на певному підприємстві й помітно впливають на формування його організаційно-виробничої структури.

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:

– на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування;

– робочі місця розташовуються однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи токарних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів;

– предмети праці перемішуються у процесі обробки складними маршрутами, внаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окремих операцій предмети часто надходять на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної
операції [10, с. 323].

Непотоковий метод застосовується переважно у масовому і серійному виробництвах. Причому залежно від широти номенклатури виробів і їх кількості він має модифікації.

В умовах одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять обробку згідно з ознаками, наведеними вище.

У серійному виробництві цей метод приймає форми партіонно-технологічного або предметно-групового.

Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються [15, с. 294].

Партія предметів праці є важливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва, і її величина істотно впливає на його ефективність. Причому цей вплив не однозначний.

З одного боку, збільшення величини партії предметів призводить до зменшення кількості переналагоджувань устаткування, внаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-заключні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, знайомство з технічною документацією тощо). Крім цього, спрощуються оперативне планування та облік виробництва.

З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, потребує більших складських приміщень, а це призводить до додаткових витрат. Ці обставини вимагають встановлення оптимальної партії. Оптимальною є така величина партії предметів, за якої загальні витрати на їх виготовлення будуть мінімальними. Вона обчислюється у процесі оперативного управління виробництвом [18, с. 302].

Одинично- і партіонно-технологічні методи виробництва організаційно є досить складними щодо дотримання принципів раціональної організації виробничого процесу, їх недоліки дещо усуває застосування предметно-групового методу.

Суть останнього полягає в тому, що вся сукупність предметів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної групи здійснюється приблизно за однією технологією і потребує однакового устаткування. Це дозволяє створювати для обробки предметів групи предметно-спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації і автоматизації виробництва.

Предметно групові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва. З спеціалізації устаткування, як зазначалося, при застосуванні предметно-групових методів, оскільки за певною предметно-спеціалізованою дільницею закріпляється менша кількість предметооперацій.

Кількість устаткування у непотоковому виробництві обчислюється окремо у кожній групі однотипних, технологічно взаємозамінних верстатів за спеціалізацією устаткування, як зазначалося, при застосуванні предметно-групових методів, оскільки за певною предметно-спеціалізованою дільницею закріпляється менша кількість предметооперацій.

Для непотокових методів характерне послідовне і рідко – послідовно-паралельне поєднання операцій, що поряд із складними маршрутами обробки спричиняє тривалий виробничий цикл.

Разом з цим, непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко застосовується у промислових дискретних процесах. При невеликих обсягах виготовлення окремих виробів непотоковий метод дозволяє краще використовувати устаткування, повніше його завантажувати у часі та за потужністю, оскільки обробку предметів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їх параметрів [3, с. 198].

Потокове виробництво – високоефективний метод організації виробничого процесу. В умовах потоку виробничий процес здійснюється у максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво має такі ознаки:

– за групою робочих місць закріплюється обробка або складання предмета одного найменування чи обмеженої кількості найменувань конструктивно та технологічно подібних предметів;

– робочі місця розташовуються послідовно за ходом технологічного процесу;

– технологічний процес має високу поопераційну диференціацію, на кожному робочому місці виконуються одна або декілька подібних операцій;

– предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та неперервності процесу. Широко застосовується спеціальний міжопераційний транспорт (конвеєри), який виконує не тільки функції переміщення предметів, а й підтримання ритму роботи [17, с. 285].

Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення продукції у значних обсягах і протягом тривалого часу, що властиво для масового і багатосерійного виробництва.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія – технологічно та організаційно відокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або декілька подібних типорозмірів виробів згідно з ознаками потокового виробництва. Потокові лінії бувають різні, тому їх класифікують за певними ознаками {17, с. 285].

За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні.

Однопредметною називається лінія, на якій обробляється або складається виріб одного типорозміру протягом тривалого часу. Для переходу на виготовлення виробу іншого типорозміру потрібна перебудова лінії (перестановка устаткування, його заміна тощо). Застосовуються ці лінії у масовому виробництві.

Багатопредметною є потокова лінія, на якій одночасно або послідовно виготовляються декілька типорозмірів виробів, подібних за конструкцією і технологією виробництва. їх сфера застосування – серійне виробництво.

За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та перервні.

Безперервною є лінія, на якій предмети праці перемішуються за операціями безперервно, тобто без міжопераційного чекання (паралельне поєднання операцій).

Перервною, або прямоточною, вважається лінія, що не може забезпечити безперервну обробку предметів внаслідок несинхронності операцій. Між операціями з різною продуктивністю предмети праці чекають своєї черги на обробку, утворюючи періодично оборотні запаси.

За способом підтримання ритму відрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом. На лінії з регламентованим ритмом предмети праці передаються з операції на операцію через точно фіксований час, тобто з заданим ритмом, який підтримується за допомогою спеціальних засобів (переважно конвеєра). Регламентований ритм застосовується на безперервних лініях.

На лініях з вільним ритмом предмети з операції на операцію можуть передаватися з відхиленням від розрахункового ритму. Загальний ритм у цьому випадку забезпечується стабільною продуктивністю робітника на першій операції лінії або ритмічною сигналізацією (звуковою, світловою).

Залежно від місця виконання операції лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром із зняттям предметів для їх обробки. Робочий конвеєр, крім транспортування і підтримки ритму, є безпосереднім місцем виконання операцій. Це, передусім, складальні конвеєри. Конвеєри із зняттям предметів характерні для процесів, операції яких виконуються на технологічному устаткуванні.

За способом переміщення відрізняють конвеєри з безперервним і пульсуючим рухом. Конвеєр з безперервним рухом має постійну швидкість і під час роботи не зупиняється. Конвеєр з пульсуючим рухом під час виконання операцій стоїть нерухомо. Він приводиться в дію періодично через проміжок часу, рівний такту лінії. Такі конвеєри застосовуються у тих випадках, коли за умовами технології виконання операцій потребує нерухомості предмета праці.

Впровадження потокового виробництва потребує певних умов. Основні з них такі:

– достатній за обсягом і тривалістю випуск продукції;

– висока стабільність і технологічність конструкції виробу;

– можливість раціонального розташування робочих місць і чітка організація їх обслуговування;

– застосування прогресивної технології, механізація і автоматизація процесів [10, с. 331].

Істотним недоліком потокового виробництва є примітивізація праці робітників, зведення її до виконання елементарних механічних операцій, що є наслідком високої диференціації технологічного процесу. Це робить працю на потоковій лінії малозмістовною, суперечить загальній тенденції підвищення освітнього і кваліфікаційного рівня працівників. Крім того, непривабливі для людини жорсткий ритм роботи на потокових лініях, відсутність реалізації індивідуальних можливостей. Цей недолік потокового виробництва усувається його автоматизацією і створенням автоматичних потокових ліній, на яких усі технологічні операції і транспортування предметів праці здійснюються автоматично. Автоматичні лінії широко застосовуються у масовому виробництві [3, с. 191].

Другим недоліком потокового виробництва у його традиційній вузькоспеціалізованій формі є суперечливість між його тяжінням до конструктивно-технологічної стабільності, тобто консервативністю, і вимогою динамічності виробництва, поновлення продукції внаслідок науково-технічного прогресу і потреб ринку.

Вузька спеціалізація робочих місць, їх розміщення за ходом технологічного процесу створюють труднощі при переході на випуск нової продукції. Виникає необхідність у заміні, переміщенні устаткування, створенні нового оснащення, підготовці робітників, що веде до великих витрат часу і коштів. Ця негативна сторона потокового виробництва поступово нейтралізується підвищенням гнучкості технологічних систем, застосуванням машин з числовим програмним керуванням (ЧПК), впровадженням автоматичних багатофункціональних маніпуляторів-роботів [3, с. 191].

Об'єднання верстатів з ЧПК, роботів, автоматичних транспортних засобів і складів загальним керуванням ЕОМ дає можливість створювати гнучкі автоматизовані системи (ГАС) з подальшим залученням до них автоматизованого проектування продукції.

Такі системи поєднують переваги потокового (висока продуктивність) і непотокового (гнучкість) виробництва, можуть застосовуватись в усіх його типах, і особливо ефективні у серійному виробництві.

Вони швидко і без істотних витрат часу і коштів переналагоджуються на випуск продукції (в межах технічних можливостей). Для цього потрібно змінити програму виробничого процесу, записану на машинному носієві.

Гнучкі автоматизовані системи – це стратегічний напрям розвитку техніки і організації виробництва.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене у курсовій роботі, можна зробити такі висновки.

Під організацією виробництва розуміють сукупність методів раціонального поєднання процесів праці та матеріальних елементів виробництва у просторі й часі. Основою організації виробництва є виробничий процес – сукупність окремих взаємопов'язаних процесів праці, у результаті яких вихідні матеріали, що використовуються на підприємстві, перетворюються на готову продукцію.
З метою систематизації виробничі процеси класифікують за певними ознаками. Найголовнішою з них є роль виробничого процесу в загальному процесі виготовлення продукції. За нею виробничі процеси класифікують на основні, допоміжні та обслуговуючі.
Виробничі процеси підприємства розподіляються на певні стадії, фази. Для машинобудування, наприклад, це заготівельні, оброблювані, збиральні фази. Кожна фаза складається з окремих процесів, які характеризуються конкретними закономірностями етапу виробництва продукції.
Особливості діяльності підприємств, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень залежать від типу виробництва. Тип виробництва – це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.
Одиничне виробництво визначається тим, що випуск продукції проводять у ньому за окремими замовленнями чи в дуже малій кількості, причому без повторення замовлень (наприклад, виготовлення гідротурбін, великих лайнерів, кожухів, доменних печей та ін.). На підприємствах з одиничним типом виробництва на основі уніфікації деталей і вузлів може бути організоване серійне виробництво окремих деталей.
Відмітними рисами одиничного виробництва у ВАТ «Мотор Січ» є: