Конкурентоспроможність продукції ВАТ "МОТОР-СІЧ" на світовому ринку
ЗМІСТ
Вступ
1 Загальнотеоретичні й методологічні аспекти забезпечення конкурентоспроможності продукції на підприємствах України
1.1 Поняття конкурентоспроможності продукції, її сутність і визначення
1.2 Оцінка конкурентоспроможності продукції
1.3 Стратегія управління процесом забезпечення конкурентоспроможності продукції на підприємстві
2.1 Особливості зовнішньоекономічної діяльності "ВАТ "МОТОР-СІЧ"
2.2 Асортимент і основні характеристики продукції ВАТ "МОТОР СІЧ"
2.3 Розрахунок показників конкурентоспроможності продукції
"ВАТ "МОТОР-СІЧ"
2.4 Стан сучасного світового ринку продукції авіабудування і місце
на ньому продукції"ВАТ "МОТОР-СІЧ"
3.1 Основні напрямки забезпечення конкурентоспроможності продукції
ВАТ "МОТОР-СІЧ" на світовому ринку
3.2 Заходи щодо поліпшення конкурентоспроможності продукції
ВАТ "МОТОР-СІЧ"
3.3 Економічна ефективність заходів щодо поліпшення
конкурентоспроможності продукції ВАТ "МОТОР-СІЧ"
Висновки
Перелік посилань
1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ Й МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ
НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ
1.1 Поняття конкурентоспроможності продукції, її сутність і визначення
Ринкова конкуренція є системою відносин між економічно самостійними виробниками (продавцями) товарів і послуг. Вона має місце лише тоді, коли виробники і продавці здатні реагувати на зміну кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії своїх конкурентів [1, с. 48].
Загалом ринковий механізм можна визначити як механізм адаптації підприємств до ринкових умов господарювання, а виробленої ними продукції (пропозиції) – до вимог споживачів (попиту). Головною рушійною силою ринкової економіки є конкуренція товаровиробників. Ринкова конкуренція визначається як система відносин між самостійно господарюючими суб'єктами ринку [2, с. 33].
Слово "конкуренція" у перекладі з латинської означає "зіткнення в результаті будь-яких дій". Її визначають як економічне суперництво, змагання у боротьбі за споживача тощо. Предметом конкуренції є товари (послуги), об'єктом – споживачі й покупці. Наявність "предмета" і "об'єкта" конкуренції вказує на дві сфери впливу в конкурентній боротьбі: товар (предмет) і споживача (об'єкт).
Незважаючи на широке використання терміна "конкурентоспроможність" у науково-технічній, економічній літературі і нормативно-технічній документації, загальноприйняте поняття конкурентоспроможності не уніфіковано. Аналізуючи визначення конкурентоспроможності, що приводяться у вітчизняній літературі, можна дійти висновку, що основним змістом цього поняття є якість і можливість успішної реалізації продукції на конкурентному ринку в певний момент часу [3, с. 8].
Існує значна кількість визначень та різних критеріїв оцінки конкурентоспроможності. У загальному розумінні конкурентоспроможність – це здатність випереджати інших, використовуючи свої переваги у досягненні поставлених цілей [4, с. 15].
Конкурентоспроможність продукції – вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності, яка являє собою сукупність якісних і вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів [5, с. 76].
Чинники, від яких залежить конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку і які визначають його кон'юнктуру, представлені на рисунку 1.1.
Рисунок 1.1 Чинники, від яких залежить конкурентоспроможність продукції
на зовнішньому ринку [6, с. 10]
У сучасних умовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції прийшла нецінова, тобто конкуренція технічного й якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю значно ефективніша у використанні. Втім, при цьому роль ціни не зменшується, вона завжди була й буде виступати найвпливовішим критерієм максимізації прибутку [7, с. 120].
Конкурентоспроможність експортної продукції характеризують показники попиту на неї, а економічний ефект виражається величиною одержаного прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку [8, с. 97].
Крім цього, на рівень конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку вказують такі економічні показники (рисунок 1.2).
Рисунок 1.2 Показники, що впливають на рівень конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку [9, с. 25]
З точки зору покупців, конкурентоспроможним вважається товар, в якому відношення корисного ефекту до витрат на його придбання та використання є максимальним порівняно з аналогами.
При визначенні конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку треба виходити з таких основних методологічних засад (рисунок 1.3).
Рисунок 1.3 Методологічні засади визначення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку [10, с. 44]
На конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку впливає низка факторів, основні з яких представлені на рисунку 1.4.
До факторів, які безпосередньо впливають на забезпечення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку, слід віднести не лише високу якість та економічні умови продажу, а й ряд нецінових чинників: унікальність, ефективність бази для поширення інформації про продукцію, динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення.
Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності продукції на підприємстві має включати сукупність організаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських та інших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою.
Рисунок 1.4 Фактори, що впливають на конкурентоспроможність продукції
на зовнішньому ринку [11, с. 58]
Для досягнення позитивного результату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукції та максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасній мінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхідно розробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувши особливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного парку підприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва, створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.
1.2 Оцінка конкурентоспроможності продукції
Забезпечення конкурентоспроможності продукції на належному рівні передбачає необхідність її кількісної оцінки. Без такої оцінки конкурентоспроможності всі передбачені підприємством заходи з підтримки продукції на належному рівні залишаться лише наміром [12, с. 22].
Оцінка конкурентоспроможності продукції базується на таких поняттях:
– конкурентоспроможність продукції (відображує рівень якості самої продукції);
– конкурентоспроможність виконання (відбиває ступінь, у котрому продукція фактично задовольняє потреби її споживачів);
– конкурентоспроможність відповідності (відображує міру, якою продукція чи послуги, що надаються підприємством, відповідають внутрішнім специфікаціям) [13, с. 106].
Відправним моментом оцінки конкурентоспроможності будь-якої продукції є формулювання мети дослідження. Якщо необхідно визначити положення певного товару поміж аналогічних, то достатньо провести їх пряме зіставлення за головними параметрами. При дослідженні, орієнтованому на оцінку перспектив збуту товару на конкретному ринку, аналіз припускає використання інформації, що містить відомості про вироби, які вийдуть на ринок, динаміку попиту, можливі зміни у відповідному законодавстві та ін. Втім, незалежно від цілей дослідження, основою для оцінки конкурентоспроможності є вивчення ринкових умов.
Після вибору продуктів, за якими буде проводитися аналіз, на основі вивчення ринку і вимог покупців визначається номенклатура параметрів, що беруть участь в оцінці. При аналізі повинні використовуватися ті самі критерії, якими оперує споживач, обираючи товар.
За групами параметрів (технічних і економічних) проводиться зіставлення для з'ясування, наскільки параметри близькі до відповідного параметра потреби.
У групу технічних параметрів, які використовуються при оцінці конкурентоспроможності входять: параметри призначення, ергономічні, естетичні й нормативні [13, с. 107].
Параметри призначення характеризують сферу використання продукції та функції, які вона повинна виконувати. За ними можна досліджувати склад корисного ефекту, що досягається з допомогою використання продукції в конкретних умовах споживання [14, с. 53].
Параметри призначення поділяються на класифікаційні (наприклад, пасажиромісткість для засобів транспорту), технічної ефективності (наприклад, продуктивність верстата) і конструктивні (характеризують основні проектно-конструкторські рішення, які використовуються при розробці виробу).
Ергономічні параметри представляють продукцію з точки зору її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій чи споживанні [14, ч. 54].
Естетичні параметри характеризують інформаційну виразність, раціональність форми, досконалість виробничого виконання продукції і стабільність товарного вигляду. Ці параметри моделюють зовнішнє сприйняття продукції і відображають саме такі її зовнішні властивості, які є для споживача найважливішими [14, с. 55].
Нормативні параметри відбивають властивості продукції, які регламентуються обов'язковими нормами, стандартами і законодавством на ринку, де цю продукцію передбачається реалізовувати [14, с. 56].
Номенклатура економічних параметрів, які використовуються при оцінці конкурентоспроможності, характеризується структурою повних витрат споживача (ціни споживання) з придбання і споживання продукції, що визначається її властивостями, а також умовами придбання і використання на конкретному ринку. Повні витрати споживача включають одночасні й поточні витрати.
Вибір бази порівняння виробленої продукції, якої потребує ринок, включає:
– встановлення мети оцінки конкурентоспроможності продукції і попередній вибір ринків збуту;
– аналіз стану ринку, обсягів, структури та факторів попиту і пропозиції, перспектив їх зміни на відповідний період оцінки конкурентоспроможності;
– вибір номенклатури і встановлення величин параметрів потреби покупців оцінюваної і конкуруючої продукції [15, с. 128].
На основі вивчення потреб потенційних покупців визначаються номенклатура параметрів, якими користується виробник при оцінці продукції на ринку, а також величини цих параметрів, що їх вимагає споживач, і вагомість кожного в загальному наборі.
У випадку неможливості визначення бази даних для зіставлення може використовуватися непрямий метод оцінки конкурентоспроможності з допомогою зразка, особливо, якщо оцінюється продукція відомого класу і на ринку існують її аналоги. Товар-зразок моделює потребу і дає змогу порівнювати його параметри з параметрами продукції, що підлягає оцінці.
Таким чином, конкурентоспроможність оцінюється шляхом зіставлення параметрів продукції, що аналізується, з параметрами, необхідними споживачу, чи з параметрами виробу-зразка. Параметри, що порівнюються, повинні виражатися в однакових величинах виміру. Порівняння проводиться за групами технічних і економічних параметрів.
При оцінці конкурентоспроможності можуть використовуватися диференціальний, комплексний і змішаний методи. При обмежених можливостях одержання необхідної інформації для оцінки конкурентоспроможності, складності підбору зразка-аналога можуть застосовуватися спрощені методи [16, с. 27].
Один із варіантів оцінки конкурентоспроможності – використання графіків середньої величини економічних параметрів виробу залежно від його основного технічного параметра чи корисного ефекту. Ці графіки можуть бути побудовані шляхом усереднення повних витрат для окремих моделей, що різняться за технічними параметрами. Вказаний середній рівень питомих повних витрат розглядається як база для оцінки конкурентоспроможності продукції, котра пропонується покупцям на даному ринку.
Зіставлення продукції ведеться за таблицею порівняння параметрів. У результаті порівняння з допомогою певного методу (диференціального, комплексного чи змішаного) доходять до одного з таких висновків:
– продукція конкурентоспроможна на даному ринку в класі виробів, що порівнюються;
– продукція має низьку конкурентоспроможність на даному ринку в класі виробів, що порівнюються;
– продукція повністю неконкурентоспроможна на даному ринку в класі виробів, що порівнюються [16, с. 28].
Загалом конкурентоспроможність може бути визначена відношенням корисного ефекту до сумарних затрат, які містять витрати на придбання та експлуатацію (споживання товару), тобто до ціни споживання. Оптимальні умови конкурентоспроможності товару (К) можна продемонструвати у вигляді такої тотожності:
К = Екор / Ц спож → mах (1.1)
де К – конкурентоспроможність;
Екор – корисний ефект;
Ц спож – ціна споживання.
З метою стандартизації процедури аналізу конкурентоспроможності продукції, зменшення її трудомісткості і підвищення об'єктивності рекомендується використовувати такий алгоритм (рисунок 1.5).
Як свідчить наведений алгоритм оцінки конкурентоспроможності продукції, найбільш важливим є визначення параметрів і розрахунок параметричних індексів.
Рисунок 1.5 Алгоритм оцінки конкурентоспроможності продукції [16, с. 30]
Для розрахунку параметричних індексів застосовують формулу 1.2:
Cі = Pі / Pі00, (1.2)
де Сі – одиничний індекс, розрахований за і-м параметром;
Рі – і-й параметр оцінювання товару;
Рі00 – аналогічний параметр базового зразка порівняння.
Базовим зразком може виступати реальний товар, що найбільшою мірою задовольняє потреби, або гіпотетичний товар, який задовольняє потреби повністю (на 100%).
Для розрахунку групових параметричних індексів застосовують формулу 1.3:
Ігр = S Aі * N, (1.3)
де Ігр - груповий індекс споживчих або економічних параметрів;
Aі - питома вага і-го параметра;
N - кількість параметрів.
Інтегральний показник конкурентоспроможності розраховується за формулою 1.4:
Ігр. = Ігр.спож. / Ігр.ек., (1.4)
де Ігр.спож. - груповий параметричний індекс споживчих параметрів продукції;
Ігр.ек. - груповий параметричний індекс економічних параметрів.
Наведений метод розрахунку конкурентоспроможності з допомогою параметричних індексів називається комплексним.
Крім цього, можуть застосовуватись диференційований і змішаний методи оцінки конкурентоспроможності товару.
Диференційований метод базується на порівнянні одиничних параметрів окремо взятого продукту і повного зразка (або потреби). Визначають, чи досягнуто рівня у цілому, за якими параметрами він відстає, які з них максимально відрізняються від базових [17, с. 171].
При аналізі конкурентоспроможності за нормативними параметрами одиничний показник може приймати лише два значення: 1 та 0. Якщо товар, що аналізується, відповідає обов'язковим нормам і стандартам, цей показник дорівнює 1, якщо не відповідає – цей показник дорівнює 0.
Якщо параметри показника, які оцінюються, не мають фізичного виміру (зовнішній вигляд, комфортність, відповідність моді тощо), то для надання їм кількісних характеристик необхідно використовувати методи оцінки в балах.
Змішаний метод оцінки конкурентоспроможності базується на спільному використанні одиничних та інтегральних показників. При використанні цього методу частину одиночних параметрів поєднують у групи і для кожної групи визначають відповідний інтегральний показник. На основі отриманої сукупності одиночних параметрів і груп параметрів оцінюється конкурентоспроможність продукції диференційованим методом [17, с. 172].
Експертні методи, що призначені для оцінки конкурентоспроможності продукції, базуються на використанні узагальненого досвіду та інтуїції спеціалістів. Їх необхідно застосовувати, коли неможливо або важко використати більш об'єктивні методи, наприклад інструментальний або розрахунковий. Експертними методами здійснюються:
– розробка класифікації продукції, що оцінюється;
– визначення номенклатури показників конкурентоспроможності продукції, що оцінюється;
– визначення коефіцієнтів вагомості показників конкурентоспроможності продукції;
– оцінка показників конкурентоспроможності продукції органолептичним методом;
– вибір базових зразків і значень основних економічних показників конкурентоспроможності;
– визначення комплексних показників конкурентоспроможності (узагальнених і групових) на основі сукупності одиничних і комплексних показників;
– атестація продукції [18, с. 291].
При оцінці конкурентоспроможності продукції необхідно враховувати таке:
– базою оцінки конкурентоспроможності продукції є дослідження потреб реальних і потенційних покупців, а також поточних і перспективних запитів ринку;
– будь-яка потреба має сукупність властивостей і параметрів, які розкривають її суть, споживчий ефект, а також конкретні умови процесу споживання;
– для задоволення конкретної потреби товар повинен мати відповідний спектр властивостей, і його параметри мають бути аналогічні до параметрів потреб. Такий "збіг" – важлива умова конкурентоспроможності продукції та її реалізації [19, с. 89].
Поняття конкурентоспроможності й товарної політики в цілому пов'язане із поняттям сервісного обслуговування. Іноді успіх товару на ринку обумовлений не стільки його реально високою якістю, скільки можливістю надання спектра сервісних послуг, оскільки в такому випадку мінімізуються витрати на придбання і подальшу експлуатацію товару [20, с. 218].
Серед факторів сервісного обслуговування, що впливають на конкурентоспроможність можна виділити такі:
– надійність постачання;
– гнучку систему ціноутворення;
– можливість надання кредиту зі знижкою;
– консультаційні послуги;
– перед – і післяпродажне обслуговування.
Таким чином, конкурентоспроможність продукції, включаючи новизну, технічний рівень виконання, відсутність дефектів при виконанні, надійність в експлуатації, є одним із найважливіших засобів конкурентної боротьби, завоювання й утримання позицій на ринку. Тому в сучасних умовах підприємства приділяють особливу увагу забезпеченню високої якості продукції шляхом розробки і здійснення системи управління конкурентоспроможністю продукції.
1.3 Стратегія управління процесом забезпечення конкурентоспроможності продукції на підприємстві
Проблема підвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. Й хоч всі вони складають єдину систему забезпечення конкурентоспроможності продукції, існує відповідна черга у вирішенні питань кожного з аспектів з урахуванням їх "вагомості"(рисунок 1.6).
Рисунок 1.6 Складові елементи системи підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку [21, с. 190]
Цінова політика у сфері забезпечення конкурентоспроможності продукції повинна грунтуватися на принципах державного регулювання цін на окремі види продукції, наприклад, заборона демпінгових цін, обмеження монопольних, державних, прейскурантних і деяких інших ринкових цін.
Інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції повинна будуватися на підставі першочергового інвестування перспективних технологій та виробів, цільових програм з їх розробки та впровадження.
Оподаткування як засіб створення конкурентоспроможної продукції має носити сприятливий характер для підприємницьких структур, що випускають конкурентоспроможну продукцію або впроваджують новітні технології.
Кредитна політика повинна носити пільговий характер щодо умов і строків кредитування тих підприємств, які опановують технологію випуску і виробляють конкурентоспроможну продукцію.
Регулювання імпорту продукції з метою захисту вітчизняного виробника пропонує проведення протекціоністських або обмежувальних заходів відносно продукції, яка імпортується в Україну.
Регламентація фінансового обліку повинна здійснюватися за допомогою регулювання складу витрат фінансових результатів підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію, впроваджуючи новітні розробки системи бухгалтерського та управлінського обліку.
Антимонопольна політика держави для забезпечення конкурентоспроможності продукції може бути побудована на прикладі держав з розвинутою ринковою економікою з урахуванням особливостей розвитку народного господарства України та його стану у перехідний період.
Від правильного вибору стратегії конкурентоспроможності залежить ефективність діяльності підприємства взагалі й, особливо, на міжнародному ринку [22, c. 10].
Для ефективного включення у світовий економічний простір українським підприємствам необхідно виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. Це може бути досягнуто, розробивши стратегію просування національної експортної продукції на світовому ринку. Така стратегія повинна полягати не в простому нарощуванні обсягів експорту, а в сприянні створенню довгострокових конкурентних переваг та стабільному розширенні і якісному поліпшенню на основі цих переваг позицій країни на світовому ринку [23, с. 79].
Для цього необхідно мати чітку концепцію економічної політики, яка сприяла б розширенню експорту лише в поєднанні із загальними цілями макроекономічної політики.
Матеріальною основою стратегії просування продукції українських підприємств на зарубіжних ринках є експортний потенціал країни. Загальновідомо, що Україна має великий експортний потенціал. Якщо площа країни становить 0,4% загальної світової суші і численність населення 0,8% загальносвітової кількості людей, то в Україні виробляється 5% світової мінеральної сировини та продуктів її переробки. Розвідані запаси корисних копалин України приблизно оцінюються в 7 трлн. дол. У світовому виробництві марганцевої руди частка України становить 32%. Українські підприємства експортують близько 30% глин та 18% каолінів, що видобуваються [24, с. 50].
Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України [24, с. 51].
Таким чином, є достатні підстави для висновку про те, що Україна має шанси для поліпшення своїх позицій на світовому ринку. Досягнення цього можливе лише за умови проведення відповідної експорторозширюючої політики, коли поруч з розвитком традиційного експорту розвиватимуться й потенційні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку. Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси [25, с. 133].
В умовах достатності товарів і послуг на ринку, перевищення в цілому їх попиту над пропозицією покупець повною мірою реалізує своє право вибору, зрозуміло, надаючи перевагу тому товару, який, з його точки зору, має найкраще співвідношення споживчих якостей і ціни в той чи інший момент. Незапитані споживачем товари залишаються у виробника або у його посередників. Нереалізовані на ринку товари переконливо свідчать про правильність або помилковість товарної політики виробника, переконують його найефективнішим способом, тобто грошами, що випускати потрібно лише те, чого потребує споживач [26, с. 338].
За умов конкурентного ринку діяльність будь-якої господарської одиниці обов'язково проходить подвійний контроль. Зовнішній контроль проводиться конкурентами, але не безпосередньо, а через кінцеві результати ринкової діяльності. Неупереджену оцінку цієї діяльності зрештою дає покупець (споживач).
Конкуренція – найбільш ефективний і дешевий метод економічного контролю. Цей контроль коштує суспільству мінімальних витрат, крім того, він створює умови забезпечення покупців товарами потрібної якості, причому в потрібний строк. Це важлива динамічна сила, яка постійно підштовхує виробника на зменшення витрат виробництва і зниження ціни, на збільшення виробництва і збуту, боротьбу за покупця, за покращання якості продукції [27, с. 76].
Таким чином, вже сам по собі ринковий фактор є діючим засобом, змушуючи виробляти товари потрібного рівня якості в конкретний момент. Втім, цим не вичерпується роль конкуруючого ринку. Він чинить потужний вплив на конкретні економічні, організаційно-управлінські й контрольні функції виробників, спрямовані на вирішення проблем якості та конкурентоспроможності.
Розвиток ринку та підвищення його вимог до товарів, посилення на ньому ролі покупців, зростання ролі науково-технічного фактора – все це змушує вдосконалювати форми і методи розв'язання проблеми якості та конкурентоспроможності, механізм управління якістю.
Наразі існує потреба у нових підходах до проблеми якості та конкурентоспроможності, що вимагають:
– дедалі більш повного врахування виробниками ринкового фактора;
– зсуву від адміністративних важелів контролю якості до переважно організаційно-економічних засобів управління якістю;
– переходу від гнучкої системи стандартизації і сертифікації, що дозволяє виробникам швидше реагувати на вимоги внутрішнього та зовнішнього ринків до якості товару;
– організації роботи з переходу в перспективі до тотального забезпечення якості [28, с. 163].
Схематично процес планування і забезпечення рівня якості та конкурентоспроможності продукції в ринкових умовах може бути поданий у такий спосіб (рисунок 1.7).
Рисунок 1.7 Процес планування і забезпечення рівня якості та
конкурентоспроможності продукції в ринкових умовах [28, с. 164]
Конкурентоспроможність продукції має абсолютну залежність від її якості.
Останніми роками розвинені світові галузі підвищили увагу до якості продукції. Існує кілька моделей забезпечення якості продукції.
Традиційним методом є контроль за якістю, тобто зіставлення вже виготовлених товарів або послуг із певним стандартом. У деяких системах контролю за якістю вироблена продукція перевіряється та піддається дослідженням методом довільної вибірки – кожен десятий виріб, кожен сотий тощо, і за всіма відбракованими виробами складається звіт, що відображає рівень браку в розглянутий період, а також причини, з яких ці вироби були списані у відходи або відправлені на переробку. Проте контроль за якістю і це лише фрагмент загальної картини [29, c. 419].
Гарантія якості (нове "гасло дня") поширена на підприємствах система практичних прийомів та методик і спрямована на забезпечення гарантії того, що продукція підприємства задовольняє запити споживачів.
Гарантія якості включає в себе як контроль за якістю, так і першочерговий високий рівень виконання, що забезпечується, передусім, якісними інструментами та обладнанням, а також дбайливим ставленням до якості компонентів, які отримують від постачальників, кращої підготовки робочої сили, використанням стимулів, що спонукають працівників працювати продуктивніше [30, с. 173].
Гарантія якості включає в себе також концепцію статистичного контролю над виробництвом, відповідно до якої для спостереження за процесом виробництва використовується контрольний графік, який дозволяє менеджерам побачити, чи перебігає виробничий процес за планом або якість виконання роботи не відповідає нормам.
Гарантія якості вимагає від керівництва підприємства досягнення повної кооперації зусиль; менеджери не повинні перекладати відповідальність за якість на виробничих робітників, залишаючи за собою лише одне завдання і спонукати їх працювати краще та швидше. При кооперації зусиль можливо одночасно досягти і високої якості, і високої продуктивності: результати окупають затрачені зусилля [30, с. 174].
Наразі в управлінні конкурентоспроможністю використовується новий підхід – регулювання якості як перехід від технічного контролю. Цей підхід включає три найважливіших елементи: контроль, аналіз і на цій основі – регулювання технологічного процесу, тобто вибір і здійснення дій, що забезпечують підтримку необхідного рівня якості [31, с. 44].
При цьому контролюється вибіркове, але недостатньо репрезентативне число об'єктів, і на основі аналізу, що проводиться відділами контролю якості, керівники відповідних виробничих ділянок здійснюють дії, що ліквідують причини, які породжують брак. Така організація роботи стабілізує конкурентоспроможність продукції і скорочує брак, збільшуючи випуск придатної продукції з одиниці обладнання чи площі, а оскільки ліквідація причин браку проводиться шляхом вдосконалення технічних і технологічних умов, забезпечується зниження витрат у виробництві [31, с. 47].
З метою забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства встановлюють контроль на всіх стадіях виробничого процесу, починаючи з контролю якості сировини і матеріалів, що використовуються, і закінчуючи визначенням відповідності випущеного продукту технічним характеристикам і параметрам не лише в ході його випробувань, але й в експлуатації, а для складних видів обладнання і з наданням певного гарантійного обслуговування після встановлення обладнання на підприємстві замовника.
Отже, контроль конкурентоспроможності продукції став складовою виробничого процесу і спрямований не стільки на виявлення дефектів чи браку в готовій продукції, скільки на перевірку якості виробу в процесі його виробництва. Такий підхід до контролю передбачає проведення випробувань в міру готовності окремих частин продукту (особливо складних видів обладнання, в тому числі, комплектного). Посилення контролю конкурентоспроможності у значному ступені пов'язане з орієнтацією виробника на конкретного споживача.
Для здійснення технологічного контролю застосовується карта технологічного контролю як інструмент, що дозволяє контролювати конкурентоспроможність продукції в процесі виробництва. Коригувальні заходи застосовуються відразу ж при виявленні відхилень.
Одним із напрямків покращання якості продукції є вивчення і застосування досвіду вдосконалення та підвищення конкурентоспроможності товарів провідних зарубіжних фірм [32, с. 174].
Оцінка і контроль конкурентоспроможності під час виробничого процесу на передових американських і японських підприємствах, зазвичай, здійснюється самими робітниками на робочих місцях через гуртки конкурентоспроможності.
Гурток конкурентоспроможності – група робітників виробничого підрозділу, які на добровільних засадах регулярно збираються на співбесіди для того, щоб обговорити проблеми конкурентоспроможності й розробити пропозиції, спрямовані на підвищення якості продукції. Зазвичай, члени групи отримують спеціальну підготовку, що дозволяє їм виявити проблеми, пов'язані з якістю продукції [32, с. 176].
Управління якістю в масштабах підприємства покладається на центральну службу контролю якості (або забезпечення якості), в функції якої входить розробка якісних показників за всіма видами продукції, що випускається, методів перевірки якості й порядку проведення випробувань, аналіз рекламацій і порядок їх регулювання, з'ясування причин виникнення дефектів і браку та умов їх усунення.
Служба контролю здійснює свою діяльність у тісному контакті з відповідними службами у виробничих підрозділах, а також із заводськими службами контролю якості (або відділами технічного контролю).
Центральна служба контролю може здійснювати перевірку якості сировини і матеріалів, технологічного процесу, організації контрольних випробувань, правил прийняття, що застосовуються заводською службою якості чи відділом технічного контролю, а іноді й вибірково проводити перевірку якості продукції, що вже пройшла контроль.
Однією з найважливіших функцій центральної служби контролю є планування і координація всієї роботи в сфері забезпечення якості, встановлення необхідних зв'язків між службами контролю якості у виробничих відділеннях підприємств. Через центральну службу контролю здійснюється централізація управління у сфері вдосконалення якості продукції, яка випускається, що є однією з найважливіших умов розвитку ТНК у сучасних умовах [32, с. 178].
Основні принципи управління якістю в зарубіжних країнах можна узагальнити такими положеннями:
1) робота, спрямована на підвищення якості, повинна виступати обов'язковою складовою стратегії підприємства;
2) головне в управлінні конкурентоспроможністю продукції – не контроль, а бездефектна робота;
3) постачальники повинні бути партнерами;
4) підвищення кваліфікації персоналу;
5) узгодженість зусиль [33, с. 90]
В Україні розв'язання проблеми якості й конкурентоспроможності продукції здебільшого залежить від створення відповідної законодавчої бази. Її складові елементи – Закон України "Про захист прав споживачів" [34], Закон України "Про стандартизацію та сертифікацію" [35], Закон України "Про державний нагляд за стандартами, нормами і правилами" [36]; Закон України "Про метрологію" [36] і тісно пов'язані з кодифікованими законодавчими актами (Господарським [37] і Цивільним [38] кодексами України).
Розроблена Державна програма з управління якістю продукції [39], в якій відображена державна політика, спрямована на створення умов, що забезпечують економічну заінтересованість товаровиробників у випуску продукції в асортименті відповідно до інтересів різних груп споживачів, а також відповідно до завдань соціально-економічного розвитку держави. Мається на увазі, що держава, впливаючи на управління якістю, не буде безпосередньо втручатися в практичну діяльність підприємств.
Особливе місце в програмі управління якістю відведено економічним методам. До їх числа віднесені:
– державне регулювання ринку через досконалість системи оподаткування й інші фінансові важелі;
– сприяння розвитку конкуренції;
– втілення в життя положень законодавства про антимонопольну діяльність;
– створення ефективного механізму правового захисту національних споживачів.
Створення нової системи з підтримки якості та конкурентоспроможності продукції в Україні проходить із великими труднощами, не завжди послідовно й цілеспрямовано. На відміну від раніше діючої системи якості, головними її суб'єктами стають виробники і споживачі, а не державні органи. Вся конкретна робота з контролю якості і конкурентоспроможності, управління ними децентралізована і передана регіональним органам управління якістю.
Загальнодержавні функції впливу на конкурентоспроможність продукції і управління нею наразі полягають у створенні та вдосконаленні законодавчої бази, регулюючому впливі й уніфікації обов'язкових вимог до продукції і технології, пов'язаних із забезпеченням їх безпеки та екологічності, погодженням загальнодержавних інтересів України в галузі якості і конкурентоспроможності з інтересами інших країн та світового співтовариства в цілому.
Отже, конкурентоспроможність продукції характеризує її здатність відповідати запитам покупців порівняно з аналогічною продукцією, представленою на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю продукції, її технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого, – цінами, що визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговуванні, рекламі, імідж виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності продукції свідчить про доцільність її виробництва і можливості вигідного продажу.