Ринок АЗС і обладнання для АЗС в Україні ще остаточно не сформувався. Розширення мережі відбувається переважно шляхом придбання (оренди) земельних ділянок і будівництва на їх території нових станцій. Продаж вже діючих станцій або їх мереж є відносно рідкісним явищем, хоча інформацію про такі операції можна зустріти у пресі все частіше.
Відсутність розвиненого ринку АЗС робить доволі складним завдання оцінки реальної ринкової вартості окремих станцій або їх мереж.
Очевидно, що витрати на будівництво і введення в експлуатацію АЗС у значному ступені варіюються залежно від таких початкових параметрів:
1) кількості паливно-роздавальних комплексів;
2) наявності газозаправного терміналу;
3) включення передбачуваних сервісних компонентів, а саме магазина, кафе, миття автомобілів та ін.
4) наявність пунктів технічного сервісу, таких як шиномонтаж, пилосос, підкачка шин тощо.
Також очевидно, що кінцева сума витрат зумовлюється місцем розташування станції, оскільки вартість земельної ділянки або величина орендної ставки може відрізнятися, враховуючи саме цю ознаку.
Надзвичайно щільна й розгалужена мережа АЗС, на відміну від України, існує у зарубіжних країнах.
Достатньо частою є ситуація, коли на одному перехресті, але в різних напрямах руху автомобільного транспорту, розташовуються дві конкуруючі станції. Генеральною тенденцією розвитку мережі заправних станцій в розвинених країнах є розширення їх функціональності, іншими словами, – доповнення продажу палива різними супутніми послугами.
Наразі типова станція включає, окрім паливнороздавального комплексу, також миття машин, магазин супутніх товарів, кафе або ресторан швидкого харчування, пункти попутного технічного сервісу.
Багато заправних станцій включають також пункти заправки газом (пропаном|) для автомобілів, оснащених двигунами, які працюють на газі. Більшість станцій оснащена санітарними вузлами, доступними для клієнтів, телефонами, банкоматами тощо.
У США деякі заправні станції мають пункти технічного обслуговування, що здійснюють дрібний ремонт (шиномонтаж, заміну масла та ін.).
Заправні комплекси, розташовані на трасах, як правило пропонують більш ширший перелік послуг. Деякі з них мають у своєму складі одночасно як кафе швидкого обслуговування, так і ресторан. Стало звичайним бачити поблизу від АЗС мотель, де можна за невелику плату відпочити, прийняти душ, відвідати кафе і бар. Останнім часом АЗС, розташовані на трасах, надають також інформаційні послуги – підключення до Інтернету, зокрема безпровідне.
За десять останніх років кількість АЗС в Україні збільшилась на 210% і наразі сягає 4300-5500.
За рівнем розвитку мережі АЗС лідирують Київська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська та Львівська області, на території яких розташовано понад 30% усіх українських автозаправок.
На частку Одеської, Запорізької, Луганської, Черкаської, Миколаївської, Херсонської і Полтавської областей припадає третина станцій.
У Кіровоградській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Волинській й Чернігівській областях – не більше 80-90 АЗС у кожному регіоні.
Виробництво 100 найменувань нафтової продукції – автомобільні бензини різноманітних марок, дизпаливо, мазут, нафтобітуми, скраплений газ, оливи, бензол, толуол, парафін та ін. – здійснюється в Україні на семі підприємствах:
1) Лисичанський НПЗ (належить ТНК-ВР Україна);
2) Кременчуцький НПЗ (належить ЗАТ "Укртатнафта");
3) Одеський НПЗ (належить "Лукойл-Україна");
4) Херсонський НПЗ (належить "Казахойл-Україна" і "НК Альянс-Україна");
5) Дрогобицький НПЗ (належить НПК "Галичина");
6) Надвірнянський НПЗ (належить "Нафтохімік-Прикарпаття");
7) Шебелинський газопереробний завод (належить НАК "Нафтогаз України").
У 2003-2008 р.р. щорічний обсяг ринку роздрібної торгівлі нафтопродуктами (бензин і дизпаливо) в Україні практично не
змінювався – 11 млн. тонн, з них – 5 млн. тонн бензину і дизпалива та 6 млн. тонн мазуту.
За рахунок перманентного зростання цін на пальне обсяг ринку у грошовому еквіваленті збільшується на 25-30% кожного року: 2006 р. – 5 млрд. дол., 2007 р. – 6,5 млрд. дол., 2008 р. – 8 млрд. дол.
Впродовж 2005-2008 р.р. споживання бензину марки А-76(80) знизилось з 27 до 18%; А-92 – збільшилось з 12 до 30%; А-95 – збільшилось з 15 до 52%; дизпалива – практично не зазнало змін і становить 44-55%.
Очікується, що у 2010 р. частка низько октанових бензинів зменшиться до 20%, а високооктанових збільшиться до 25%.
Згідно з інформацією Міністерства палива й енергетики, українські нафтопереробні заводи за перше півріччя 2009 р. скоротили виробництво автомобільного бензину на 13,8%, дизпалива – на 23,7% і мазуту – на 41,4%.
У липні 2009 р. Кременчуцький НПЗ виробив 541 000 тонн нафтопродуктів, Лисичанський НПЗ – 480 000 тонн, Надвірнянський
НПЗ – 124 000 тонн і НПЗ "Галичина" – 106 700 тонн.
Більшість українських АЗС продають загалом 8-10 тонн пального на добу. Відхилення від цього середнього показника можуть бути дуже суттєвими – це залежить від їх місцезнаходження, розміру земельної ділянки, щільності транспортних потоків, обсягів трафіку та плану розвитку населеного пункту.
Отже, якщо вірити офіційній звітності, то рентабельність вітчизняних АЗС коливається в межах 3-5%, хоча вона може збільшуватись до 8-24%, внаслідок оптимізації податкових платежів і торгівельних націнок на нафтопродукти.
Розглянемо основних "гравців" на ринку АЗС і обладнання для АЗС Україні.
Компанія "Концерн Галнафтогаз", яка на роздрібному ринку нафтопродуктів представлена мережею АЗС "ОККО", у своїй діяльності керується принципами, які максимально спрямовані на споживача.
За допомогою "ОККО-кард" можна здійснювати безготівкові розрахунки за пальне по всій мережі АЗС "ОККО", а також на інших АЗС, що підтримують дану систему.
Проект "ОККО-кард" реалізується компанією "Концерн Галнафтогаз", яка за сім років своєї діяльності стала одним з найбільших підприємств із реалізації палива та мастильних матеріалів в Укріїні.
Роздрібну торгівлю нафтопродуктами компанія проводити через мережу АЗС під торговельною маркою "ОККО", що була зареєстрована в 2000 р. і стала для клієнтів гарантом високої якості.
Мережа АЗС "ОККО" – це сучасні автозаправні комплекси, оснащені високоточним обладнанням, які пропонують клієнтам широкий спектр послуг, високий рівень обслуговування та додатковий сервіс.
На сучасному етапі "Концерн Галнафтогаз" володіє мережею АЗС, що налічує близько 200 станцій, і декількох десятків нафтобаз розміщених у різних регіонах Західної України. У своєї діяльності компанія пропагує високу якість надання послуг та товарів, притримується найвищих стандартів безпеки та охорони навколишнього середовища, дбає про своїх клієнтів та цінує сімейні традиції.
West Oіl Group (WOG) – молоде підприємство, яке, працюючи на роздрібному ринку нафтопродуктів з 2000 р., обрало своєю стратегією максимальну увагу до задоволення потреб автолюбителів.
Саме тому у власній мережі АЗС пропонуються всі можливі
послуги – від заправлення автомобіля будь-яким видом пального, включаючи зріджений газ, до пропозиції всіх товарів широкого вжитку, дрібниць, потрібних у дорозі.
Комплексні АЗС пропонують послуги автомийки, шиномонтажу та техобслуговування. Водії можуть відпочити в барі, прийняти душ, залишити свої автомобілі під охороною.
Під торговельною маркою WOG сучасні АЗС значно зміцніли свої позиції на роздрібному ринку України, а в долі збуту реалізація через мережу АЗС зросла більш, ніж удвічі, – з 17 до 39%.
На початок 2009 р. фірма володіла мережею із 16 власних нафтобаз у 9 областях України та мережею АЗС із 260 станцій.
WOG лише умовно можна називати українською вертикально інтегрованою компанією, оскільки основними постачальниками нафти для НПК Галичина і АЗС цієї мережі залишаються російські компанії "Роснефть", "Башнефть" і "Татнефть".
Компанія "АНП – XXІ століття" спеціалізується на впровадженні системи відпустки нафтопродуктів з АЗС по паливним смарт-карткам "ANP".
Відпуск палива по електронних картках – найзручніша для покупця система розрахунків на АЗС.
Компанія "АНП – XXІ століття" постійно розширює мережу обслуговування смарт-карток. Перше паливо по смарт-карткам ANP було відпущено 1 вересня 2001 р. Наразі смарт-картки ANP від майже 6 тис. клієнтів приймаються на 112 АЗС у 17 областях України.
Компанія прагне до використання новітніх комп'ютерних і телекомунікаційних технологій для поліпшення зручності і швидкості обслуговування клієнтів, а також зниження накладних витрат. В результаті у виграші виявляються як компанія, так і власник смарт-картки, що одержує якісне паливо за низькою ціною.
Вертикально-інтегрована компанія "Лукойл" за запасами нафти й обсягам її видобутку входить у число провідних нафтових компаній світу. Вона здійснює видобуток нафти, її переробку, оптовий і роздрібний збут нафтопродуктів. Такий замкнений цикл дозволяє гарантувати високу якість нафтопродуктів виробництва "Лукойл".
Дочірнє підприємство "Лукойл-Україна" створене в жовтні 1999 р. Структурно в нього увійшли Одеський НПЗ, що випускає високоякісний бензин, а також мережа сучасних АЗС.
Стратегічним завданням "Лукойл-Україна" вважає стабільне забезпечення українського ринку якісними нафтопродуктами. Для цього компанія розвиває мережу своїх філій і до кінця 2009 р. планує збільшити кількість АЗС до 250, інвестувавши в розвиток мережі АЗС в Україні близько 30 млн. дол.
Загалом в Україні 39% АЗС перебувають під контролем російських компаній "ТНК-ВР", "Лукойл", "Альфа-Нафта" та НК "Альянс" через їх дочірні компанії, транснаціональної – "Укртатнафта" і українських – "Укрнафта", WOG і "Галнафтогаз".
Російські нафтові компанії керують 6,5% усіх АЗС, проте, якщо врахувати мережу джоберів компанії "ТНК-ВР-Україна" (яка щоразу зросла на 20%), то кожна четверта АЗС працює на російські вертикально інтегровані нафтові компанії.
"ТНК-ВР Україна" володіє 51 АЗС, ще 1230 належать джоберам:
240 – компанії "Сентоза Ойл", 300 – компанії "Альфа-Нафта", 72 – компанії "Калина ЛТД", 67 – компанії "Форт-ойл", 47 – компанії "Атан-Крим", 31 – компанії "Веста ойл" та ін.
Інтенсифікація ринку АЗС та їх обладнання в Україні супроводжувалась спадом популярності франчайзингових схем. Франчайзинговий рух, який обіцяв мережевикам лояльні ціни та стабільний паливний ресурс, деякі компанії оцінили як загрозу для якості нафтопродуктів і відповідно власної репутації.
Такий шлях у 2008 р. обрали компанії НК "Альянс-Україна" (144 АЗС в Україні) та "Лукойл-Україна" (215 АЗС в Україні).
Компанія "Укрнафта" вважається сферою інтересів бізнес-групи "Приват", котра тривалий час мріє про формування власної вертикально інтегрованої компанії за допомогою придбання двох нафтопереробних заводів – "Нафтохімік Прикарпаття" (Надвірна) та НПК "Галичина" (Дрогобич).
Наразі під торгівельною маркою "Укрнафти" функціонує 500 АЗС, до кінця поточного року їх кількість складатиме 590, а через декілька років заплановано досягнути рівня у 947 станцій.
"Укртатнафта" створена у 1994 р. як транснаціональна фінансово-промислова компанія, статутний фонд якої складається з Кременчуцького нафтопереробного заводу зі сторони України та грошових внесків й акцій нафтовидобувних компаній зі сторони Татарстану (Російська Федерація).
Загальна мережа налічує понад 300 АЗС, зокрема 55 – належать торговельному дому "Полтаванафтопродукт", 60 – компанії "Vіk-Oіl", 70 – російській компанії "Татнефть".
Останніми роками попит на обладнання для АЗС зріс, даючи підстави українським торговцям заправним "реманентом" почуватися на ринку доволі впевнено. На користь їм і тенденція до укрупнення торговців бензином та швидке зростання кількості сучасних автозаправних комплексів. Не варто забувати й про Державну програму розвитку транспортних коридорів.
На думку роздрібних торговців пальним, за кількістю торговельних компаній ринок обладнання для АЗС близький до насичення, проте парк ПРК геть застарів – 80% його потребує заміни. Тому обсяги продажів устаткування й надалі збільшуватимуться. Річна виручка кожної з
25 великих фірм вже сягає 1-3 млн. дол., місткість ринку – близько 50 млн. дол.
Поки що можна з певністю твердити, що фінансова криза не зашкодила попиту на обладнання для АЗС. Запровадження патенту на торгівлю пальним також не позначилося на продажах обладнання.
За темпами будівництва нових АЗС наразі попереду Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Закарпатська, Харківська області та Київ. Ще не повністю використано потенціал Львівської, Волинської та Івано-Франківської областей. Повільнішими темпами будуються бензоколонки в Кіровоградській, Полтавській, Сумській областях. Загалом, розвиток мережі АЗС у значному ступені залежить від наявності в області транзитних магістралей та інтенсивності перевезень.
Хоча ринок України вельми перспективний, проте щільність АЗС у ній не відповідає кількості населення й автомобілів у державі, а бурхливе зростання останніми роками кількості нових приватних АЗС не завжди супроводжувалося підвищенням якості послуг.
75% нинішніх власників АЗС і блок-пунктів почали з торгівлі з бензовозів. Наразі "торгівля з коліс" збереглася лише у Криму, Херсонській та Миколаївській областях. На зміну бензовозам прийшли АБП (автозаправні блок-пункти), що їх встановлювали ближче до центрів міст, у точках з найбільшою інтенсивністю руху.
Виділимо основні етапи розвитку українських недержавних АЗС:
І. 1991-1993 рр. – "ера бензовозів".
ІІ. 1994-1997 р.р. – "ера блок-пунктів".
ІІІ. 1998 – 2000 р.р. – закінчення "ери блок-пунктів", початок буму сучасних АЗС.
ІV. 2000 – 2005 р.р. бум сучасних АЗС;
Прогнозується, що до 2010 р. буде переоснащене із застосуванням імпортного обладнання до 80% АЗС.
Продавці обладнання та будівники АЗС вважають, що необхідно вирішити дві основні проблеми:
1) можливість придбання чи довгострокової оренди (терміном не менше 50 років) землі;
2) унормування спорудження АЗС у центральних частинах великих міст.
Останній пункт потребує детальнішого пояснення.
У європейських країнах, наприклад, АЗС можна побачити в ділових центрах міст. В Україні такого сусідства не знайдеш. Втім, за словами власників АЗС, розташування у центрі міста, порівняно із "задвірками", збільшує обсяги реалізації у 10-20 разів.
Щоб така приваблива дислокація не суперечила пожежним і санітарно-гігієнічним нормам, необхідно законодавчо обумовити надання дозволів на будівництво дворівневих, багатоярусних АЗС. На розробку і "проштовхування" такого проекту в Україні потрібно близько 100 тис. дол.
Додаткові витрати, пов'язані із купівлею патенту, який до того ж не звільняє від решти податкових платежів, змушує власників АЗС міркувати, як отримати додатковий прибуток.
У пригоді може стати досвід компанії "Укрінтеравтосервіс". Поки що це єдина в Україні компанія, яка має у своєму складі 19 діючих пунктів обслуговування автомобілів та водіїв і планує відкрити ще стільки ж.
Пункти обслуговування – це комплекс, до складу якого входять автостоянка з охороною, АЗС, станція технічного обслуговування, склад для зберігання вантажів, приміщення для відпочинку водіїв, вузол зв'язку та пункт харчування. Тут же надають послуги із супроводження вантажу, буксирування та ліквідації наслідків ДТП чи технічну допомогу на дорозі.
До ідеалу, принаймні в Україні, поки що далеко, тому "мінімальний асортимент" АЗС наразі повинен містити не менше чотирьох послуг. Які саме з них потрібні на конкретній ділянці тієї чи іншої автотраси, вирішувати компанії-забудовнику.
Втім, чим більше різноманітних послуг надає АЗС, тим більший прибуток від кожної окремої послуги. На підставі зарубіжного досвіду фахівці передбачають, що прибуток АЗС становить не менше 170-200% від суми прибутків окремих точок сервісу.
За даними трейдерів, спорудження малої АЗС, що здатна обслуговувати до 400 автомобілів на добу, разом з підготовчими роботами та обладнанням коштує близько 350 тис. дол., середньої (до 800 авто на добу) – 500-600 тис. дол., великої (до 1200 авто на добу) – 1 млн. дол. Вартість автозаправного комплексу ще більша – 1,5-2 млн. дол. Прибутковість АЗС – у межах 1-20 тис. дол. на добу. Ринкова ціна готової АЗС, залежно від величини, якості обладнання та місця розташування, – 0,1-20 млн. дол.
Аналіз покупців свідчить: обладнання купують або фірми, які вже мають мережу АЗС, щоб розширити їх чи модернізувати, або ж багаті фірми, які досі працювали в іншій галузі.
Основні тенденції в розвитку мережі АЗС в Україні кореспондують зі світовими. Така ситуація обумовлена, перш за все, широким наступом зарубіжних компаній, які застосовують агресивну стратегію проникнення на український ринок.
Як й у більшості країн, в Україні основним напрямом в розвитку автозаправного бізнесу є наразі створення багатофункціональних комплексів, що забезпечують обслуговування клієнтів відповідно до кращих світових стандартів.
Разом з тим, сьогоднішня ситуація на українському ринку роздрібних продажів має свою специфіку, яка, своєю чергою, відбивається і на стратегії автозаправного бізнесу.
Наприклад, на відміну від зарубіжних ринків, де якісні характеристики палива, що продається, практично ідентичні й не залежать від конкретних постачальників, в Україні одним із ключових чинників конкурентоспроможності є якість палива.
Широке розповсюдження дорогих автомобілів імпортного виробництва, чутливих до якості пального, зумовлює особливу увагу, яку приділяють їх власники вибору заправної станції. На психологічному рівні перевага віддається мережевим станціям вертикально-інтегрованих нафтових компаній, а також великих і відомих роздрібних торговців. Передбачається, що якість палива у них є вище. Отже, брендова складова є джерелом значної ринкової вартості.
АЗС, розташовані на трасах поблизу провінційних міст, часто стають своєрідними міні-центрами культури для їх жителів. Наприклад, жителі таких міст відвідують кафе і магазини, які функціонують цілодобово на відміну від інших торговельних і розважальних закладів, розташованих в безпосередній близькості від станцій.
Отже, при проектуванні і будівництві трасових АЗС необхідно враховувати цю обставину й передбачати велику площу, місткість і пропускну спроможність кафе і ресторанів, а також ширший асортимент товарів у магазинах.
У довгостроковій перспективі із широким проникненням на український ринок АЗС зарубіжних компаній, що привносять свої стандарти якості палива і послуг, він, цей ринок, все більш буде схожим на ринки розвинених країн, як і ціноутворюючі критерії, що вживаються для визначення ринкових цін.
Об'єктивна необхідність розширення мережі АЗС в Україні обумовлена такими причинами
Згідно із методикою Світового банку в Україні при темпах зростання ВВП на рівні 7% на рік повинно щорічно вводитися близько 17 тис. км нових доріг, фактично – в 10 разів більше, ніж будується наразі. Із зростанням економіки країни можна очікувати в найближчому майбутньому розширення обсягів будівництва нових автомобільних доріг, включаючи національні, міжрегіональні і регіональні шосе.
Очевидно, що поява нових автомобільних доріг буде вимагати будівництва уподовж них АЗС із додатковими послугами.
Після розпаду СРСР парк легкових автомобілів Україні зріс більше, ніж в 2,5 рази. Темпи його зростання складали в середньому більш 12% на рік. Для порівняння: у країнах Східної Європи – 5,4%, Західної Європи – всього 2%.
За прогнозами, середньорічні темпи приросту кількості автомобілів в країні в майбутні роки складуть 8%.
Якщо в 2005 р. загальна число одиниць автомобільного транспорту складало орієнтування 16,7 млн., з яких на 13,4 млн. одиниць, – легкові автомобілі, 2,2 млн. одиниць – вантажні автомобілі, 1,1 млн. одиниць – автобуси, то в 2010 р. очікується збільшення їх числа до 25-28 мільйонів, з яких 20-23 млн. – легкові автомобілі й 5 млн. – вантажні автомобілі.
Прискорене зростання числа автомобілів викликає стрімке зростання кількості АЗС.
Кількість автомобілів, що в середньому обслуговуються однією українською АЗС, складає 670 автомобілів, тоді як в США цей показник перевищує 1000.
Така істотна різниця обумовлена відносно низьким технічним оснащенням більшості АЗС в Україні, їх недостатньою потужністю, а також відсутністю супутніх сервісних послуг. Крім того, ці станції не мають в своєму розпорядженні технічних можливостей заправок газом і біопаливом, що в умовах подальшого зростання цін на бензин і дизельне паливо обмежує можливості АЗС щодо обслуговування все зростаючого числа автопарку, пристосованого для роботи на газі і біопаливі.
На магістральних автомобільних дорогах України діють
96 автосервісних пунктів, яких також недостатньо. На 61 пунктах організовано охорону, є огорожа й освітлення, на 55 пунктах працюють заклади харчування, на 18 пунктах маються СТО, на 23 – АЗС.
Найбільша інтенсивність руху – на магістралях Чоп – Ужгород – Мукачеве – Львів – Рівне – Київ – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону.
Рейтинг автодоріг України (з інтенсивністю руху від 5 до 18 тис. автомашин за добу):
1) Київ – Чоп;
2) Москва – Харків – Сімферополь;
3) Санкт-Петербург – Київ – Одеса;
4) Київ – Харків – Ростов-на-Дону;
5) Брест – Кишинів – Одеса;
6) Київ – Ковель.
На думку фахівців, найпривабливіші для будівництва АЗК (АЗС) уздовж автомобільних доріг Львівська, Київська і Донецька області. Далі – Закарпатська, Рівненська, Житомирська, Полтавська, Харківська, Дніпропетровська, Луганська? Запорізька, Одеська і Херсонська області, а також Автономна Республіка Крим. Найбільша потреба в АЗК – у Львівській, Київській і Донецькій областях.