Реферат
План
Вступ ................................................................................................................... 3
Висновки ........................................................................................................... 18
Список використаних джерел .......................................................................... 21
ВСТУП
Одним із головних напрямків роботи органів державного нагляду за охороною праці, виконавчої влади, профспілок є забезпечення безпеки праці, захист законних прав працівників на здорові та нешкідливі умови праці. Це обумовлено Конституцією України, Законом України «Про охорону праці» від 19.10.1992 р. та іншими нормативно-правовими актами з охорони праці.
Умови праці, визначені згаданими документами, може забезпечити лише високий рівень безпеки праці на підприємствах всіх форм власності. Разом з тим, стан безпеки і гігієни праці, виробничого травматизму, виконання вимог нормативних актів з охорони праці на більшості підприємствах України залишається незадовільним. Адже статистика свідчить, що щороку травмується близько 20-25 тис. працівників, з яких майже 1,5 тис. гине. До цього необхідно додати, що близько 1,8 млрд. грн. витрачається на відшкодування шкоди, медичну, професійну й соціальну реабілітацію потерпілих на виробництві, понад 1,3 млрд. грн. витрачається суб'єктами господарювання на оплату пільг і компенсацію працівниками за роботу у важких та шкідливих умовах праці [1, с. 6].
Поняттям «порушення правил охорони праці» охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих і локальних правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів, розроблених і прийнятих відповідно до Закону України «Про охорону праці» та Кодексу законів про працю України. Це, зокрема, правила техніки безпеки, виробничої санітарії, правила зберігання і використання легкозаймистих або їдких речовин.
У наданому рефераті мова піде про економічну відповідальність за порушення нормативних вимог про охорону праці – штрафні санкції та матеріальну відповідальність.
Як зазначається у ст. 1 Закону України «Про охорону праці», охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
На практиці під охороною праці часто розуміють техніку безпеки, виробничу санітарію та ін. Така позиція, на нашу думку, є помилковою, адже охорона праці – це комплекс заходів, де техніка безпеки та гігієна праці є лише складовими.
Обов'язок щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Його виконання вимагає від них точного дотримання вимог нормативних актів (інструкцій, правил, стандартів) з охорони праці, розроблених на державному, міжгалузевому і галузевому рівнях.
Нормативно-правові акти, що містять єдині вимоги з охорони праці, яких повинні дотримуватись підприємства і організації всіх форм власності, розробляються Національним науково-дослідним інститутом охорони праці і базовими організаціями міністерств і відомств. Робота ця проводиться під керівництвом і за участю спеціалістів Державного комітету України з нагляду за охороною праці, а з питань санітарної, пожежної, ядерної та радіаційної безпеки – за участю відповідних органів державного нагляду.
Нормативні акти з охорони праці, які діють в межах підприємства (положення, інструкції, що встановлюють правила поведінки працівників, виконання робіт), розробляються безпосередньо в організаціях і на підприємствах. Вони повинні відповідати вимогам, визначеним державними міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці.
Роботу щодо забезпечення охорони праці на підприємстві організує служба охорони праці, яка повинна створюватись на підприємствах виробничої сфери, де кількість працюючих становить 50 і більше чоловік. Структура і чисельність служби охорони праці визначаються власником (уповноваженим ним органом). На підприємствах з меншою чисельністю працюючих виконання функцій служби охорони праці може бути покладено на посадову особу, обізнану в питаннях охорони праці, за сумісництвом.
У своєї діяльності служба охорони праці керується Типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України з нагляду за охороною праці (наказ №73 від 3 серпня 1993 р.) і підпорядкована безпосередньо керівникові підприємства. Саме на службу (відділ) охорони праці покладено обов'язок:
– забезпечення підприємства нормативними документами з охорони праці і техніки безпеки (інструкціями, стандартами, правилами);
– розробки і затвердження правил поведінки працівників на виробничих територіях і в приміщеннях;
– розробки і затвердження правил експлуатації устаткування і обладнання, що діють лише на цьому підприємстві.
Служба (відділ) охорони праці піклується про навчання та проведення інструктажу з техніки безпеки, організує роботу з метою досягнення встановлених нормативів безпеки праці, розробляє й вживає заходів щодо створення здорових і безпечних умов праці.
Зазвичай організація робіт з охорони праці включає:
– забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, будинків, споруд;
– нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці;
– інструктаж з техніки безпеки і навчання працюючих безпечним умовам праці;
– забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту;
– забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;
– організацію лікувально-профілактичних заходів, соціально-побутового обслуговування робітників, професійний відбір працюючих щодо окремих спеціальностей.
Забезпечення безпеки виробничого устаткування і технологічних процесів досягається проведенням організаційно-технічних заходів з боку власника або уповноваженого ним органу, які включають впровадження нових прогресивних технологій, сучасного устаткування, засобів механізації і автоматизації, досконалих засобів з техніки безпеки, своєчасне проведення ремонту будівель і споруд, що гарантує їх безпечну експлуатацію.
Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці включає забезпечення нормального функціонування вентиляції виробничих приміщень, опалювальних та освітлювальних систем, каналізації, водопостачання, забезпечення працівників миючими засобами тощо.
Навчання працюючих безпечним умовам праці – це одна з головних складових в охороні праці. Починається воно з прийому працівника на роботу, коли власник (уповноважений ним орган) знайомить майбутнього працівника з умовами і станом охорони праці, правилами поведінки на території підприємства в повсякденній практичній діяльності й в екстраординарних ситуаціях.
Державний комітет України з нагляду за охороною праці затвердив Типове положення, згідно з яким всі працівники при прийомі на роботу повинні проходити вступний інструктаж за програмою, складеною на підставі орієнтовного переліку питань, викладених в цьому положенні. Це стосується й інших видів інструктажу.
Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які постійно або тимчасово будуть працювати на даному підприємстві, працівником служби охорони праці в спеціально обладнаному для цієї мети приміщенні.
Далі, до початку роботи на робочому місці, з новоприйнятим (чи переведеним з іншого підрозділу) працівником його безпосередній керівник проводить первинний інструктаж з техніки безпеки.
Повторний інструктаж передбачає періодичне (один раз на півріччя, на роботах з підвищеною небезпекою – раз у квартал) повторення з усіма працівниками правил поведінки на робочому місці з точки зору дотримання вимог правил техніки безпеки.
Позаплановий інструктаж проводиться з працюючими при введенні нового обладнання чи устаткування, зміні вимог нормативних актів з охорони праці, в надзвичайних ситуаціях, у випадку, якщо стався нещасний випадок або існує його загроза.
Ще один вид інструктажу – цільовий – проводиться з працівником при виконанні ним робіт, не пов'язаних з його прямими посадовими обов'язками (наприклад, залучення до разових вантажно-розвантажувальних робіт, аварійні роботи та ін.).
Проведення інструктажу завершується перевіркою знань з техніки безпеки шляхом усного опитування працівників – перевірки засвоєння набутих ними безпечних методів праці. Про проведення інструктажу у журналі, заведеному на підприємстві, робиться відповідний запис, який підтверджується підписами того, хто проводив інструктаж, і того, кого інструктували.
Контроль за якістю й періодичністю інструктажу з техніки безпеки є однією з основних функцій служби охорони праці.
Система охорони праці передбачає надання працівникам, які зайняті на роботах, що пов'язані із забрудненням, а також із небезпечними умовами праці, з особливим температурним режимом та ін., засобів індивідуального захисту. До них належать: спеціальне взуття, спецодяг, маски, респіратори, захисні пояси, каски, окуляри тощо.
Засоби індивідуального захисту надаються працівникам відповідно до порядку, затвердженого Державним комітетом по нагляду за охороною праці (наказ №170 від 29 жовтня 1996 р.). Він передбачає безоплатне їх надання згідно із нормами, встановленими за виробничою ознакою. В разі ненадання цих засобів власник зобов'язаний компенсувати працівникові його витрати на придбання відповідних засобів індивідуального захисту.
Відповідно до переліку робіт, пов'язаних із забрудненням, встановленим безпосередньо власником або уповноваженим ним органом, працівникам, які зайняті на цих роботах, видається мило за встановленою нормою, а за наявності на робочому місці токсичних шкідливих речовин – знешкоджуючі засоби. Для нейтралізації токсичних речовин працівникам в день роботи безплатно видаються молоко або інші продукти харчування, рівноцінні для підвищення захисної функції організму від впливу шкідливих речовин.
Для працюючих в особливо шкідливих умовах підприємствами організовується замість молока видача лікувально-профілактичного харчування у вигляді гарячих сніданків в дні роботи. Порядок видачі лікувально-профілактичного харчування регулюється чинною наразі постановою Держкомітету Ради Міністрів СРСР з праці і соціальних питань і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 р. №4/П-1 і здійснюється на підприємствах відповідно до рішення власника або уповноваженого ним органу за узгодженням з профспілковим комітетом.
Нормативними актами встановлені також інші норми, спрямовані на забезпечення охорони праці робітників. Так, для працівників, що працюють на відкритому просторі в холодну пору року, передбачені спеціальні перерви в роботі для обігріву і відпочинку; робітники, які працюють на гарячих виробництвах, безплатно забезпечуються газованою водою; на вантажно-розвантажувальних роботах встановлені граничні норми щодо підіймання і перенесення вантажів.
З метою охорони здоров'я працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього та періодичних медичних оглядів працівників деяких галузей і спеціальностей. Ця вимога врегульована Положенням про медичний огляд працівників певних категорій (наказ Міністерства охорони здоров'я України №45 від 31 березня 1994 р.).
При невиконанні працівником вимоги щодо проходження медичного огляду власник має право відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати й притягнути його до дисциплінарної відповідальності. Наведене стосується і працівників, які не пройшли в установленому порядку навчання та інструктаж з техніки безпеки.
Отже, для забезпечення охорони праці та техніки безпеки на виробництві обов'язковим є не лише суворе виконання обов'язків з боку власника або уповноваженого ним органу, а також всіх найманих працівників. Вони зобов'язані дотримуватись норм, правил і інструкцій які встановлюють правила виконання робіт і поведінки на виробничій території і в приміщеннях, вимоги щодо правильного користування знаряддями праці, засобами колективного та індивідуального захисту.
Працівники повинні негайно повідомляти свого безпосереднього керівника про ситуацію, небезпечну для життя і здоров'я людей, про будь-який нещасний випадок, що стався на виробництві.
Таким чином, забезпечення охорони праці на виробництві – це результат взаємних зусиль власника або уповноваженого ним органу і працівників.
Організація роботи з охорони прані базується на поєднанні оперативної діяльності адміністративно-технічного персоналу підприємства з діяльністю служби (відділу) техніки безпеки і органів контролю за дотриманням законодавства про працю та охорону праці.
Важливе значення, яке надається в нашій державі збереженню життя і здоров'я працівників, підкреслюється встановленням відповідальності посадових осіб за порушення законодавства про працю і вимог з охорони праці. За наявності таких фактів винні посадові особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної й навіть кримінальної відповідальності.
Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (розділ VІІІ) встановлені різні види відповідальності:
– дисциплінарна;
– адміністративна;
– матеріальна;
– кримінальна.
Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих працівників.
Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.
Право піддавати дисциплінарному стягненню працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу (обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді) цього працівника.
На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, уповноважених приймати на роботу.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення необхідно письмове пояснення того, хто провинився, а саме стягнення оголошується під розпис. Дисциплінарне стягнення може бути оголошено протягом 30 днів від дня виявлення порушення, але не пізніше шести місяців з для його здійснення.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржено не пізніше двотижневого терміну вищестоящому керівнику.
Якщо протягом наступного року стягнень цій людині більше не оголошувалося, то вважається, що ця людина до відповідальності не притягувався.
Адміністративна відповідальність – це відповідальність посадових осіб і працівників перед органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП).
До адміністративних правопорушень належать:
1) порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці;
2) створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок.
Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи професійного захворювання.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст.ст. 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України (КК України).
Стаття 135 КК України містить загальне поняття складу та суб'єкта злочину. Суб'єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, а також громадянин і власник підприємства чи уповноважена ним особа.
Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадянином і власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення може виявитися в непроведенні відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів, спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки та ін.
Стаття 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:
– на працівників – від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
– на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на громадян і власників підприємств або уповноважених ними осіб – від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цього департаменту розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення.
Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно зі ст. 188 КУпАП тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від 10 до 14.
Законом України «Про охорону праці» та Положенням про порядок накладання штрафів на підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці встановлено відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:
– порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обовіязковими для виконання;
– невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:
– головою департаменту – до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого стягується штраф;
– начальниками територіальних управлінь – до 1 %;
– начальниками інспекцій – до 0,5 %.
Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 % місячного фонду заробітної плати.
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:
– нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника, – у розмірі, визначеному з розрахунку середньомісячної заробіної плати потерпілого за період його тимчасової непрацездатності;
– нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного захворювання, – у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячної заробітної плати потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;
– смерті потерпілого – у розмірі дворічної заробітної плати потерпілого.
Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному розмірі.
За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.
Матеріальна відповідальність за порушення законодавства про охорону праці може наступати як для підприємства, так і для посадових осіб, винних у тому, що завдали збитки підприємству внаслідок порушення правил і норм охорони праці. З іншого боку, особи, винні в нанесенні своїми неправильними діями матеріальної шкоди підприємству, можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності незалежно від того, притягувалися чи до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Якщо потерпілий від нещасного випадку або професійного захворювання став інвалідом, а шкода здоров'ю заподіяна з вини адміністрації, підприємство зобов'язане виплачувати потерпілому різницю між втраченим заробітком і призначеною пенсією, а також відшкодувати інші витрати, пов'язані з ушкодженням здоров'я (лікування в санаторії, проїзд до місця лікування , виготовлення протезів тощо).
Законодавством передбачено два види матеріальної відповідальності робітників і службовців: обмежену і повну, які залежать від того, ким заподіяно шкоду і за яких обставин.
Збиток, заподіяний, наприклад, з вини керівника підприємства або його заступника, стягується з винного в розмірі не більше середнього місячного заробітку.
У разі заподіяної шкоди з вини майстра або бригадира збиток відшкодовується цими працівниками в розмірі не більше ніж однієї третини місячного окладу (ставки) – обмежена матеріальна відповідальність.
Збиток, заподіяний працівником, в діях якої є ознаки дій, які переслідуються у кримінальному порядку, стягується в повному розмірі (повна матеріальна відповідальність) незалежно від посади, яку займає працівник.
Розпорядження адміністрації про стягнення може бути видане не пізніше, ніж через два тижні з дня виявлення збитку. Якщо немає письмової згоди працівника, стягнення не допускається, і питання про відшкодування збитку розглядає за заявою адміністрації районний нарсуд.
Для звернення адміністрації до суду в питаннях стягнення з працівників матеріальної шкоди встановлено такі терміни:
– за обмеженої матеріальної відповідальності – один місяць з дня виявлення збитку;
– за повної матеріальної відповідальності – один рік з дня виявлення збитку.
Особливі правила накладення матеріальної відповідальності передбачені якщо шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки – організаціями і громадянами, діяльність яких пов'язана з транспортними засобами, механізмами, промисловими підприємствами, будівництвом тощо. Зазначені особи несуть відповідальність у всіх випадках, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Істотне значення має загальний обсяг і розмір заподіяних збитків у зв'язку з порушенням вимог охорони праці. Ці збитки можуть складатися із сум, виплачених потерпілому на відшкодування втраченої заробітної плати, одноразової допомоги, додаткових витрат на лікування, протезування та ін., якщо потерпілий залишився живий, а також із сум, витрачених на поховання у разі смерті потерпілого, виплачених сум одноразової допомоги на сім'ю і на утриманців.
Крім того, до суми збитків, завданих порушенням законодавства з охорони праці, відносяться суми, виплачені добровільно чи стягнуті судовим рішенням у порядку відшкодування моральної шкоди.
Відшкодування моральної шкоди можливе і при відсутності даних про втрати потерпілим професійної працездатності.
До збитків у зв'язку з порушенням законодавства з охорони праці, крім вищезазначених виплат, пов'язаних з травмуванням або смертю працівника, належать також збитки, заподіяні:
– знищенням майна, обладнання, будівель власника внаслідок вибуху, пожежі, руйнувань;
– псування матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, обладнання;
– виплатами сум страхувальникам у зв'язку з пошкодженням чи знищенням застрахованого майна;
– виплатами штрафних санкцій за договорами поставки за порушення термінів постачання;
– оплатою роботи експертних комісій, установ, призначених слідчими і судовими органами для проведення розслідування кримінальної справи та її розгляду в суді, а також інші збитки.
Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, і вона істотно відрізняється від цивільно-правової відповідальності при договірних і позадоговірних відносинах.
Так, якщо відповідно до норм трудового законодавства може настати як повна, так і обмежена матеріальна відповідальність, то цивільно-правові відносини передбачають лише повну матеріальну відповідальність або в межах, визначених договором (угодою).
Повна матеріальна відповідальність працівника передбачена, зокрема, заподіянням шкоди в нетверезому стані, при навмисному знищенні, пошкодженні матеріалів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування якщо шкода заподіяна не при виконанні своїх трудових обов'язків.
Законодавство передбачає певний порядок, способи і терміни відшкодування матеріальних збитків.
Так, особа, яка завдала шкоди підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або виправити пошкоджене майно при згоді на це власника.
У тому випадку, якщо працівник добровільно не бажає відшкодувати збитки, шкода, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника, віднімається з його заробітної плати за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, виданим не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, з обов'язковим повідомленням про це працівника. Таке розпорядження може виконуватися не раніше, ніж через сім днів з дня повідомлення працівника.
В інших випадках, а також у разі незгоди працівника на утримання сум розпорядженням власника покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову проти винного в районному (міському) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди. А у разі віднімання суми із заробітної плати без згоди працівника, останній може в тримісячний термін звернутися до комісії з трудових спорів (КТС) з вимогою про повернення утриманих сум.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у рефераті, можна зробити такі висновки.
– забезпечення підприємства нормативними документами з охорони праці і техніки безпеки (інструкціями, стандартами, правилами);
– розробки і затвердження правил поведінки працівників на виробничих територіях і в приміщеннях;
– розробки і затвердження правил експлуатації устаткування і обладнання, що діють лише на цьому підприємстві.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ