К обгрунтування техніко-економічних показників

Курсовий проект: 45 с., 10 табл., 21 джерело.

Об'єкт дослідження: підприємство ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод".

Предмет дослідження: техніко-економічні показники нового механічного цеху.

Мета роботи: обгрунтування техніко-економічних показників цеху.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, розрахунковий, графічний.

Основний зміст курсового проекту: розраховано необхідну кількість обладнання, приладів, площ, їх вартості та чисельності працюючих; економічні показники проектованого цеху; економічну ефективність створення цеху.

ДОЦІЛЬНІСТЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ МЕХАНІЧНОГО ЦЕХУ, ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ЦЕХУ, РОЗРАХУНОК НЕОБХІДНОЇ КІЛЬКОСТІ ОБЛАДНАННЯ, РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СТВОРЕННЯ ЦЕХУ, ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ.

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................... 4

1. Розрахунок необхідної кількості обладнання, приладдя, площ,
   їх вартості та чисельності працюючих............................................................... 6

1.1. Вихідні дані.................................................................................................. 6

1.2.Розрахунок необхідної кількості обладнання, його завантаження
та первинної вартості.......................................................................................... 7

1.3. Основна виробнича площа цеху, що проектується.................................. 12

1.4. Визначення чисельності працюючих  в цеху............................................ 13

2. Визначення обсягу капітальних вкладень (інвестицій) у введення
   в дію механічного цеху із виробництва деталі типу «ОСЬ»........................... 19
3. Розрахунок економічних показників механічного цеху............................ 21

3.1. Розрахунок річного фонду оплати праці робітників цеху...................... 21

3.2. Тарифний фонд заробітної плати основних виробничих робочих......... 22

3.3. Основний фонд заробітної плати допоміжних робочих.......................... 23

3.4. Розрахунок річного фонду заробітної плати службовців,
спеціалістів і молодшого обслуговуючого персоналу.................................... 24

3.5. Визначення середньорічної і середньомісячної заробітної плати
працюючих на дільниці................................................................................... 25

3.6. Розрахунок річних потреб на основну сировину і матеріали................. 26

3.7. Річні загальновиробничі витрати.............................................................. 27

3.8. Розрахунок цехової собівартості виробу................................................. 32

3.9. Визначення річної програми в оптових цінах підприємства................... 33

3.10. Визначення фінансових результатів (прибутку)..................................... 33

4. Розрахунок економічної ефективності створення цеху............................... 35

4.1. Показники ефективності інвестицій........................................................... 35

4.2. Визначення періоду окупності проекту.................................................... 38

Висновки і пропозиції....................................................................................... 41

Список використаних джерел........................................................................... 44

ВСТУП

Автомобільна промисловість наразі є однією з провідних галузей, що впливає на розв'язання економічних, соціальних, екологічних і науково-технічних проблем.

Розвиток автомобільної промисловості України характеризується поєднанням широкого набору чинників і різноспрямованих тенденцій. Існує величезна кількість проблем в розвитку галузі як у сфері виробництва, технологій, якості продукції, так і у сфері реалізації, цінової політики, конкуренції. Ці проблеми стосуються виробництва легкових автомобілів, вантажівок, автобусів, а також усього набору виробництв, пов'язаних із випуском запасних частин і комплектуючих виробів.

Залучення провідних світових автомобілебудівників до створення нових та модернізації діючих потужностей дає змогу організувати з мінімальними інвестиційними витратами виробництво конкурентоспроможних автомобілів, автобусів, комплектуючих виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин для внутрішнього та зовнішнього ринку.

ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод" (ЗАТ "ЗАЗ") – єдине в Україні підприємство, яке має повний цикл виробництва легкових автомобілів, що включає штампування, зварювання, фарбування, спорядження кузова і складання автомобіля. На заводі створено й постійно вдосконалюється якісно нове сучасне високотехнологічне виробництво, що відповідає вимогам міжнародного стандарту ІSO 9001 версії 2000 р. і є значним внеском у розвиток державної економіки.

Протягом 2007 р. лише за рахунок власних коштів у розвиток виробництва було інвестовано 119,8 млн. грн., у роботи із забезпечення якості – 6,2 млн. грн.

У 2005 р. на підприємстві було створено якісно нове виробництво. Розпочато повномасштабне виробництво автомобілів ВАЗ–21093 і ВАЗ–21099, "Ланос (Т–150)", "Опель Астра G".

У 2007 р. в цехах проведено масштабні роботи з модернізації систем автоматичного управління конвеєрами, введено в експлуатацію конвеєрну лінію подачі та складання дверей автомобіля "Ланос Т–150", завершено роботи з модернізації і створення майданчиків зберігання і відвантаження готової продукції.

Стратегія ЗАТ "ЗАЗ" передбачає активний розвиток, інвестиції значних коштів у виробництво, модернізацію існуючих цехів і роботу над створенням нових, локалізацію виробництва компонентів для автомобілів, що виробляються. Усі ці заходи спрямовані на створення високоякісного продукту, затребуваного й конкурентоздатного не лише на внутрішньому, але й на міжнародному ринку.

На заводі планується введення в дію механічного цеху із виробництва деталі типу "Ось".

Метою курсового проектування є обгрунтування техніко-економічних показників цеху.

Об'єкт дослідження: підприємство ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод".

Предмет дослідження: техніко-економічні показники нового механічного цеху.

При виконанні курсового проекту було розраховано необхідну кількість обладнання, приладів, площ, їх вартості та чисельності працюючих; економічні показники проектованого цеху; економічну ефективність створення цеху.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, розрахунковий, графічний.

Структура роботи; вступ, чотири розділи, висновки і пропозиції, список використаних джерел.

1. РОЗРАХУНОК НЕОБХІДНОЇ КІЛЬКОСТІ ОБЛАДНАННЯ, ПРИЛАДДЯ, ПЛОЩ, ЇХ ВАРТОСТІ ТА ЧИСЕЛЬНОСТІ ПРАЦЮЮЧИХ

1.1. Вихідні дані

Деталь «Ось».

Річна програма, шт. – 25000.

Режим роботи, змін – 2.

Марка матеріалу – Ст. 45.

Маса заготовки, кг – 10,81.

Маса деталі, кг – 7,5.

Таблиця 1.1– Технологічний процес виготовлення деталі «Ось»

1.2.Розрахунок необхідної кількості обладнання, його завантаження та первинної вартості

При розрахунку кількості металорізального обладнання даної моделі та числа робочих для механічної обробки деталей необхідно знати: річний обсяг випуску деталей; вид технологічного процесу із зазначенням переліку операцій та сумарні норми штучно-калькуляційного часу на кожну операцію; ефективний річний фонд часу роботи обладнання (в годинах).

1. Ефективний річний фонд часу роботи одного верстата при п’ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями може бути розрахований за формулою, год.,

Ф_е = [(Д_р – Д_в.д. – Д_с.д.)* Ч_д – Д_н.с.д*1]*З_р*К_р,                   (1.1)

де Д_р, Д_в.д., Д_с.д., Д_н.с.д – відповідно кількість днів в одному році, вихідних (суботи та неділі), святкових та передсвяткових днів (тривалість робочого дня менше на 1 год); Ч_д – кількість годин робочого дня; З_р – кількість змін роботи обладнання З_р = 2; К_р – коефіцієнт, який враховує час перебування верстата в ремонті (для великих верстатів К_р = 0,9….0,94, для середніх К_р = 0,95….0,9, для дрібних К_р = 0,95….0,98, для автоматичних ліній К_р = 0,88….0,9).

В даному випадку верстати, що використовуються, в цеху мають масу до 10 т. Втрати часу на ремонт для металорізальних верстатів становитимуть 1,9%. Тоді ефективний фонд часу для усіх верстатів становитиме:

Ф_е = [(366 – 104 – 10)*8,0 – 5*1]*2*0,981= 3948 год.

2. Програма запуску деталей знаходиться за формулою:

П_з = П_в*(100/100 – К_т.в),                                          (1.2)

де П_в=25000 шт. – програма випуску деталей за рік; К_т.в=1,0…1,5 відсоток технологічних втрат, показує, на скільки більше треба запустити в роботу виробів з урахуванням їх технологічних втрат (брак та інше),

П_з = 25000 (100/100 – 1,5) = 25381.

3. Трудомісткість обробки річного запуску деталей визначається за формулою:

Т_труд.р=Т_шт.-к*П_з,                                                       (1.3)

де Т_шт.-к – штучно-калькуляційний час на операцію, хв.,

П_з – програма запуску деталей на рік, шт.

Наприклад, для фрезерно-центровальної операції:

Т_труд.р = 1,258*25381/60 = 532,2 год.

Для всіх інших операцій Т_труд.р  розраховується аналогічно.

4. У серійному, дрібносерійному та одиничному виробництві розрахункову кількість верстатів знаходять за формулою:

С_р = (Т_шт.-к*П_з)/(Ф_е*60*К_в.н),                                      (1.4)

де Т_шт.-к. – штучно-калькуляційний час на операцію, яка виконується на даному верстаті, хв.;

П_з – програма запуску деталей за рік, шт.;

Ф_е – ефективний фонд часу роботи обладнання за рік, год.;

К_в.н – коефіцієнт виконання норми часу; для напівавтоматів К_в.н= 1,01; для універсальних верстатів К_в.н=1,05…1,20.

Наприклад, для фрезерно-центровальної операції:

С_р = 1,258*25381/3948*60*1,01 = 0,13

Розрахункову кількість верстатів С_р округлюємо до найближчого цілого числа. Приймаємо С_пр = 1 верстат.

5. Коефіцієнт завантаження даного типу обладнання у відсотках становить:

К_з = (С_р/С_пр)*100%.                                                  (1.5)

Наприклад, для фрезерно-центровального обладнання:

К_з = (0,13/1)*100% = 13%.

На підставі проведених розрахунків будується графік завантаження устаткування, на якому на осі абцис вказується найменування і модель устаткування, а на осі ординат відкладається коефіцієнти завантаження устаткування з урахуваннями його довантаження супутньою продукцією.

Ширина стовпчиків за відповідним масштабом повинна бути пропорціональна кількості верстатів даної моделі.

Середній коефіцієнт завантаження К_з всього верстатного парку на проектованій дільниці викреслюють горизонтальною лінією, яка проходить через увесь графік.

У зв’язку з тим, що всі операції не завантажені до 85% згідно з основною нормою часу ми довантажили їх аналогічними деталями.

6. Трудомісткість довантаження супутньою продукцією даного типу верстатів окремо на кожній недовантаженій операції розраховується за формулою:

Т_дов=Ф_е*К_в.н*С_пр*(К_з^н – К_з),                                       (1.6)

де С_пр – прийнята кількість верстатів даного типу до довантаження, шт..;

К_з^н= 085…0,95 – нормативний коефіцієнт завантаження обладнання даного типу;

К_з – коефіцієнт завантаження обладнання до довантаження супутньою продукцією.

Тоді, наприклад, для фрезерно-центровальної операції трудомісткість довантаження складе:

Т_дов = 3948*1,01*1*(0,9 – 0,13) = 3070,4.

7. Розрахункова кількість верстатів даного типу з урахуванням довантаження визначається формулою:

С_р=Т '/(Ф_е*К_в.н),                                                         (1.7)

де Т ' – трудомісткість річної програми з урахуванням довантаження, нормо-год;

К_в.н – коефіцієнт виконання норми часу, К_в.н = 1,0…1,2;

Ф_е – ефективний річний фонд використаного часу обладнання, год.

Наприклад, для фрезерно-центровальної операції:

С_р = 3602,6/(3948*1,01) = 0,9.

8. Середній коефіцієнт завантаження обладнання у відсотках при виготовлені заданих за проектом деталей розраховується за формулою:

К_з = ∑С_р*100/∑С_пр                                            (1.8)

де ∑С_р, ∑С_пр – відповідно розрахункова та прийнята кількість верстатів різних типів на всіх операціях для заданої деталі:

К_з = 8,93*100/10 = 89,3%.

9. Дані про кількість, модель, габарити, потужність електродвигуна, вартість (з урахуванням транспортування та монтажу) та ремонтну складність обладнання на дільниці заносять у зведену відомість обладнання (таблиця 1.2).

Таблиця 1.2 –Кошторис витрат на основне технологічне обладнання ділянки

1.3. Основна виробнича площа цеху, що проектується

До складу виробничої площі включається площа, зайнята обладнанням, проходами, проїздами, конвеєрами, стендами, розмічальними плитами, робочими шафами для інструменту, робочими місцями для технічного контролю деталей тощо.

Металорізальні верстати дільниці або відділень механічного цеху можуть бути розташовані за ходом послідовного виконання технологічних операцій (предметна спеціалізація дільниці) або за подібними моделями (групами) верстатів (технологічна спеціалізація).

На практиці частіше зустрічається змішаний спосіб утворення дільниці.

На вибір варіантів розташування дільниці впливають умови роботи та технологічні особливості використовуваних верстатів.

Виходячи з цього, недоцільно розміщувати поруч дільниці та лінії виготовлення деталей високої і відносно малої точності форми та розташування поверхонь у зв’язку з неминучим впливом вібрації обладнання на точність виготовлення відповідних деталей.

Недопустиме змішане розміщення дільниці абразивної обробки і складання.

Виробничу площу цеху визначають за показником питомої площі, яка припадає на один верстат або одне робоче місце:

S_д = S_пит * С_пр м²,                                           (1.9)

де S_пит. – питомий показник площі на один верстат; для малих верстатів вагою до 5 тис.кг S_пит=10…15 м², для середніх верстатів вагою до 10 тис.кг S_пит=16….25 м², для великих верстатів вагою до 25 тис. кг S_пит=26…45 м², для особливо великих вагою до 120 тис. кг S_пит=50…150 м² на один верстат, для верстаків S_пит=10 м².

З практичної точки зору в цеху доцільно розміщувати обладнання різних габаритних розмірів, тому для оцінки потрібної площі зручніше користуватися питомими показниками для механічних цехів. Показник питомої загальної площі враховує також допоміжну площу для збереження заготовок між операціями, магістральних проїздів тощо:

S_{пит.заг.} =1,3*S_пит.д                                                    (1.10)

Питома площа одного дрібного верстата S_пит=15 м²

Виробнича площа дільниці S_{пит.вир.}=15*8=120 м²

Загальна площа дільниці S_{пит.заг.}=1,3*120=156 м²

1.4. Визначення чисельності працюючих  в цеху

Розрахунок кількості основних робочих. У механічних цехах до основних робочих відносяться робочі таких професій: верстатники, оператори верстатів з ЧПК та наладчики автоматичних ліній, слюсарі механоскладальних робіт, мийники деталей.

Споживчу чисельність основних робочих визначають за кожною професією окремо.

Для дільниці серійного, дрібносерійного та одиничного типів виробництва необхідна кількість основних робочих визначається за формулою:

Р_св=Т/(Ф_е.р.*К_в.н.*К_бв),                                     (1.11)

де Т – річна трудомісткість робіт за видами обробки, норм.-год.

Т=Т_шт.-к*П_з/60: Т_шт.-к – штучно-калькуляційний час на обробку виробу на операції, хв.; П_з – річна програма запуску деталей, шт.;

Ф_е.р. – річний ефективний фонд часу роботи одного робочого, год.;

К_в.н. – коефіцієнт виконання норм робочими даної операції (К_в.н.=1,0…1,2);

К_бг – коефіцієнт багатоверстатного обслуговування.

Ефективний річний фонд робочого часу верстатника за п’ятиденний тиждень можна визначити за формулою:

Ф_е.р.= [(Д_р – Д_в.д. – Д_с.д.)*Ч_д – Д_п.с.д –1]*К_в ,                            (1.12)

де К_в – коефіцієнт, що враховує втрати робочого часу на відпустку, навчання, виконання державних обов’язків тощо.

Ефективний фонд часу одного працюючого:

Ф_е.р.= [(366 – 104 – 10)*8 – 4 –1]*0,908=1827 люд.-год.

Тоді чисельність фрезерувальників дорівнює:

Р_фрез.=(1,258*25381)/(1827*1,1*60*1) = 0,22.

Приймаємо Р_фрез.=1 чол.

Розрахунки за іншими операціями проводяться аналогічно,  результати зведені в таблицю 1.3

Середній розряд основних робочих в цеху розраховується за формулою:

R_сер. =∑R_p*P₀/∑P_0,                                                  (1.13)

де R_р – тарифний розряд робочих;

Р₀ – кількість основних робочих даного розряду.

R_сер. = (2*5+4*3+3*5)/13 =(10+12+15)/13 =2,84,

Розрахунок кількості допоміжних робочих. Допоміжні робочі виробництва – це працівники, які обслуговують основне виробництво (наладчики, комірники та роздавачі інструментів, слюсарі для ремонту верстатів та оснастки, електромонтери, контролери та інші).

Таблиця 1.3 – Розрахунок потрібної кількості основних робочих в цеху з виготовлення деталі типу «Ось».

Чисельність допоміжних робочих, зайнятих в цеху, визначається:

– за нормами обслуговування (наладчики верстатів, контролери та ін.);

– за кількістю робочих місць, за якими ці робочі закріплені (кранівники, стропальники);

– у процентному відношенні від кількості основних виробничих робочих (45…50 %).

Кількість допоміжних робочих визначається за нормами обслуговування, і результати розрахунку зводяться в таблицю 1.4.

Середній розряд допоміжних робочих складає:

R_сер. = (4*(1,2+3,84)+3*(4+0,86+0,32)+2*(0,6+1,36+0,28))/12,46=3,22.

Таблиця 1.4 – Розрахунок потрібної кількості допоміжних робочих

Визначаючи чисельність допоміжного персоналу механічного цеху, потрібно додержуватися таких нормативних показників: контролер ВТК для дрібних деталей складної конфігурації – 1 на 10 основних робочих, середніх верстатів, транспортувальник – 1 на 35 основних робочих, комірник ІРК – 1 на 50 основних робочих або 1 на 55…65 верстатів; прибиральниця – 1 на 2000…2500 м² площі цеху.

Кількість слюсарів та електромонтерів за ремонту та міжремонтного обслуговування обладнання визначають за кількістю одиниць ремонтної складності.

Якщо в цеху працюють конвеєрні лінії, то кількість транспортувальників зменшується в 1,5 рази, а кількість прибиральників збільшується у 2 рази.

Чисельність керівних робітників, спеціалістів, службовців та молодшого обслуговуючого персоналу розраховується методом, який склався на практиці, тобто методом структури кадрів.

При цьому дана категорія працюючих становить 15…20% від прийнятої чисельності основних та допоміжних робочих або встановлюється за нормами обслуговування.

Результати розрахунку чисельності спеціалістів, службовців та молодшого обслуговуючого персоналу зводяться в таблицю 1.5.

Таблиця 1.5  – Розрахунок чисельності службовців, спеціалістів та молодшого обслуговуючого персоналу.

(продовження таблиці 1.5)

Загальна кількість працюючих цеху і їх структура зведені у таблицю 1.6.

Таблиця 1.6 – Зведена відомість працюючих у механічному цеху

2. ВИЗНАЧЕННЯ ОБСЯГУ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ (ІНВЕСТИЦІЙ) У ВВЕДЕННЯ В ДІЮ МЕХАНІЧНОГО ЦЕХУ ІЗ ВИРОБНИЦТВА ДЕТАЛІ ТИПУ «ОСЬ»

Розрахунки обсягу капітальних вкладень (інвестицій) у введення в дію механічного цеху із виробництва деталі типу «Ось» та їх структури наведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 – Визначення величини капітальних вкладень та їх структури

(продовження таблиці 2.1)

3. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ МЕХАНІЧНОГО ЦЕХУ

3.1. Розрахунок річного фонду оплати праці робітників цеху

Фонд оплати праці (заробітної плати) цеху включає в себе фонди оплати праці основних (З_осн) і допоміжних (З_доп) робочих, фонд оплати праці керівників та службовців (З_к.с) і фонд оплати праці молодшого обслуговуючого персоналу (З_моп.):

З_р.д = З_осн+З_доп+З_к.с+З_моп,                                              (3.1)

Фондів основної та додаткової заробітної плати на дільниці складається з фондів заробітної плати працюючих.

До основної заробітної плати відносяться витрати на виплату основної заробітної плати, нарахованої відповідно до прийнятих систем оплати праці у вигляді тарифних ставок, окладів і відрядних розцінок, а також планованого обсягу відповідних видів продукції.

Річний фонд тарифної заробітної плати основних робочих визначається за такими формулами:

для робочих-відрядників:

_{m                                      m}

ЗП_{осн.відр.} = ∑ (Ч_і*Т ') або ЗП_{осн.відр.} = ∑ (Р_і*А_і),                    (3.2)

              ^{і=1                                                              і=1}

де m – номенклатура деталей;

Ч_і – погодинна тарифна ставка робочих, грн.;

Т' – трудомісткість річної програми і-го виробу, нормо-год.;

Р_і – відрядна розцінка за обробку і-ї деталі, грн./шт.;

А_і – річна програма і-го виробу шт.

Для робочих-погодинників:

ЗП_{тар.погод} = Ч_і *Р*Ф_еф,                                                (3.2)

де Р – кількість робочих погодинників, осіб;

Ф_еф – ефективний річний фонд часу одного робочого.

Річний фонд тарифної заробітної плати допоміжних робочих розраховується аналогічно ЗП_{осн.погод}:

ЗП_{тар.доп.} =Ч_і*Р*Ф_еф.                                                  (3.3)

Фонд заробітної плати спеціалістів, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу визначається на основі штатного розкладу цеху і діючих систем посадових окладів.

До додаткової заробітної плати відносяться витрати на виплату виробничому персоналу цеху додаткової заробітної плати, нарахованої за роботу понад установлену норму, за трудову успіхи і винахідливість, особливі умови праці.

Вона включає також доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством.

Сума додаткової заробітної плати визначається множенням суми основної заробітної плати на середню норму додаткової заробітної плати.

3.2. Тарифний фонд заробітної плати основних виробничих робочих

Розрахунки тарифної заробітної плати основних робочих виконуються за формулою 1 по кожній операції технологічного процесу.

Наприклад, розрахунок тарифного фонду заробітної плати основних робочих на токарній операції (III розряд робіт) виглядатиме так:

на одиницю продукції:

ЗП_{тар.відр.III} = 24,207*2,278=55,14 грн.;

на програму:

ЗП_{тар.відр.III} = 8192,052*2,278=18661,49 грн.

Розрахунки по інших операціях проводяться аналогічно, а результати розрахунків зводяться в таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 – Розрахунок тарифного фонду заробітної плати основних виробничих робочих

3.3. Основний фонд заробітної плати допоміжних робочих

Річний фонд заробітної плати допоміжних робочих розраховується за формулою 3.2, результати розрахунків зводяться в таблицю 3.2.

Таблиця 3.2 – Розрахунок тарифного фонду заробітної плати допоміжних робочих

3.4. Розрахунок річного фонду заробітної плати службовців, спеціалістів і молодшого обслуговуючого персоналу.

Заробітна плата розраховується на основі штатного розкладу цеху і діючої системи посадових окладів. Розрахунок зводиться у таблицю 3.3.

Річний фонд заробітної плати спеціалістів, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу:

ЗП_осн.сл. =К_{сл і}*О_{м і}*М,                                                      (3.4)

де К_{сл і} – кількість службовців і-ї групи;

О_{м і} – місячний оклад, грн.

М – кількість місяців роботи за рік.

Таблиця 3.3 – Розрахунок основного фонду заробітної плати спеціалістів, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу.

3.5. Визначення середньорічної і середньомісячної заробітної плати працюючих на дільниці

При розрахунку додаткової заробітної плати застосовується формула:

ЗП_{доп. і} = ЗП_{осн. і}*Н_{д. і}/100,                                                 (3.5)

де Н_{д. і} – норма нарахування додаткової заробітної плати і-ї групи, %.

Середньорічна заробітна плата одного працюючого і-ї групи:

ЗП_сер.і =ЗП_осн.і+ЗП_доп.і/К_і,                                          (3.6)

де К_і – кількість працюючих і-ї групи.

Середньомісячна заробітна плата одного працюючого:

ЗП_{сер.м і} =ЗП_сер.і/12.                                                   (3.7)

Розрахунок середньорічної і середньомісячної заробітної плати працюючих цеху наведено у таблиці 3.4.

Таблиця 3.4 – Зведена відомість річного фонду заробітної плати працюючих дільниці.

3.6. Розрахунок річних потреб на основну сировину і матеріали.

Річна вартість матеріалу визначається таким чином:

В_м =П_з*М_з*Ц_м – П_з*М_вЦ_в,                                            (3.8)

де Мз, Мв, Мд – відповідно маса заготовки, відходів і готової деталі, кг.;

Ц_м, Ц_в – відповідно вартість одного кілограма матеріалу і…, грн.;

П_з – річний обсяг випуску деталей, шт.

У випадку виробництва в цеху декількох виробів розрахунок ведеться по кожному виробу окремо. Наприклад, вартість матеріалу на одиницю продукції становить:

В_м = 60,7*2,7– (60,7–39)*0,7 = 148,7 грн.

Вартість матеріалів на річну програму:

В_м = 148,7*25000 = 37 175 500 грн.

3.7. Річні загальновиробничі витрати

Загальновиробничі витрати складаються з витрат на силову електроенергію; на стиснуте повітря; на воду для виробничих потреб; поточний ремонт і обслуговування обладнання та транспортування засобів; поточний ремонт будівель та інвентарю; малоцінний інструмент та інвентар; з амортизаційних відрахувань з обладнання та будівель; заробітної плати керівників та спеціалістів з нарахуваннями.

Річні витрати на силову електроенергію розраховується за формулою:

В_р.е. =(Р_уст.*Ф_е*К_з*Ц_е)/(К_в.м.*ККД),                          (3.9)

де Р_уст – установлена потужність усіх верстатів, кранів, конвеєрів тощо, кВт;

Фе – ефективний річний фонд виробничого часу одного верстата, год.;

К_з – середній коефіцієнт завантаження верстатів;

Ц_е – ціна 1 кВт*год електроенергії, грн.;

К_в.м. – коефіцієнт витрат електроенергії у мережі;

ККД = 0,65…0,90.

В_р.е = (156*3948*0,893*0,26)/(0,95*0,8) = 188153,77 грн.

Річні витрати на стиснуте повітря розраховуються за формулою:

В_ст.п. = Ц_ст.п*Вр_ст..п. ,                                                  (3.10)

де Ц_ст.п. – ціна 1 м³ стиснутого повітря, приймається за даними базового підприємства Ц_ст.п = 0,01 грн.;

Вр_ст..п – річні витрати стиснутого повітря.

Врст..п. = Фе*Кз*(сп.з.*в+соб*в') = 3948*0,893*(4*0,1+4*1)=15512,48 м³,

Річні витрати на воду для виробничих потреб становлять:

В_в = Ц_в*В_в*с_об*К_з*В_р.о. = 1,15*25*2*0,893*2 = 102,7 грн.,

де Ц_в = 1,15 грн./1 м³ – ціна 1 м³ водопровідної води з урахуванням каналізації;

В_в = 25 м³ – річні витрати води на один верстат;

В_р.о – число змін роботи обладнання.

Річні амортизаційні відрахування можуть бути визначені у формах економічної та податкової амортизації. Економічна амортизація відображає дійсне знецінення основного капіталу у процесі виробництва та відноситься на витрати діяльності суб’єкта господарювання.

Податкова амортизація відображає фінансове повернення основного капіталу за рахунок зниження оподаткування прибутку та надання податкової знижки.

Величина податкової амортизації визначається відповідно до ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами та доповненнями. Податкова амортизація використовується у курсовому проектуванні з метою розрахунку балансового прибутку, який одержується при виготовленні деталі:

А = 96,2*0,08+71,81*0,4+540,18*0,24 = 167,26 грн.

Річні витрати на поточний ремонт та обслуговування обладнання, приймаються, як показує практика, у розмірі 7% від початкової вартості обладнання, транспортних засобів відповідно – 3%, оснастки – 3,5% від початкової вартості.

В_п.р.= (0,07*520,68) +(0,03*74,81)+0,035* (8,7+2,94) = 39,087 тис. грн.

Річні витрати на обслуговування обладнання та транспортних засобів включають:

1. Витрати на допоміжні матеріали, які можуть бути визначені двома методами:

– за нормами річних витрат на один верстат – на кожний зубофрезерний та різальний верстат обтирального матеріалу
30 кг, гасу 10 л, машинного масла 100 кг, тавоту 120 кг, емульсії 130 кг, вазеліну технічного 5 кг, сульфофрезолу
200 кг; на кожний шліфувальний верстат – веретенного масла 100 кг, кальцинованої соди 100 кг. Ціни на допоміжні матеріали беруться за прайс-листами;

– за укрупненими нормативами – орієнтовно в розмірі 100 грн. за рік на один верстат В_д.м. = 10*8 = 80 грн.

2. Витрати на основну та додаткову зарплату допоміжних робочих з нарахуваннями на заробітну плату:
3. В_дмж = 59858,78 + 59858,78*0,25 = 82305,82 грн.
4. Витрати на охорону праці та забезпечення техніки безпеки складають приблизно 83 грн. за рік на одного робітника або за нормативами на видачу спеціального харчування, одягу, взуття та інших індивідуальних засобів захисту робітників:В_о.п.=13*8=104 грн.
5. Витрати на малоцінний інструмент та інвентар складають 858 грн. за рік на один верстат: В_м.ін = 858*8 = 6864 грн.

Річні витрати на поточний ремонт та обслуговування будівель споруд та приймаються в розмірі 0,5…1,0% від загальної вартості будівель і споруд: В_р.б. = (47000 + 20000)*0,01 = 670 грн.

Річні витрати на обслуговування будівель та споруд включають витрати на опалення, освітлення виробничих приміщень, воду для господарських та санітарно-технічних потреб, заробітну плату з нарахуванням прибиральниць.

Витрати на опалення приймаються у розмірі 3,5 грн. на 1 м³ обсягу будівлі: В_оп.б. = 1932*3,5 = 6762 грн.

Витрати на освітлення приміщень розраховуються за формулою:

В_ос.б. = C*N_c*Т_р*Ц_с,                                                  (3.11)

де С – кількість світильників (наприклад 100 шт.);

N_c – потужність світильників, кВт (наприклад, 0,2 кВт);

Т_р – час роботи одного світильника за рік (час при двозмінній роботі становить 252*7=1764 год.)

Ц_с = 0,156 грн. – ціна 1 кВт*год.

В_ос.б. = 10*0,2*1764*0,243 = 8573,04 грн.

Витрати на воду і каналізацію приймаються у розмірі 100 грн. на одного працюючого:

В_в.к. = 100*28,263 = 2826,3 грн.

Річні витрати на зарплату керівників та спеціалістів з нарахуваннями розраховуються згідно зі штатним розкладом:

В_к.с. = 51682,5+51682,5*0,375 = 71063,43 грн.

Розрахунки загальновиробничих витрат цеху зведені в таблицю 3.5.

Таблиця 3.5 – Кошторис загально виробничих витрат

Для включення загально виробничих витрат до собівартості продукції визначимо їх частку у процентах за формулою:

%В_заг. = (∑В_заг./∑З_тар)*100,                               (3.12)

де ∑З_тар – фонд тарифної заробітної плати основних робочих.

%В_заг. = (542979,9/142033,9)*100 = 382,28%.

3.8. Розрахунок цехової собівартості виробу

Собівартість виробу – це усі витрати на його виготовлення і реалізацію.

У залежності від складу витрат, що включаються в собівартість, та міста їх виникнення існує кілька видів собівартості продукції: технологічна виробнича та повна.

Технологічна собівартість включає усі прямі витрати, які виникають під час виготовлення виробу: основні сировина і матеріали, основна і додаткова заробітна плата з нарахуваннями основних робочих.

Виробнича собівартість включає технологічну собівартість і загально виробничі витрати.

Повна собівартість виробу включає виробничу собівартість, витрати, пов’язані з продажем виробу (витрати на збут), адміністративні, а також інші операційні витрати.

Визначення собівартості одиниці виробу називається калькулюванням, а підсумковий документ калькулювання – калькуляцією.

Розрахунок повної собівартості виготовлення одиниці виробу на проектованій дільниці наведено у таблицю 3.6.

Таблиця 3.6 – Калькуляція виготовлення деталі типу «Ось»

(продовження таблиці 3.6)

3.9. Визначення річної програми в оптових цінах підприємства

Оптова ціна – це сума прибутку та повної собівартості, розрахованої за статтями калькуляції.

Прибуток розраховується в залежності від встановленого рівня рентабельності за формулою:

Рентабельність = (Прибуток/Повна собівартість)*100%           (3.13)

Розрахунок вартості річного обсягу продукції в оптових цінах зведено в таблицю 3.7.

Таблиця 3.7 - Визначення оптової ціни річної програми

3.10. Визначення фінансових результатів (прибутку)

Фінансові результати введення цеху наведено у таблиці 3.8.

Таблиця 3.8 – Визначення розміру чистого прибутку підприємства

4. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СТВОРЕННЯ ЦЕХУ

4.1. Показники ефективності інвестицій

Для економічного обгрунтування інвестицій (капітальних вкладень) використовуються поняття ефект, або результат, та ефективність, або результативність.

Ефект – це корисний результат реалізації будь-якого проекту. Він може бути виражений у чотирьох видах: технічному, економічному, соціальному та екологічному.

Економічна ефективність – це відношення ефекту (корисного результату) до витрат або ресурсів, що його забезпечують.

Впровадження інвестиційного проекту визначається доцільним якщо показник NPV більше або дорівнює 0, якщо NPV = 0, то впровадження проекту забезпечує одержання лише нормативного прибутку., тобто прибутку, закладеного при визначенні ціни продукції, яка випускається.

У зарубіжній літературі наводиться формула показника чистої поточної вартості реальних інвестицій:

_t

NPV = ∑С_t*(1+Е)^-t,                                     (4.1)

^t=0

де С_t – грошовий потік наприкінці періоду, грн.;

Е – норма дисконту у частках одиниці;

t = 1, 2, 3, … - життєвий цикл інвестиційного проекту, роки.

Проте ми використовуємо формулу, запропоновану П.Орловим:

_t

NPV = ∑* (П_t+А_t – H_t)*(1+E)^-t,                       (4.2)

    ^t=0

де П_t – прибуток від реалізації проекту у році, грн.;

А_t – амортизаційні відрахування в році, грн.;

Н_t – податок на прибуток;

t – рік, результати і витрати якого проводяться до розрахункового;

К_∑ - сумарні капітальні вкладення на реалізацію проекту, приведені до початкового моменту часу.

Періодом окупності є період, протягом якого вхідні грошові потоки за проектом повністю покривають початкові капітальні вкладення.

Вихідні дані для розрахунку показників ефекту зведені в таблицю 4.1

Таблиця 4.1 – Вихідні дані для розрахунку NPV та періоду окупності

Розрахунки показників ефекту  та ефективності виконуються на основі наведених вище початкових даних і за таких умов:

1. Капітальні вкладення здійснються протягом року;
2. Випуск деталей починається із другого півріччя другого року створення проектованої дільниці;
3. У першому півріччі другого року здійснюються закупівля сировини, матеріалів, малоціного інструменту і опробування устаткування.

Розрахунки наведені у таблиці 4.2.

Таблиця 4.2 – Розрахунок чистих грошових потоків, дисконтованого грошового потоку, чистої теперішньої вартості та терміну окупності

(продовження таблиці 4.2)

Інвестиції в оборотні кошти розраховуються за формулою:

I_об = ((ПС-А)/12) + ((ПС-А)*20)/12*100,                (4.3)

де ПС – повна собівартість річного випуску продукції, грн.                       (див. табл.15, ряд.1);

А – річна сума амортизаційних відрахувань, грн. (див. табл13 ряд.4);

12 – кількість місяців у році;

20% – резервний оборотний фонд.

I_об = ((66540600 –167260)/12) + ((66540600 –167260)*20)/12*100 =   6637333,99 грн.

Чиста теперішня вартість проекту дорівнює:

NPV = 3554,73+6324,4+5711,44+51-11,13-7380,12 = 13381,58 тис.грн, NPV >0.

4.2. Визначення періоду окупності проекту

Рік перший – 7380,12 +3554,73 = 3825,39.

Рік другий – 3825,39 + 6324,4 = 2499,01.

Період окупності визначається за формулою:

Період окупності = 1+ (2499,01/6324,4) = 1,39 року.

Як видно з розрахунків, проект приймається, оскільки задовольняє необхідні критерії.

Для одержання повного уявлення про доцільність реалізації проекту дільниці механічного цеху необхідно мати комплекс підсумкових даних, що характеризують економічну сторону її роботи.

Основні техніко-економічні показники цеху зведені в таблицю 4.3

Таблиця 4.3 – Техніко-економічні показники цеху

(продовження таблиці 4.3)

На підставі розрахунків усього курсового проекту можна зробити висновок, що цей проект може бути втілений у життя.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

ЗАТ "ЗАЗ" - єдине в Україні підприємство, яке має повний цикл виробництва легкових автомобілів. На заводі створено й постійно вдосконалюється якісно нове сучасне високотехнологічне виробництво, що відповідає вимогам міжнародного стандарту ІSO 9001 версії 2000 р.

За підсумками 2007 р., Запорізький завод випустив 148163 автомобілів, за останні три роки (2005-2007) досягнуте майже трикратне зростання виробництва. Підприємство планує підсилити позиції своєї продукції на зовнішніх ринках, у першу чергу, - на російському.

Конкурентна стратегія ЗАТ "ЗАЗ" передбачає активний розвиток підприємства, інвестиції значних коштів у виробництво, модернізацію існуючих цехів і створення нових, локалізацію виробництва компонентів для автомобілів, що виробляються.

Забезпеченню створення високоякісного продукту, затребуваного й конкурентоспроможного не лише на внутрішньому, але й на міжнародному ринках, буде сприяти й введення нового механічного цеху для виробництва деталі типу "Ось", техніко-економічні показники якого було розраховано у наданому курсовому проекті.

Надалі для забезпечення конкурентоспроможності своєї продукції ЗАТ "ЗАЗ" необхідно здійснити:

- удосконалення і поширення систем управління якістю продукції (на базі міжнародних стандартів) за рівнями, сферами, аспектами (факторами), стадіями "життєвого циклу" продукції, об'єктами, елементами формування якості продукції;

- створення і удосконалення системи підготовки спеціалістів із забезпечення конкурентоспроможності продукції (вища і середня спеціальна освіта, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів);

Загалом автомобілебудівна галузь України має наразі такі проблеми: падіння виробництва, низька якість продукції, застарілі технології, відсутність фінансових ресурсів, продаж автомобілів у кредит і, як наслідок, зменшення обігових коштів. Все це не дозволяє їй конкурувати навіть на ринку СНД, не говорячи вже про європейські ринки.

Зміцненню підприємств автомобілебудівної галузі України на внутрішньому ринку та їх виходу на зовнішній ринок повинна передувати економічно обгрунтована доцільність реалізації виробленої продукції. З цією метою можна рекомендувати впроваджувати методику розрахунку показників абсолютного ефекту, абсолютної і валютної ефективності, рівня рентабельності.

Підприємствам автомобілебудівної промисловості України наразі, на наш погляд, необхідно:

- створити за участю іноземних автомобілебудівників сучасне виробництво автомобільної техніки, комплектуючих виробів, вузлів, агрегатів і запасних частин;

- забезпечити виробництво високотехнологічної продукції;

- підвищити конкурентоспроможність вітчизняних автомобілів, забезпечити їх просування на світовий ринок;

- розширити ринок експорту продукції;

- поліпшити економічну та соціальну інфраструктуру;

- задовольнити попит населення на сучасну автомобільну техніку.

Виробництво нових конкурентоспроможних моделей автомобілів та автобусів, впровадження ресурсозберігаючих, екологічно чистих інноваційних технологій дасть змогу зменшити матеріалоємність готової продукції, обсягу енергоспоживання виробництва; виключити застосування у виробництві токсичних матеріалів; перейти на безвідходні технології; підвищити надійність і довговічність продукції; вдосконалити сервісну мережу тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеева М. А. Планирование деятельности фирмы. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 404 с.
2. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: Ника, 2007. - 648 с.
3. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента: Т. 2. - К.: Ника-Центр, 2003. - 512 с.

4. Власюк Т. М. Методика оцінки інвестиційної привабливості державних підприємств // Економіка та держава. - 2007. - № 2. - С. 39 - 41.
5. Грузинов В. В. Экономика предприятия и предпринимательство. - М.: Софит, 2000. - 380 с.
6. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка, 2004. - 390 с.
7. Гукалюк А. Ф. Процедура порівняння ефективності портфеля цінних паперів як елемент визначення інвестиційної привабливості // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 4(22). - С. 4 - 5.
8. Гурова К. Д. Экономическая реформа (некоторые аспекты реализации). - Харьков: Фолио, 2007. - 388 с.
9. Каратуев А. Г. Финансовый менеджмент: Учеб.-спр. пособие. - М.:
   ИД ФБК-ПРЕСС, 2001. - 496 с.

10. Ковальова Н. Л. Проблеми підвищення інвестеційної привабливості підприємств // Экономика и маркетинг в XXІ веке. - № 4. - 2007. -
    С. 31 - 33.
11. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. - К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2007. - 298 с.
12. Костіна Н. І., Алексєєв А. А., Василик О. Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі: Навч. посібник. - К.: Знання, 2001. - 184 с.
13. Малова Т. Л., Селіверстова Л. С. Комплексний підхід до визначення інвестиційної привабливості акціонерного підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 1. - С. 14 - 17.
14. Мамуль Л. О., Чернявська Т. А. Нові методичні підходи до аналізу інвестиційної привабливості регіонів // Вісник економічної науки України. - 2007. - № 1(7). - С. 83 - 89.
15. Массе П. Критерии и методы оптимального определения капитальных вложений / Пер. с франц. Ф. Р. Окуневой, А. И. Гладишевского. - М.: Статистика, 2006. - 406 с.
16. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. - К.: Лібра, 2002. - 472 с.
17. Справочник финансиста предприятия. - 4-е изд., доп. и перераб. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 560 с.
18. Татаренко Н. О., Поручник A. M. Теорії інвестицій: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2007.- 160 с.
19. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия: Пер. с нем. - М.: Финансы и статистика, 2007. - 396 с.
20. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. Н. А. Сафронова. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 582 с.
21. Экономический анализ: Учебник / Под. ред. Л. Т. Гиляровской. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 528 с.