Контрольна робота з дисципліни "Основи економіки"
ПЛАН
Вступ ................................................................................................... 3
Висновки ........................................................................................... 16
Список використаної літератури ..................................................... 17
ВСТУП
Виробництво матеріальних благ та послуг передбачає два компоненти: з одного боку, – матеріальні ресурси (сировина, обладнання та ін.), з іншого, – людські ресурси (працівники з професійними навичками). У такому розумінні людські ресурси як частина населення країни є фактором економічного зростання (зрозуміло, поруч із матеріальними ресурсами). Проте між цими двома компонентами існує принципова різниця.
Людські ресурси – це люди, які не лише створюють, але й споживають матеріальні блага та послуги. Різні люди мають різні матеріальні й духовні потреби. Це зумовлено їх статтю, віком, здоров'ям, сімейним станом, освіченістю, особливостями характеру, матеріальним станом та багатьма іншими соціальними і психофізіологічними якостями.
У трудовій сфері реалізуються важливі потреби кожної людини. Тому, щоб успішно використовувати людську працю, важливо розуміти зміст цих потреб, оскільки від такого розуміння залежить успішна діяльність підприємств та функціонування економіки держави в цілому.
Не випадково в усьому світі наразі ствердилася ідея гуманізації економіки. Ця ідея полягає у взаємодії двох згаданих вище компонентів з акцентом на другому – людському. Природно, що із зростанням людських потреб у створенні сучасних благ все більшу роль відіграють знання, тобто інтелектуальний потенціал суспільства, поглиблюється диференціація різноманітної виробничої та невиробничої сфер діяльності, що, своєю чергою, вимагає специфічних здібностей працівників.
Отже, у цієї контрольній роботі мова піде про ту частину людських ресурсів, котра задіяна у виробництві благ – трудові ресурси та їх використання в Україні.
Трудові ресурси (як економічна категорія) відображають частину населення країни або її адміністративно-територіальної одиниці, що має здатність до суспільно-корисної праці в народному господарстві; це є потенціал живої сили, яку має в своєму розпорядженні суспільство на певний момент часу.
Відтворення і використання трудових ресурсів здійснюється під впливом об'єктивних законів суспільного розвитку, притаманних тому чи іншому способу виробництва і насамперед – економічному закону народонаселення. Цей закон виражає динаміку працездатного населення і характер його використання в процесі виробництва. Кожному суспільно-економічному ладу притаманний свій закон народонаселення.
Трудові ресурси (як планово-розрахункова категорія) визначають осіб обох статей у працездатному віці, які потенційно могли б брати участь у виробництві товарів та послуг. В умовах планової економіки трудові ресурси були одним з основних показників статистики зайнятості. Вони мають важливе значення й в умовах ринкової економіки, оскільки інтегрують такі категорії, як економічно активне населення, у тому числі зайняті та безробітні особи, та економічно неактивне населення в працездатному віці.
Чисельність трудових ресурсів визначається, виходячи з чисельності працездатного населення – сукупності осіб, переважно в працездатному віці, здатних за своїми психофізичними даними до участі у трудовому процесі.
Складові трудових ресурсів:
а) населення у працездатному віці (чоловіки 16-59 років і жінки 16-54 років за винятком непрацюючих інвалідів І і ІІ груп і непрацюючих осіб працездатного віку, які одержують пенсію за віком на пільгових умовах);
б) населення, вік якого більший і менший відповідно за нижню та верхню межу працездатного віку, зайняте в народному господарстві.
Економічно активне населення – це є частка населення обох статей, яка задовольняє попит на робочу силу для виробництва товарів та послуг і характеризується рівнем економічної активності населення.
Таким чином, економічно активне населення – це є частка населення, яка працює або пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на момент статистичного обстеження не мають роботи, але бажають її одержати.
Розподіл чисельності зайнятого населення за місцем роботи, статусом зайнятості, статтю, віком та рівнем освіти дає уяву про структуру попиту на робочу силу і перерозподіл зайнятих між секторами економіки.
Економічно неактивне населення – це є така частка населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До цієї категорії належать:
а) учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
б) особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;
в) особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
г) особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
д) інші особи, яким немає необхідності працювати, бо вони мають джерела доходу.
Під трудовим потенціалом розуміється розвинена в даному суспільстві сукупність демографічних, соціальних та духовних характеристик і якостей працеактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу та системи відносин щодо участі в процесі праці та суспільній діяльності.
Природною основою формування трудового потенціалу є демографічне відтворення, що забезпечує безперервне поновлення поколінь людей як фізичних носіїв всіх соціальних якостей системи відносин.
З іншого боку, трудовий потенціал – це є максимально можлива величина, що визначає участь трудящих у виробництві за екстремальних умов з урахуванням їх психофізичних особливостей, рівня професійних знань та набутого досвіду.
Трудовий потенціал людини – лише частина її загального потенціалу і являє собою сукупність різних якостей, що визначають працездатність працівника.
Різні підходи до визначення поняття "трудовий потенціал" свідчать про неоднозначність тлумачення його природи, наявність багатьох визначень, про складність структури та багатогранність його проявів, що вимагає застосування чіткої та послідовної методології вивчення суті та осмислення цього поняття.
За обгрунтованим визначенням, трудовий потенціал є важливою динамічною соціально-економічною категорією, що характеризує трудові можливості та потенції індивіда, колективу, регіону, суспільства до продуктивної праці та служить інтегральною оцінкою діяльності людини у сфері прикладання праці.
Трудовий потенціал – це є поняття конкретно-історичне, національно осмислене, адаптоване до української культури. Для пояснення багатьох процесів виробництва виникає необхідність кращого розуміння таких понять, як "трудові ресурси", "робоча сила", "кадри", "персонал", що є складовими поняття "трудовий потенціал".
Метою державної політики розвитку трудового потенціалу є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо його збереження, відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:
– поліпшення природної бази формування робочої сили;
– отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;
– здійснення повної продуктивності зайнятості;
– запобігання масовому безробіттю;
– поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;
– забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;
– посилювання відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;
– забезпечення зростання реальних доходів населення;
– забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.
Трудовий потенціал є джерелом забезпечення підприємств кадрами і має кількісні та якісні характеристики. Кількісна сторона трудового потенціалу представлена чисельністю працездатного населення та безробітних, статевовіковою структурою.
У ринковій економіці змінюється підхід до формування трудового потенціалу, основний акцент переноситься на якісний його склад. Якість трудового потенціалу являє собою складну, багатоступеневу категорію.
Основними якісними компонентами трудового потенціалу є психофізіологічна, соціально-мотиваційна, освітньо-професійна, інтелектуальна, культурна, творча, духовно-енергетична, релігійна та ін.
Якісні компоненти трудового потенціалу детерміновані частковими показниками (параметрами), це є:
– психофізіологічна компонента, пов'язана зі здібністю і схильністю людини до праці, станом її здоров'я, типом нервової системи, витривалістю;
– освітньо-професійна компонента, пов'язана з наявністю загальних та спеціальних знань, трудових навичок і вмінь, відповідальністю, професійною майстерністю;
– соціально-мотиваційна компонента, пов'язана із соціальною зрілістю, рівнем свідомості, ідейної впевненості та раціональної поведінки, ініціативністю, діловитістю.
Соціально-економічний зміст поняття трудового потенціалу уможливлює здійснення кваліметричної оцінки більшості якісних компонент трудового потенціалу на різних рівнях аналізу суспільства, підприємства, людини.
Найважливіші якісні компоненти трудового потенціалу можна інтерпретувати у такий спосіб:
– здоров'я: рівень працездатності (кількість втрат робочого часу з причин тимчасової непрацездатності), середня тривалість життя, витрати на охорону праці та здоров'я;
– освіта: кількість спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою;
– творчість: кількість винаходів, раціоналізаторських пропозицій в розрахунку на одного працюючого;
– свідомість: втрати від конфліктів, страйків, міграції в дітородному віці;
– професіоналізм: рівень якості продукції, втрати від браку, питома вага кваліфікованих робітників у загальній чисельності працівників.
Відтворення – процес безперервного відновлення суспільного виробництва матеріальних благ і послуг – є необхідною умовою існування суспільства за будь-якої суспільно-економічної формації. Мова йде про відновлення сукупного суспільного продукту, робочої сили, виробничих відносин, а також окремих видів природних ресурсів і навколишнього середовища.
Відтворення у своєму руслі послідовно проходить фази виробництва, розподілу, обміну і споживання. Стосовно трудових ресурсів як специфічного чинника виробництва процес відтворення складається з таких фаз: формування та відшкодування, розподілу й перерозподілу і оптимального використання.
Мета цієї фази – найповніше задоволення потреб суспільства у високоосвічених та кваліфікованих громадянах, які здатні забезпечити ефективне функціонування та розвиток усіх сфер організації соціального життя – політичного, економічного та духовного.
Фаза включає відновлення населення, підготовку та перепідготовку кадрів, відшкодування фізичної та духовної здатності робітників.
На даному етапі необхідними умовами ефективності політики в галузі людських ресурсів є:
1) пізнання системи об'єктивних законів народонаселення та активне використання їх в процесі розробки та реалізації демографічної політики;
2) створення та впровадження концепції розвитку системи багаторівневої безупинної освіти та професійної орієнтації з урахуванням потреб та особливостей функціонування постсоціалістичного суспільства;
3) розробка та реалізація основних напрямів діючої соціальної політики для вдосконалення умов життєдіяльності, поліпшення соціального забезпечення та використання вільного часу.
Деякі автори ототожнюють поняття трудові ресурси і людські ресурси, хоча перше поняття є вузькішим.
Мета фази – забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення, оптимального розподілу та перерозподілу кваліфікованої робочої сили між галузями суспільного виробництва, а також між галузями світового господарства та різними регіонами.
Ефективна зайнятість населення забезпечується шляхом організації та вдосконалення робочих місць як в матеріальному виробництві, так і у невиробничій сфері, оптимізацією їх вдосконалення та збалансованості, розвитком мережі зайнятості населення як в державному, так і всесвітньому масштабах.
Це, перш за все, залежить від розвитку високих технологій, підвищення продуктивності живої праці, запровадження наукової організації праці, вдосконалення соціального розвитку трудових колективів, використання ефективних форм та методів керування персоналом підприємств та організацій.
Усі фази органічно пов'язані між собою.
Розрізняють екстенсивний та інтенсивний типи відтворення робочої сили.
Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.
Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їх якості, а саме: із зростанням освітнього рівня працівників, їх кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо.
Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення сукупної робочої сили взаємно доповнюють один одного.
Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення:
а) розширене відтворення – перевищення кількості народжень над числом смертей на 1000 осіб населення;
б) просте відтворення – відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу померлих на 1000 осіб населення;
в) звужене відтворення – відсутність природного приросту на фоні його абсолютного зменшення – депопуляції, що пов'язане зі зниженням рівня шлюбності та народжуваності в країні, а також із зростанням дитячої смертності.
Сучасній демографічній ситуації притаманна тенденція до зменшення чисельності населення України, його економічно активної частини, що призводить до звуженого відтворення трудових ресурсів і якщо цей процес не регламентувати та не створювати умови для поліпшення демографічної ситуації в країні, то, згідно з розрахунками експертів ООН, протягом наступних 50 років населення України може зменшитися на 40%
Формування механізму регулювання відтворення робочої сили слід розглядати як процес приведення до режиму активної взаємодії таких його складових: структурно-інвестиційної, соціально-економічної, фінансово-вартісної та організаційно-управлінської. У межах кожної з них визначені найперспективніші напрями регулювання і практичні дії, що мають бути реалізовані в найближчій перспективі та дозволять сформувати механізм, адекватний реаліям перехідної економіки.
Оскільки відтворення трудових ресурсів є процесом відновлення використаних ресурсів, то важливим моментом є оцінка рівня їх використання. Адже в умовах ринкової системи господарювання важливо, щоб ресурси (і не тільки трудові) використовувалися ефективно, тому на різних рівнях управління застосовуються різні критерії та показники для оцінки їх використання.
Народногосподарські критерії ефективності використання трудових ресурсів:
а) максимізація продуктивності суспільної праці;
б) максимізація частки приросту національного доходу за рахунок зростання продуктивності суспільної праці.
Регіональні критерії ефективності використання трудових ресурсів регіону:
а) максимізація продуктивності суспільної праці у промисловості регіону;
б) максимізація частки приросту обсягу продукції та послуг за рахунок зростання продуктивності суспільної праці у промисловості регіону.
Локальні (на підприємствах) критерії ефективності використання робочої сили:
– максимізація продуктивності праці;
– максимізація частки приросту чистої продукції за рахунок зростання продуктивності праці;
– скорочення частки живої праці в обсязі чистої продукції;
– економія робочого часу.
Трудові ресурси становлять в Україні 57,4% від усього населення. Серед них 56,3% припадає на осіб працездатного віку, а 3,3% – на пенсіонерів та підлітків. Частка підлітків у формуванні трудових ресурсів країни не перевищує 0,3% [4, с. 155].
Хоча жінки вибувають швидше із працездатного віку, але питома вага їх у складі трудових ресурсів становить 51%. Майже 71% населення працездатного віку проживає в містах. Зайняте населення становить у нашій країні 37,8% від загальної його чисельності. Серед нього більша половина – особи віком від 30 до 49 років, які мають достатньо високий рівень професійно-кваліфікаційної та освітньої підготовки. Частка спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою у складі зайнятих у господарстві – близько 29% [4, с. 156].
Серед трудових ресурсів, які нині незайняті, основну частину становлять ті, що вчаться. Однак останнім часом зростає кількість безробітних, тобто людей, які хотіли б працювати, але не можуть знайти роботу. їх частка в Україні (рівень безробіття) на початку 2010 р. становила 4,3% від чисельності трудових ресурсів.
До того ж у нашій державі існує так зване приховане безробіття. Суть його полягає в тому, що на багатьох підприємствах чисельність працюючих набагато перевищує оптимальну, тобто таку кількість, при якій забезпечується ефективна робота підприємства.
В умовах, коли в Україні є складна демографічна ситуація, дуже важливою є проблема раціонального використання трудових ресурсів. На території України забезпеченість ними має значні відмінності, що пов'язано як з особливостями демографічних процесів, так і економічного розвитку в окремих регіонах.
Західний регіон України має більш сприятливу демографічну ситуацію, а отже, завдяки вищому природному приросту населення, тут більша питома вага населення працездатного віку, молодша вікова структура трудових ресурсів.
У Закарпатській області частка населення працездатного віку становить 56,1%, а дітей і підлітків – 27,9%. Тобто, трудових ресурсів тут є більше, ніж у середньому в Україні, більший і притік робочої сили молодого віку. Через недостатній розвиток промислового виробництва тут сформувався значний надлишок трудових ресурсів (праценадлишковий регіон) [4, с. 160].
Найскладніша ситуація у сільських поселеннях. Люди змушені у пошуках роботи мігрувати з регіону, виїжджати на сезонні роботи за кордон чи східні області країни. Для вирішення проблеми необхідно швидшими темпами розвивати різні галузі господарства, щоб створити нові робочі місця.
У центральному та північно-східному регіонах складна демографічна ситуація – низький природний приріст населення, мала питома вага молодих трудових ресурсів.
Оскільки тут переважають галузі господарства, що потребують багато робочої сили, то можливості для працевлаштування обмежені. До того ж, для цих областей характерна значна нерівномірність розвитку окремих галузей господарства та територій, що призводить до відтоку трудових ресурсів з сільської місцевості. Це ще більше ускладнює ситуацію з трудовими ресурсами.
Так, у Чернігівській області на кожну тисячу осіб сільського населення працездатного віку припадає 910 осіб старших працездатного віку, а також 380 дітей та підлітків. Тобто в середньому регіон працедостатній, але із значними відмінностями у забезпеченні трудовими ресурсами на території [4, с. 161].
Вирішення проблем може відбуватися шляхом рівномірного розміщення підприємств, урізноманітнення галузевого складу господарства.
У південному регіоні країни існує проблема дефіциту трудових ресурсів (працедефіцитний регіон). Вона зумовлена як малосприятливою демографічною ситуацією так і розвитком господарства областей, де переважають галузі, що потребують великої кількості робочих рук, особливо жіночих. Це передусім стосується сільський районів, які характеризуються найменшою середньою густотою сільського населення, що спричиняє притік сюди сезонних робітників.
Проте вирішення проблемі полягає в закріпленні кадрів у регіоні, що потребує створення сприятливих умов для життя населення.
Важливим також є пріоритетний розвиток галузей, які не потребують багато робочої сили, раціональне використання наявних трудових ресурсів.
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ