КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Діловодство"
ЗМІСТ
Список використаної літератури ........................................................ 25
Згідно з переліком реквізитів за ГОСТ 6.38-90 для більшості документів необхідні ті реквізити, без яких документ не матиме юридичної сили. Це грифи, резолюції, візи, підпис (підписи), відтиск печатки.
Для проставляння цих реквізитів документи подаються на розгляд керівникові.
У сучасному діловодстві оперують трьома видами грифів:
1) гриф затвердження – реквізит 17;
2) гриф погодження – реквізит 24;
3) гриф обмеженого доступу до документа – реквізит 15.
Слово "гриф" – німецького походження (означає руків'я кинджала або шаблі). Поняття "гриф" стосується конструкційного розташування деяких реквізитів (власне грифів) на аркуші паперу. Вістря кинджала мають, як правило, хрестовидне зображення, перекладини якого, якщо їх розташувати на аркуші, вказують певні напрямки: верх, низ, вправо і вліво. У діловодстві кінці вістря (умовного кинджала) вказують на положення і місцезнаходження даних реквізитів.
Гриф обмеженого доступу до документа функціонує згідно з ознаками класифікації документів "з погляду гласності", до якої входять такі групи: "для службового користування", "таємні", "цілком таємні".
Діяльність комерційних структур викликала до життя появу грифу обмеженого доступу до документа ще в одній якості – "комерційна таємниця", яку скорочено позначають "КТ" або "Конфіденційно".
Гриф обмеженого доступу до документа вказується в тих документах, у яких викладені відомості обмеженого поширення (гласності). Цей гриф може розташовуватися на титульній сторінці документа (документів) справи або на аркуші відповідного формату у правому верхньому кутку вище реквізитів "адресат" і "гриф затвердження" чи центровим способом вгорі одразу після верхнього поля (інколи – за його рахунок).
Вибір виду грифу обмеження для державних організацій залежить від інструкцій та нормативних актів, які передбачають проставлення даного грифу для певних видів документів. Для організацій і підприємств різних форм власності гриф визначається наказами з охорони комерційної діяльності.
Гриф затвердження необхідний для таких документів, як плани, звіти, інструкції, правила, деякі види актів, окремі види договорів, завдань (на проектування об'єктів, технічних споруд капітального будівництва, проведення науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських і технологічних робіт та ін.), положень (про міністерство, структурний підрозділ та ін.), програм (проведення робіт і заходів, відряджень та ін.), кошторисів, стандартів (державних, галузевих, технічних умов).
Реквізит "гриф затвердження" повинен складатися з:
– слова "Затвержую" (без лапок та інших графічних позначок);
– найменування посади особи, яка затверджує документ;
– її особистого підпису з розшифруванням (ініціали, прізвище) та дати.
Якщо документ затверджує керівник вищої інстанції, то до назви посади входить і назва цієї інстанції (організації).
Якщо документ затверджують постановою, рішенням, наказом, протоколом, то гриф затвердження складається з:
– слова "Затверджено";
– назви документа у називному відмінку;
– дати;
– порядкового номера.
Погодження здійснюється як з посадовими особами всередині організації (підприємства), так і з посадовими особами інших організацій (зовнішнє погодження). Зовнішнім погодженням називається також погодження документа з колегіальними органами громадських об'єднань (профспілками, радами трудових колективів).
Внутрішнє і зовнішнє погодження мають різну форму виразу: для внутрішнього користування застосовують візування документів, для зовнішнього – гриф погодження.
Гриф погодження складається з:
– слова "погоджено" без лапок та інших графічних позначок;
– найменування посади службової особи, з якою погоджується документ;
– найменування організації;
– особистого підпису та його розшифровки;
– дати документа.
При погодженні документа з колегіальним органом у грифі вказується найменування документа в називному відмінку, його дата та порядковий номер.
Якщо погодження документа здійснюється шляхом видання іншого документа, то в грифі погодження вказуються вид документа, його автор (найменування організації), дата та індекс.
Внутрішнє погодження залежно від змісту документа рекомендується здійснювати у такій послідовності:
– з організаціями, інтереси яких стосуються конкретного документа;
– з організаціями, які займаються науковими дослідженнями в галузі, якої стосується документ;
– з громадськими організаціями (при необхідності);
– з органами державного контролю (нагляду) в певній галузі (санітарія, екологія, пожежна безпека та ін.);
– з вищестоящими інстанціями чи міжгалузевими органами у випадках, коли законодавством передбачена можливість здійснення управлінських дій тільки з дозволу таких органів.
На одному документі може бути як гриф погодження (або кілька), так і гриф затвердження, якщо це необхідно або передбачено нормативними актами.
До інформаційно-довідкових документів належать протоколи, акти, огляди, листи, довідки, доповідна й пояснювальна записки, звіти, характеристик, тобто документи, які несуть будь-яку службову інформацію або є довідковими.
Протокол – документ, який фіксує послідовний хід обговорення питань та прийняття рішень на зборах, нарадах, конференціях та засіданнях колегіальних органів. Протокол також є документом, який складений офіційною особою для засвідчення якогось факту (протокол інспектора пожежної охорони, санітарного інспектора тощо). За своїм змістом вони наближаються до актів.
Протоколи фіксують послідовний процес роботи та прийняття рішення. У повних та стенографічних протоколах повинен бути зміст усіх виступів з кожного питання порядку денного.
Протоколи ведуть:
1) посадові особи – секретарі, діловоди, стенографісти;
2) особи, вибрані на засіданні, – секретарі, секретаріати.
Протоколи складають на підставі рукописних, стенографічних, магнітофонних записів, проведених під час засідання.
У протоколі висвітлюються всі думки, які були висловлені у процесі обговорення, точки зору та заяви, а також усі прийнятті рішення.
У комерційних організаціях складаються протоколи засідань правління акціонерних товариств, ради директорів (засновників), протоколи загальних зборів акціонерів тощо.
Проведенню засідання будь-якого рівня має передувати підготовча робота. Щоб обговорення не проходило марно, для учасників засідання готується та роздається інформаційний матеріал з питань, які включено до порядку денного.
До формуляра протоколу входять такі реквізити:
4) Дата проведення засідання.
5) Місце засідання.
6) Склад присутніх.
7) Вказівка голови, секретаря, членів президії.
8) Порядок денний, текст.
Якщо протоколи пишуть у спеціальній книзі, то повна назва підприємства і місце складання містяться на першій сторінці обкладинки.
За повнотою висвітлення протоколи можуть бути повні і скорочені.
Оформлення повного протоколу має особливості. Після двокрапки, з абзацу пишуться прізвища та ініціали промовців, а через тире – короткий виклад їх тексту. Якщо після виступу або в ході обговорення ставились запитання, вони повинні бути зафіксовані в протоколі разом з відповідями. Записи виконуються в короткій, лаконічній формі. Під час виборів у протоколах вказують результати голосування.
Скорочені протоколи складають в тих випадках, коли тексти доповідей та виступів готові й будуть додані до протоколу. В усіх інших випадках протоколи повинні бути повними.
Текст протоколу складається зі вступної та основної частин.
У вступній частині після слова "Присутні" вказуються прізвища всіх присутніх на засіданні членів колегіального органу або працівників, а також запрошених осіб. Якщо їх кількість більша 15, до протоколу прикладається список присутніх. У цьому випадку у вступній частині протоколу вказується лише їх загальна кількість. Прізвища учасників засідання розміщують в алфавітному порядку (окремо – члени колегіального органу, окремо – запрошені). Після прізвища запрошеної особи вказують назву організації, яку він представляє, місце роботи і посада. На багатолюдних зборах та засіданнях вказують лише кількість присутніх (присутніх – 90 осіб).
Після виборів голови та секретаря (якщо це потрібно) вказують їх прізвища та ініціали.
Після цього нижче розміщують порядок денний засідання (перелік питань, які треба розглянути).
Питання в порядку денному розміщують за їх важливістю, складністю і часом обговорення. Прості питання розглядаються останніми. Кожен пункт порядку денного нумерується, записується з нового рядка і відповідає на питання "про що"? ("Про підсумки роботи ...").
Основна частина протоколу складається з розділів відповідних пунктів порядку денного. Текст кожного розділу розміщується за схемою:
СЛУХАЛИ: ...
ВИСТУПИЛИ: ...
ПОСТАНОВИЛИ (ВИРІШИЛИ) ...
Особлива увага надається запису виступів осіб, які мають свою особливу думку щодо змісту основної доповіді. Не обов'язково записувати промову дослівно. Краще написати, про що говорив виступаючий.
Питання до доповідачів і виступаючих записується в такій формі, як вони були сформульовані.
Слово "ПОСТАНОВИЛИ" (ВИРІШИЛИ) пишеться великими літерами нижче з нового абзацу.
Рішення, якщо воно містить різні питання, треба групувати на пункти номерами арабськими цифрами. Кожен пункт починають з нового абзацу.
Якщо рішенням затверджується який-небудь документ, то він додається до протоколу.
Датою протоколу є дата проведення засідання колегіального органу (зборів, наради), а якщо воно проходить декілька днів, то вказуються дати початку і закінчення через риску.
Протоколи спільних засідань мають дробовий номер з відповідними номерами протоколів різних органів, які брали в ньому участь. Протокол підписують голови і секретар зборів або засідання.
До протоколу додаються необхідні матеріали: доповіді, довідки та ін.
Протоколи зберігаються не менше ніж 10 років, а потім передаються до архіву.
Під час засідання колегіального органу протокол складається в чорновому варіанті. При цьому використовуються матеріали підготовки наради: кількість та прізвища учасників встановлюються за реєстраційним листком, зміни в порядку денному. Безпосередньо записи веде секретар колегіального органу, який потім і оформлює повний чи скорочений текст протоколу. Кожен виступаючий після засідання повинен виправити і підписати текст свого виступу.
Після засідання (зборів) у розпорядження секретаря передаються всі письмові матеріали зборів: листки реєстрації присутніх, тези доповідей та співдоповідей, проекти рішень, письмові запитання учасників та ін.
Протокол підписує голова та секретар. Протоколи зберігаються не менше ніж 10 років, а потім можуть передаватись до архіву.
Акт – документ правової чинності, складений однією або кількома особами, що юридично підтверджує будь-які встановлені факти або події (дії).
Наприклад:
– акт приймання робіт, виконаних за договором;
– акт приймання-передачі документів;
– акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей;
– акт списання матеріалів;
– комерційний акт та ін.
Акти складають після ухвал, після прийняття завершених будівельних об'єктів, під час проведення випробувань нової техніки, у разі нещасних випадків, зміни керівництва та у зв'язку з іншими подіями. За необхідності акт затверджує вища організація або керівник підприємства. Акт оформляється комісією, створеною керівником підприємства та затвердженою відповідним наказом.
Акти складаються з найрізноманітніших ситуацій і тому мають багато різновидів: акт приймання робіт за контрактом, акт приймання-передачі документів, комерційний акт. Наприклад, акти інвентаризації, експертизи чи переоцінки, приймання матеріальних цінностей є бухгалтерськими документами. Інші акти складаються у зв'язку з певними подіями (зміна керівництва, нещасний випадок на виробництві та ін.).
Реквізити:
Структура тексту:
Акт складають у трьох примірниках: перший направляють до вищої організації; другий – керівникові організації; третій – до справи.
У вступній частині акта вказується посилання на основу його складання (письмове або усне розпорядження керівництва, якісь факти, події, дії).
Потім вказується склад комісії: прізвище та ініціали голови і членів комісії, за необхідності – їх посади, а також присутніх.
Кожен акт має свій заголовок (Акт приймання-передачі справ та ін.).
В основній частині акта викладаються мета, завдання, сутність проведеної роботи, її результати у вигляді висновків, резюме, пропозицій. У кінці тексту вказуються дані про кількість складених екземплярів і для кого вони призначені.
Акти підписують голова і члени комісії.
Акти можуть бути внутрішніми і зовнішніми документами організації.
Якщо акти складені з матеріальних, фінансових та інших важливих питань, то їх повинно затвердити керівництво організації і завірити підпис печаткою. Після цього вони набувають юридичної сили.
Складання актів доручається комісіям, постійно діючим або призначеним керівником. До складання однотипних актів розробляють трафаретні їх бланки.
У вступній частині перераховуються ті особи, які його складали і були присутні, вказуються підстави для складання акта.
Після слова "підстава" вказується розпорядчий документ або усне розпорядження службової особи. Після слова "складений" перераховуються посади, ініціали та прізвища осіб, які склали акт. Після слів "були присутні" ("в присутності") перераховуються посади, прізвища осіб, які були свідками складання акта.
У констатуючій частині викладаються встановлені факти та висновки. Акт підписують особи, які брали участь у його складанні, посади при цьому не вказуються. Акти з матеріальних, фінансових питань повинен затверджувати керівник підприємства та засвідчити печаткою, після чого вони набувають юридичної сили.
Довідки – документи, які містять опис тих чи інших фактів та подій. Поділяються на дві групи: інформаційного характеру, які містять відомості службового змісту, та юридичні, які засвідчують юридичний факт та видаються зацікавленим громадянам та організаціям.
Реквізити:
Службова довідка повинна об'єктивно відображати стан справ, тому її складання потребує ретельного відбору та перевірки відомостей, зіставлення й аналізу отриманих даних. У ній можуть наводитися таблиці, приєднуватися додатки.
Довідки, які направляються за межі підприємства, складають на бланках і містять такі реквізити: вид документа (довідка), дату, індекс, місце складання, адресат, заголовок, текст, підпис. В заголовок до тексту може включатися дата чи період часу, до якого відносяться відомості про довідку.
Підписують довідку особи, які проводили перевірку або аналіз діяльності.
Найбільш розповсюджені особисті довідки, які видаються громадянам для підтвердження місця роботи, проживання, посади, заробітної плати.
Починати текст довідки особистого характеру доцільно з подання в називному відмінку прізвища, імені та по батькові особи, про яку подаються відомості. Не рекомендується вживати звороти типу "дійсно вчиться", "дійсно проживає", "цим повідомляємо" та ін. Наприкінці тексту необхідно вказати організацію, куди надається довідка.
Така довідка – це документ, який засвідчує біографічні та юридичні факти, діяльність окремих службових осіб. У діловодстві підприємства найчастіше виникає потреба складати довідки, що засвідчують роботу і оплату праці співробітників. Керівництво підприємства зобов'язане видавати довідку на прохання працівника про роботу в даній організації. При цьому може вказуватися спеціальність, посада, кваліфікація, час роботи і розмір заробітної плати.
Для зручності оформлення можна підготувати довідки-стандарти на бланках формату А5 з адресними даними підприємства і трафаретним текстом.
Довідки, як правило, починаються з прізвища, ім'я та по-батькові у називному відмінку особи, про яку даються відомості. Далі викладаються дані про посаду, заробітну плату.
У правому верхньому куті вказується місце, куди надається довідка.
На довідці, обов'язково повинна бути дата її підписання. У тих випадках, коли здійснюється облік видачі довідок в окремому журналі, ставиться порядковий номер довідки поруч з датою. Такі довідки готуються в одному примірнику.
Одним з варіантів довідки є документ, що складається на вимогу керівництва і повідомляє інформацію господарської тематики. Наприклад, довідка про хід реалізації продукції за останній місяць. Такі довідки можуть бути внутрішніми і зовнішніми документами. Довідки, що призначені для керівника підприємства і не виходять за межі фірми, складає і підписує виконавець.
У процесі підготовки розгляду важливих питань на засіданнях колективних органів практикується підготовка розгорнутих довідок з аналізом діяльності підвідомчих організацій чи окремих підрозділів, діяльність яких розглядається на засіданні. Найчастіше аргументація і фактичний матеріал з подібних довідок стають основою для підготовки проекту рішення колективного органу.
Довідки, що готуються на запит зовнішніх організацій, підписує керівник підприємства. При цьому довідка повинна мати заголовок, у якому розкривається короткий зміст тексту і вказується дата чи період часу, до якого відносяться викладені у довідці відомості.
Якщо є необхідність включити в довідку відомості з кількох питань, текст поділяється на розділи, кількість яких визначається кількістю питань. Розділи повинні мати заголовок і нумерацію арабськими цифрами. Якщо текст довідки має цифрові показники, то його можна оформляти у вигляді таблиці.
Довідки з виробничої тематики складаються в двох примірниках. Один з них відправляється адресату, другий підшивається до справи. За наявності в довідці відомостей фінансового характеру її підписує керівник організації, головний бухгалтер і завіряють печаткою.
Доповідна записка – документ, адресований керівникові даної чи вищої установи з інформацією про ситуацію, що склалася, про наявні факти, явища, виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.
Групи доповідних записок:
1) звітні;
2) інформаційні;
3) ініціативні.
Текст доповідних записок пишеться від руки або друкується на машинці, комп'ютері. Реквізити:
Внутрішню доповідну записку підписує той, хто її складає. Зовнішню оформлюють на загальному бланку установи з підписом керівника.
Службова записка – документ, адресований фахівцеві чи керівнику одного ієрархічного рівня з автором записки даної установи з інформацією про ситуацію, що склалася, про наявні факти, явища, які становлять спільний інтерес (а також про виконану роботу), з висновками та пропозиціями автора.
Пояснювальна записка об'єднує два види документів. Пояснювальна записка може бути поясненням або доповненням до якогось основного документа (звіту, проекту та ін.). В ній подається опис роботи, без розрахункових даних. Пояснювальною запискою зветься також документ особистого характеру, в якому пояснюються певні дії або вчинки службової особи (найчастіше порушення дисципліни, невиконання роботи та ін.). Таку пояснювальну записку пише працівник на вимогу адміністрації.
Пояснювальна записка з'ясовує зміст певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо) або пояснює причини певного факту, вчинку, події.
Реквізити такі самі, що й у доповідній записці.
Характеристика – документ, у якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника. Вона пред'являється при вступі до вузів і технікумів.
Факс – документ, отриманий з допомогою спеціального апарата (телефакса) по телефонних каналах зв'язку. Факс є копією переданого документа.
Листи – узагальнена назва різноманітних за змістом документів, які є засобом спілкування між установами, підприємствами та приватними особами.
Ділове листування – засіб зв'язку підприємства з організаціями, зовнішнім середовищем. Через листування ведуться переговори, з'ясовуються претензії. В листуванні можна виділити два основних види документів – листи і факси.
Зміст кожного листа зазвичай індивідуальний. Листи мають бути, як правило, присвячені одному питанню.
Складові частини (реквізити) всіх листів такі:
Усі ділові листи за функціональним призначенням поділяються на такі, що потребують листа-відповіді (лист-нагадування, лист-пропозиція, лист-запит, лист-вимога), і такі, що не потребують її (лист-попередження, лист-нагадування, лист-відмова, супровідний лист, гарантійний лист, інформаційний лист).
За кількістю адресатів розрізняють листи звичайні (надсилається одній інстанції), циркулярні (надсилається цілому ряду підпорядкованих інстанцій з одного джерела) й колективні.
Якщо лист одного змісту надсилається декільком адресатам, то спочатку зазначається адреса основного одержувача, потім перераховуються інші. Якщо цей документ надсилається більш ніж чотирьом адресатам, то складається перелік розсилки і на кожному примірнику позначається лише один адресат, якому направляється конкретний примірник.
Листи з фінансових питань підписує керівник і головний бухгалтер. Листи, які надають гарантії, завіряються печаткою організації.
Складання листів іноземним діловим партнерам дещо відрізняється. Існують міжнародні стандарти на основні комерційні документи, в тому числі і на ділові листи, друкуються на бланках з полями 2,54 мм.
Колективний лист, навпаки, пишеться від імені керівників кількох підприємств і надсилається на одну адресу.
Переважна більшість листів пишуться на бланках.
Логічні елементи змісту службового листа: вступ, докази, висновки. Проте зовсім не обов'язково, щоб кожен лист будувався за такою схемою.
Текст листа складається зі вступної і основної частин.
У вступній частині вказуються причини, які викликали складання листа, з підтвердженням фактів, дати і документів.
У другій частині листа формується його основна мета (пропозиція, прохання, відмова, гарантія, попередження, запрошення та ін.).
Уміння написати службового листа полягає в тому, щоб правильно визначити, які з перелічених логічних елементів у даній ситуації необхідні, а від яких треба відмовитись.
Вимоги до тексту листа: лаконічність; послідовність; переконливість; конкретність; об'єктивність у викладі фактів; всебічне й повне висвітлення питання; коротке і ясне викладення.
Телеграма – узагальнена назва різноманітних за змістом документів, переданих телеграфом. Телеграма – вид кореспонденції з гранично стислим текстом, спричиненої необхідністю негайного втручання в певну справу або термінового розгляду питання. Текст телеграми містить лише словесну інформацію (словами слід писати такі знаки, як номер, плюс, відсоток та інші; цифри також пишуться словами). Текст телеграми пишеться особливою телеграфною мовою, суцільним текстом, без абзаців та переносів.
Перед текстом телеграми вказують коротку адресу одержувача. Вихідний номер телеграми розміщують наприкінці тексту перед підписом, при цьому до номера дописують дві букви HP. Номер телеграми, на яку відповідають, вказують перед текстом. Текст телеграми відокремлюють рискою.
Після тексту службова особа ставить свій підпис, потім вказують адресу відправника, прізвище особи, яка її підписала, її посаду, ставлять печатку та дату.
Телефонограма – короткий лист, переданий телефоном. Зміст тексту передають адресатові телефоном (текст диктується і записується), правильність тексту передають повторним читанням. Адресат має записати такі реквізити телефонограми: заголовок, номер, дату, назву адресата та установи, що передала телефонограму, текст, посаду і прізвище особи, що підписала документ, примітку про час прийняття і передачі посади і прізвища осіб, які передали й прийняли телефонограму.
Після передачі та приймання телефонограми треба негайно зареєструвати в спеціальному журналі одержувача та відправника.
У тексті телефонограми бажано уникати слів, які важко вимовляються, можуть бути перекручені.
3.1 Що таке діловодство?
Діловодство – це діяльність, яка охоплює питання документування та роботи з документами при виконанні управлінських функцій і включає всі види робіт з оформлення, виготовлення документів, оброблення вхідних та вихідних документів, контролю за їх виконанням [9, с. 50].
До діловодства відносять документування процесу управління, документаційне забезпечення, роботу з готовими документами, які створені в даній установі або отримані ззовні.
Діловодство в організації встановлює загальні правила документування управлінської діяльності в структурних підрозділах і регламентує порядок роботи з документами з моменту їх створення або надходження до відправлення або передачі до архіву.
Ці правила визначають порядок ведення діловодства. Його положення поширюються на всю службову документацію, що створюється засобами обчислювальної техніки, при цьому комп'ютерні (автоматизовані) технології оброблення документальної інформації повинні відповідати вимогам державних стандартів. Визначається порядок ведення діловодства щодо документів з обмеженим доступом, а також діловодства у разі розгляду заяв, скарг та пропозицій.
Правила й рекомендації щодо порядку здійснення діловодних процесів розробляються згідно з вимогами основних положень Єдиної державної системи діловодства, державних стандартів на організаційно-розпорядчу документацію та нормативних актів і методичних рекомендацій Головного архівного управління щодо організації документального забезпечення.
Відповідальність за організацію та ведення діловодства в апараті підприємства відповідно до вимог Єдиної державної системи діловодства, державних стандартів, а також методичне керівництво діловодством у структурних підрозділах покладається на канцелярію. Вимоги керівника цієї служби з питань організації та ведення діловодства і роботи з документами є обов'язковими для всіх працівників апарату організації.
Відповідальність за додержання встановлених правил діловодства, стан діловодства в структурних підрозділах, а також за зберігання і використання документів, що знаходяться в структурних підрозділах на виконанні, до передачі їх на архівне зберігання, покладається на керівників структурних підрозділів.
Безпосереднє ведення діловодства у відповідних структурних підрозділах здійснюють діловоди (секретарі керівників, інспектори, офіс-менеджери).
При організації діловодства необхідно керуватись такими принципами:
– оперативність (швидка та чітка робота з документами), сучасне технічне оснащення (використання ПЕОМ, факсів, ксероксів, засобів малої оргтехніки, що полегшують роботу з документами, нумератори, стиплери);
– доцільність усіх діловодних операцій (кожен вид роботи з документами повинен бути необхідним у діяльності підприємства);
– вміле поєднання документального забезпечення управління з бездокументальним.
До організаційних документів належать загальні документи, що регламентують організацію роботи з кадрами у суб'єкта господарювання. Це: колективний договір; правила внутрішнього трудового розпорядку; положення: про відділ кадрів, про проходження атестації, про конкурсний відбір; інструкція з діловодства, інструкція по роботі із заявами громадян, посадові інструкції тощо.
До розпорядчих документів належать накази керівника про зарахування на посаду, переміщення, звільнення працівників, заохочення та дисциплінарні стягнення, проходження атестації, зарахування до резерву кадрів тощо.
Скласти довідку, що видана економісту Зайцеву Кирилу Івановичу, який працює у ЗАТ "Анкор" з 14.10.05 та його посадовий оклад становить 1342 гривні на місяць. Зазначити, що довідка надається для пред'явлення в органи соціального забезпечення. Бланк підприємства, підписи, прізвища та ініціали посадових осіб оформити на власний розсуд.
Закрите акціонерне товариство м. Запоріжжя
"Анкор" 14 листопада 2005 р.
№123-н
ДОВІДКА
Видана економісту Зайцеву Кирилу Івановичу в тому, що його посадовий оклад становить 1342 гривні на місяць.
Видано для пред'явлення в органи соціального забезпечення Комунарького району м. Запоріжжя.
Директор ЗАТ "Анкор" __________________ І. О. Орлов
(підпис)
Головний бухгалтер __________________ П. Л. Рокотова
(підпис)
Печатка
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ