ПЛАН
Список використаної літератури ........................................................ 19
Прикметник - повнозначна частина мови, що означає непроцесуальну ознаку (якість, властивість предмета, явища, істоти, відношення між предметами і явищами) та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Номінативна функція прикметників реалізується через поєднання їх з іменниками - назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості), наприклад: швидкий процес, швидким процесом; швидка допомога, швидкою допомогою; швидке обертання, швидким обертанням; швидкі (процеси, машини, обертання), швидкими (процесами, машинами, обертаннями).
За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні та присвійні. Усі вони змінюються за родами, числами й відмінками, а якісні, крім того, мають ступені порівняння.
За семантикою прикметники поділяються на два основні лексико-граматичні розряди - якісні й відносні. Різниця між ними умовна, оскільки в переносному вживанні відносні прикметники набувають якісного значення.
У реченні прикметники найчастіше виступають означеннями, наприклад: доречним є текст, в якому мовні засобі відповідають меті, темі, логічному змістові, ситуації мовлення (доречний - означення). Іноді прикметники виступають іменною частиною складеного присудка.
Якісні прикметники означають властивості предметів, що випливають із їх безпосереднього пізнання, оцінок індивідуального або суб'єктивного сприйняття тощо. Основу якісних прикметників становлять словотвірно не мотивовані лексичні одиниці, наприклад: білий, новий, прямий, старий та ін.
Проте набагато більше словотвірно мотивованих, похідних якісних прикметників, у складі яких об'єднуються слова з переосмисленим первісним відносним значенням (порівняємо: дзвін-к-ий, друж-н-ій, мет-к-ий, саміт-н-ий, самот-н-ій, сміш-н-ий) і похідні з різними суб'єктивно-оцінними значеннями, що передають ознаки різного ступеня вияву (тихенький, тихесенький; товстуватий, товстезний; білявий, білуватий, білястий тощо).
Від якісних прикметників утворюються іменники з абстрактним значенням за допомогою суфіксів -ість, -ин(а), -изн(а), -т(а), -зтв(о), -ств(о), -яв(а), наприклад: старий - старість; широкий - ширина, широта; білий - білизна та ін.
Відносні прикметники виражають незмінну щодо ступеня вияву ознаку предмета як властивість, що випливає з його зв'язків або відношень з іншими предметами, явищами, процесами чи ознаками позамовної дійсності, наприклад: східний напрям, усна відповідь, українська мова. Оскільки всі відносні прикметники утворилися від інших частин мови, вони є похідними.
На відміну від якісних, відносні прикметники репрезентовані лише похідними лексичними одиницями, утвореними за допомогою відповідних афіксів.
Присвійні прикметники утворюються переважно від назв осіб, рідко - від назв тварин.
Існують також проміжні групи прикметників, які поєднують присвійне та відносне значення або виступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики предмета.
Присвійно-відносні прикметники на відміну від власне присвійних мають більш узагальнене значення, складнішу семантику, багатозначність і навіть можуть утворювати фразеологізми.
Якщо присвійні прикметники виражають приналежність індивідуальній особі (істоті) і відповідають на питання чий (чия? чиє? чиї?), то присвійно-відносні вказують на більш узагальнену віднесеність і можуть відповідати на ті самі питання, а також на питання який? (яка? яке? які?) (жіночий хор, дитячий сміх).
За характером номінації прикметники поділяються на незайменникові й займенникові (не називають ознаки, а лише вказують на неї: мій, твій, такий, кожний тощо).
Морфологічні категорії роду, числа й відмінка прикметників мають словозмінний характер, у зв'язку з чим словникову форму називають в однині чоловічого роду й розглядають лише умовно як початкову. Номінативне функціонування прикметника реалізується в системі синтаксично залежних форм: чоловічого роду - (безкінечний діалог), жіночого роду - (безкінечна розмова), середнього роду - (безкінечне море).
Категорія роду прикметника змінює певною мірою свою природу, вказуючи відповідними формальними показниками на рід іменників, наприклад: веселий Тбілісі (місто), далека Чилі (країна), загадкове Лох-Несс (озеро).
Текст - головний елемент документа, що містить сукупність речень (кількох чи багатьох), послідовно об'єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи.
Текст є засобом відтворення зв'язного мовлення, тобто висловлювання, пов'язаного однією темою, основною думкою та структурою. Під час складання тексту документа мають виконуватися вимоги, найголовніші з яких - достовірність та об'єктивність змісту, нейтральність тону, повнота інформації та максимальна стислість.
Достовірним текст документа є тоді, коли викладені в ньому факти відображають справжній стан речей.
Точним текст документа є тоді, коли в ньому не допускається подвійне тлумачення слів та висловів.
Точність мовлення вимагає співвіднесеності змісту висловлювання з реальною дійсністю. Вона залежить від уміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної мови. Точним мовлення може бути за умови знання предмета мовлення, мови, володіння її лексичним багатством. Найбільше можливостей для вираження точності мають багатозначні слова, терміни, синоніми, омоніми, пароніми.
Все викладене вище дозволяє дійти висновку, що прикметники при складанні тексту ділових документів використовуються обмежено й вельмі обережно, оскільки зазвичай є емоційно або художньо забарвленими частинами речі, а текст ділового документу, як правило, позбавлений будь-якої емоційності, хоча і в діловому мовленні уміле використання прикметників робить його багатшим, досконалішим.
Під час складання ділової документації певні труднощі викликають пароніми (спільнокореневі слова, схожі за вимовою і будовою, але різні за значенням). Незначна різниця у вимові ускладнює їх засвоєння, призводить до неправильного вживання слова. Тому, щоб уточнити значення та правопис потрібної лексеми, варто звертатися до відповідних словників. Так, скажімо, необізнаній людині важко розрізнити значення прикметників, що мають спільний корінь: споживний - споживчий - споживацький. Насправді ж кожна лексема має своє значення: споживний - той, що придатний для споживання, їстівний: поживні речовини; споживчий - який слугує для задоволення потреб споживання: споживчий ринок; споживацький - властивий тому, хто прагне задовольнити власні потреби: споживацькі інтереси.
З точністю мовлення багато спільного має логічність, оскільки характеризує мовлення з огляду на його зміст, а також забезпечує смислову послідовність змісту.
Логічність мовлення передбачає точність і правильність вживання слів, словосполучень, речень. Втім, це можливо за умови логічного мислення. Тому треба вчитися чітко й послідовно мислити.
Наслідком неохайного ставлення до добору прикметників є тавтологія (невиправдане повторення спільнокореневих слів) та плеоназм (вживання зайвих слів), використані без певної стилістичної мети. У документах вони поширеніші, ніж можна було б сподіватися.
Надмірне захоплення "зайвими словами" не створює враження чогось значного, глибокого, а лише підкреслює звичайний, буденний, іноді й убогий зміст: вільна вакансія; моя автобіографія; свій автопортрет; передовий авангард науки; власноручний підпис (у всіх наведених випадках вживання прикметників є зайвим).
Логічність і точність викладу впливає на розуміння й сприйняття змісту висловлювання слухачем або читачем.
Доречним є текст, у якому мовні засоби відповідають меті, темі, логічному змістові, ситуації мовлення.
Доречність мовлення нерозривно пов'язана з його чистотою. Для чистоти мовлення важливим є вживання слів, у тому числі й прикметників, що відповідають літературній нормі. Руйнують чистоту мовлення діалектні, просторічні слова, канцеляризми, професіоналізми, іншомовні слова. Надмірне використання їх засмічує мову, робить її громіздкою, важкою для сприйняття. Ці слова варто вживати лише в разі потреби.
Щодо іншомовних прикметників, то слід використовувати ті, які стали міжнародно визнаними.
Бажано заміняти у тексті іншомовні прикметники українськими відповідниками; вживати слова іншомовного походження у тому значенні, яке зафіксоване у словниках; не слід в одному і тому самому документі використовувати іншомовне слово і власне українське, ліпше надати перевагу останньому. Щоб полегшити сприйняття й оформлення документів, слід пам'ятати, що завжди можна знайти відповідники: адекватний - рівний, відповідний, однаковий; рентабельний - вигідний, доцільний, прибутковий тощо.
У діловому мовленні особливо актуальною є проблема штампів - готових зразків для висловлення думки. Недоречне використання прикметників призводить до беззмістовної фрази, до неконкретного змісту. Не варто переносити в усне мовлення кліше писемного ділового мовлення, які в документі є логічними зв'язками між частинами.
Отже, використання прикметників у ділових документах має бути виправданим і доцільним, лише у такому разі вони нададуть цьому документові необхідну завершеність.
У напруженому житті ділових людей спілкування по телефону є зручною можливістю для швидкого розв'язання проблем, оскільки не завжди мається час для зустрічі віч-на-віч, а протягом кількох хвилин, вміло спілкуючись по телефону, можна вирішити будь-яке питання.
Проте, перш ніж телефонувати у важливій справі, особливо до людини, статус якої вищий, а її рішення матиме важливе значення, треба спочатку добре обміркувати можливий перебіг майбутньої розмови.
Для цього треба уявити собі людину, з якою доведеться розмовляти, і розмову будувати, враховуючи її особливості. До того ж треба зважати на те, що в неї обмаль часу й не вона є ініціатором бесіди.
Як правило, телефонну розмову спланувати вельми важко, особливо з незнайомим абонентом: ми не бачимо співрозмовника, нам не відомі його жести, міміка тощо. Ми лише чуємо його голос, орієнтуємось на інтонацію та паузи. До того ж розмова обмежена в часі (3-5 хвилин).
Проте, й ця бесіда має відбуватися поетапно:
1) взаємне представлення;
2) введення співрозмовника в курс справи;
3) обговорення проблеми;
4) заключні слова.
Викладаючи проблему по телефону, слід дотримуватись максимальної лаконічності фраз, точності формулювань, однозначності висловлювань, чіткості дикції тощо.
Фахівці з проблем усного ділового спілкування пропонують дотримуватися таких правил ведення телефонної розмови.
Якщо телефонуєте ви:
- насамперед привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім'я та по батькові. Зазвичай перші слова телефонної розмови сприймаються погано, а тому називайте своє прізвище та ім'я останнім - принаймні це буде почуто;
- якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім'я та по батькові свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити;
- якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди;
- попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з'ясувати, і тримайте цей перелік перед очима упродовж усієї бесіди:
- закінчуйте розмову першим: завжди закінчує розмову той, хто телефонує. Завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника;
- у разі досягнення важливих домовленостей згодом надішліть підтвердження листом або факсимільним повідомленням.
Якщо телефонують вам:
- спробуйте якомога швидше зняти трубку й назвіть організацію, яку ви представляєте;
- у разі потреби занотуйте ім'я, прізвище та контактний телефон співрозмовника;
- розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує;
- не кладіть несподівано трубку, навіть якщо розмова є нецікавою, нудною та надто тривалою для вас;
- якщо ви даєте обіцянку, намагайтесь дотримати слова й виконати її якомога швидше. У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми;
- завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленості, що їх ви досягай.
Неналежно від того, хто телефонує:
- будьте доброзичливим, у жодному разі не виказуйте свого невдоволення чимось;
- ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них;
- намагайтесь залишатися тактовним і стриманим, навіть якщо розмова стає вельми неприємною для вас;
- симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім'я та по батькові,
- особливо наголошуйте на найсуттєвішому. Якщо під час бесіди ви називаєте якісь числа, їх варто повторити кілька разів, аби уникнути прикрих непорозумінь;
- пам'ятайте, що по телефону звучання голосу значною мірою спотворюється, тому ваша артикуляція неодмінно повинна бути чіткою, а темп мовлення - рівним, тон - спокійним, витриманим;
- намагайтеся якомога ширше використовувати лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку), але при цьому завжди висловлюйтеся стисло й точно, правильно побудованими реченнями. Стежте за логікою викладу своїх думок, послідовністю;
- розмовляйте середнім за силою голосом.
Службова розмова складається з таких етапів:
1) момент налагодження контакту;
2) викладення сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації);
3) закінчення розмови. Будь-яку телефонну розмову починаємо коротким виявленням ввічливості:
Добрий день (ранок, вечір)!
Доброго дня (ранку, вечора)!
Якщо телефонуєте у справі, то потрібно назвати не лише прізвище, ім'я та по батькові, а й посаду, що її ви обіймаєте. Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: Вибачте, і ким я розмовляю? У відповідь ви не повинні обурюватися чи одразу класти слухавку - згідно із правилами етикету вам слід відрекомендуватися; на анонімний дзвінок можна не відповідати й одразу покласти слухавку.
Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину: Добрий день. Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону Івана Петровича (пана Петренка); Дуже прошу, попросіть до телефону Ольгу Власівну (пані Ольгу, пані Романчук); Будь ласка, покличте до телефону ...
Зазвичай відповідають так: Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилиночку, я зараз передам їй слухавку; ... Прошу зачекати; ... Будь ласка, зачекайте; ... На жаль (шкода, вибачте) Іван Петрович вийшов, повернеться о 14 годині. Можливо, ви хотіли б йому щось передати. Є його заступник, можливо, він зміг би допомогти вам. Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатися і назвати себе.
Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефону. Буде люб'язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з'ясувати причину невдачі. Своєю чергою, якщо ви зателефонували не за потрібним вам номером, маєте обов'язково перепросити за завдані турботи. Намагайтеся завжди бути ввічливим, адже ваша тактовність - це насамперед повага до самого себе. Ввічливість мас стати духовною потребою кожної людини.
Після встановлення зв'язку намагайтеся викладати інформацію чітко, стисло та по суті. Саме така розмова характеризуватиме вас як досвідчену, ділову людину, що не зловживає чужим часом і увагою, як людину, котра досконало володіє етикетом телефонної бесіди.
Ще однією надзвичайно важливою умовою ведення розмови є логічність та послідовність висловлення думок. Неприпустимо, щоб ваша розмова була хаотичною, адже так мета вашого дзвінка може залишитися незрозумілою для співрозмовника.
Не забувайте про дотримання пауз - у такий спосіб ви надасте співрозмовникові можливість висловити своє ставлення до проблеми. У розмові уникайте категоричності, докладайте зусиль, аби тон вашої розмови був якомога доброзичливішим. Якщо ви поважаєте себе і свого співрозмовника, намагайтеся уникати категорично-наказових висловлювань.
Ініціатива закінчення розмови належить зазвичай тому, хто телефонував. Іноді викликаний до телефону може ввічливо сказати, що з тієї чи іншої причини поспішає, хоче закінчити розмову. Завершуючи розмову, обов'язково треба попрощатися.
Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, яка має їх виконати (розв'язати). У разі, якщо вам телефонують на роботу в особистих справах, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи.
І насамкінець, не треба зловживати займенником я, адже телефонна розмова - діалог, а не монолог.
Ефективність телефонної розмови залежить від емоційного стану людини, від її настрою. Під час розмови потрібно вміти зацікавити співрозмовника своєю справою. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання. Це можна зробити за допомогою інформації, голосу. Потрібно тільки звертати увагу на ці "дрібниці" під час телефонної розмови. Самому ж потрібно говорити рівно, стримувати свої емоції, старатися не перебивати співрозмовника.
Якщо ваш співрозмовник проявляє схильність до суперечок, виказує несправедливі звинувачення, то наберіться терпіння й не відповідайте йому тим самим, частково признайте його правоту, намагайтесь зрозуміти мотиви його поведінки. Намагайтесь коротко і ясно викладати свої аргументи.
В телефонній розмові краще не використовувати професійних виразів, які можуть бути незрозумілі співрозмовнику.
Потрібно пам'ятати, що швидке або повільне проголошення слів затрудняє сприймання. Особливо слідкуйте за проголошенням чисел, імен, сіл, міст, прізвищ, які погано сприймаються на слух, їх потрібно говорити складами або навіть передавати по буквах.
Етикет ділової телефонної розмови має у своєму запасі низку реплік, наприклад:
Як ви мене чуєте?
Вибачте, дуже погано чути ... та ін.
Перед з тим, як подзвонити кому-небудь пам'ятайте, що тривалість телефонних дзвінків негативно впливає на нервову систему, непотрібні телефонні розмови порушують робочий ритм, заважають вирішенню важливих питань, вимагають глибокого аналізу. Дзвінок на домашній телефон діловому партнеру, співробітнику для службової розмови може бути виправданий тільки серйозною причиною, кому ви б не дзвонили - начальнику чи підлеглому.
Вихована людина не буде дзвонити після 22 годин, якщо для цього немає вагомої причини або не отримано попередньої домовленості на цей дзвінок.
Як свідчить практика, в телефонній розмові 30-40% займають повторення слів, фраз, непотрібні паузи і зайві слова. Відповідно до телефонної розмови треба ретельно готуватися: заздалегідь підібрати усі матеріали, документи, мати під рукою потрібні номера телефонів, адреси організацій, календар, ручку, папір та ін. Перед тим, як набрати номер, потрібно чітко й точно визначити мету розмови та свою тактику.
План телефонної розмови з редактором газети
"Запорізька правда" Кобінець А. В.
Мета: з'ясувати, чому організаційний комітет обласного конкурсу "Журналіст року" досі не отримав відповідь від редакції "Запорізької правди" на прохання прийняти участь в конкурсі.
Запитання, які необхідно поставити:
- чи отримано лист-запрошення на участь в конкурсі;
- чи все в цьому листі викладено зрозуміло;
- чи не має у пані Кобинець будь-яких заперечень до умов конкурсу;
- чому редакція затримується з відповіддю;
- чи можна розраховувати отримати відповідь у найближчий час.
Можливі відповіді співрозмовника і як на них реагувати:
* лист не отриманий - чи є необхідність ще раз передати умови конкурсу факсом або через E-maіl;
* умови конкурсу потребують доопрацювання - що саме треба змінити чи доповнити, викласти в іншому варіанті;
* не має часу для відповіді - висловити бажання, що час все-таки буде знайдений, оскільки організатори конкурсу заінтересовані в тому, щоб статті журналістів "Запорізької правди" були представлені на конкурсі.
* при позитивній відповіді на останнє запитання - подякувати співрозмовницю за увагу до конкурсу, при негативній - виразити сподівання, що важливість конкурсу все-таки буде усвідомлена працівниками редакції.
Прийоми впливу на співрозмовницю, які можливо використати під час бесіди: переконання.
Загальна лінія поведінки: говорити спокійно; не підвищувати голос ні при яких обставинах; бути привітливим; протягом всієї бесіди демонструвати свою заінтересованість в участі журналістів газети в конкурсі.
УКРАЇНА
ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
РОЗПОРЯДЖЕННЯ
ГОЛОВИ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
05.02.07 № 117
Про організацію проведення конкурсу "Журналіст року - 2007"
З метою популяризації економічних, наукових, культурних, інших здобутків області та вшанування особистих заслуг переможців конкурсу "Журналіст року - 2007" перед Запоріжжям, керуючись статтею 6, пунктами 2, 5, 6, 8, 10 частини першої статті 13, пунктом 1 частини першої статті 39, частиною першою статті 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації":
ЛИСТ-ВІДПОВІДЬ
Шановні панове!
Висловлюємо щиру подяку за пропозицію взяти участь в обласному конкурсу "Журналіст року - 2007".
Уважно вивчивши запропоноване Вами Положення про проведення конкурсу, ми вирішили погодитися на участь в ньому й виставляємо кандидатуру Логанова Є. П., автора серії статей правової тематики (тексти статей й відомості про автора додаються).
Ще раз дякуємо за пропозицію й сподіваємося, що наша співпраця буде плідною і тривалою.
З повагою і найкращими побажаннями
редактор газети "Запорізька правда" ______________ Кобинець А. В.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ