К Аналіз імовірності банкрутства підприємства

 Курсова робота:  Аналіз імовірності банкрутства підприємства

(на прикладі ТОВ "Велика продовольча компанія (ВПК)")

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................ 4

Розділ 1.  Загальнотеоретичні та методологічні аспекти аналізу
імовірності банкрутства  на підприємстві.................................... 6

1.1. Банкрутство як механізм регулювання підприємницької діяльності..... 6

1.2. Основні положення діагностики й аналізу імовірності
банкрутства на підприємстві....................................................... 10

Розділ 2. Аналіз імовірності банкрутства  ТОВ «Велика продовольча
компанія (ВПК)».......................................................................... 22

2.1. Організаційно-економічна характеристика діяльності ТОВ «ВПК»... 22

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства...................................... 23

2.3 Аналіз імовірності банкрутства на ТОВ «ВПК»......................... 31

Розділ 3.  Шляхи  запобігання банкрутства  у ТОВ «Велика продовольча компанія»..................................................................................... 36

3.1 Основні напрямки зменшення строку погашення дебіторської  заборгованості у ТОВ "ВПК"...................................................... 36

3.2  Стратегія вдосконалення управління основним капіталом
ТОВ «ВПК»................................................................................. 45

Висновки........................................................................................................ 54

Список використаної літератури.................................................................. 56

Дипломна робота: 56 с., 9 табл., 5 рис., 25 джерел.

Об'єкт дослідження – процеси трансформації та розвитку  підприємств в умовах кризових ситуацій та банкрутства.

Предмет дослідження – аналіз імовірності банкрутства на ТОВ "ВПК".

Мета роботи – розглянути теоретичні основи аналізу імовірності банкрутства на підприємстві та обґрунтувати шляхи його запобігання.

Методи дослідження: абстрактно-теоретичний, діалектичний, аналізу і синтезу, метод порівняння, метод експертних оцінок.

Як свідчить світова практика, банкрутство – об'єктивне явище будь-якого сучасного ринку, що використовує неспроможність як ринковий інструмент перерозподілу капіталу та відбиває процеси структурної перебудови економіки. Такий підхід викликає необхідність дослідження проблемних питань аналізу імовірності банкрутства, а також його запобігання.

БАНКРУТСТВО, АНАЛІЗ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА, КРИЗОВА СИТУАЦІЯ, КОЕФІЦІЄНТ АЛЬТМАНА, ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА, ЗМЕНШЕННЯ СТРОКУ ПОГАШЕННЯ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ, СТРАТЕГІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ОСНОВНИМ КАПІТАЛОМ.

ВСТУП

Актуальність теми. Економіка України має потенційні можливості швидкого й ефективного розвитку різних галузей суспільного виробництва, проте її основною проблемою наразі є створення і застосування таких організаційних методів і технологій, що забезпечили б не лише вихід із кризи і стану банкрутства значної частини українських підприємств, але і їх фінансове оздоровлення і процвітання.

На практиці можна відзначити наявність різних понять і визначень банкрутства, якими оперують фахівці. Зрозуміло, сучасні економічні проблеми мають специфічні форми прояву. Втім, як свідчить світова практика, банкрутство – об'єктивне явище будь-якого сучасного ринку, що використовує неспроможність як ринковий інструмент перерозподілу капіталу й відбиває процеси структурної перебудови економіки.

Такий підхід викликає необхідність дослідження проблемних питань подолання неплатоспроможності та банкрутства підприємств, а саме антикризового управління.

Фахівці часто під антикризовим управлінням розуміють або управління в умовах кризи, або управління, спрямоване на вихід підприємства з кризового стану, у якому воно вже знаходиться. Ці напрямки найшли відображення у багатьох публікаціях вітчизняних та зарубіжних вчених: Б. М. Андрушківа,
А. С. Вартанова, В. А. Євтушевського, Є. В. Козлова, О. С. Кузьміна,
Л. О. Лігоненка, Г. В. Осовської та ін.

Втім, таке трактування сутності антикризового управління послабляє його запобіжну, випереджальну спрямованість.

Таким чином, невирішеним є питання розгляду антикризового управління як процесу запобігання кризи. Тому необхідно зробити акцент у системі антикризового управління саме на передкризову (докризову) підготовку підприємства, профілактичну роботу з недопущення кризи.

Актуальний характер розглянутих вище питань визначив вибір теми дослідження, його мету і задавання.

Метою роботи є розглянути теоретичні основи аналізу імовірності банкрутства на підприємстві та обґрунтувати шляхи його запобігання.

Об'єкт дослідження – процеси трансформації та розвитку  підприємств в умовах кризових ситуацій та банкрутства.

Предмет дослідження – аналіз імовірності банкрутства на ТОВ "ВПК".

Для реалізації мети дослідження було поставлено та вирішено такі завдання:

– розглянути банкрутство як механізм регулювання підприємницької діяльності;

– навести основні положення аналізу імовірності банкрутства на підприємстві;

–  здійснити фінансово-економічний аналіз діяльності ТОВ "ВПК";

– визначити імовірність банкрутства на ТОВ "ВПК";

– висвітлити основні напрямки зменшення строку погашення дебіторської заборгованості у ТОВ "ВПК";

– запропонувати нову стратегію вдосконалення управління основним капіталом ТОВ "ВПК".

Методи дослідження – абстрактно-теоретичний, діалектичний, аналізу і синтезу, метод порівняння, метод експертних оцінок.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці методичних підходів та практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності антикризового управління підприємствами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути методичною базою для аналізу імовірності бвнкрутства й обгрунтування програм і планів антикризового розвитку на підприємствах.

Структура роботи визначена завданнями і логікою проведеного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, а також списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1. Банкрутство як механізм регулювання підприємницької діяльності

Термін "банкрутство" походить від італійського bancarotta – "зламаний ослін". Під ним розуміють неспроможність або відмову юридичної чи фізичної особи платити кредиторам за своїми борговими зобов'язаннями з мотивів відсутності коштів.

Банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольнити у встановлені строки пред'явлені з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом [1, с. 13].

Можна назвати декілька причин банкрутства, кожній з яких відповідає певний катастрофічний ризик [21, с. 40].

1. Значне порушення фінансової стійкості підприємства, яке перешкоджає нормальному веденню його господарської діяльності. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується перевищенням фінансових зобов'язань підприємства над його активами. Такий фінансовий стан підприємства відображується показником "чиста негативна вартість" (або "чиста вартість дефіциту"), яка визначається за формулою:

ЧНВ = ПК – А,                                                                                                                      (1.1)

де ЧНВ – сума чистої негативної вартості підприємства;

ПК – сума позичкового капіталу, який використовується підприємством(його фінансових зобов'язань);

А – сума активів підприємства (що не включає суму збитків минулих років і звітного періоду, яка відбита в їх складі за балансом).

2. Істотна незбалансованість в межах відносно тривалого періоду часу обсягів його грошових потоків. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується тривалим перевищенням обсягу негативного грошового потоку над позитивним і відсутністю перспектив зміни цієї негативної тенденції.
3. Тривала неплатоспроможність підприємства, викликана низкою ліквідністю його активів. Реалізація цього катастрофічного ризику характеризується значним перевищенням невідкладних фінансових зобов'язань підприємства над сумою залишку його коштів і активів у високоліквідній формі, яке носить хронічний характер.

Характер зазначених вище причин свідчить, що фінансова неспроможність підприємства, яка визначає юридичний факт його банкрутства, багато в чому є наслідком неефективного фінансового менеджменту [21, с. 42].

В умовах нестабильної економіки, сповільнення платіжного обороту, недостатньої кваліфікації менеджерів та їх схильності до агресивних форм проведення фінансової діяльності інститут банкрутства одержує все більше поширення. Воно є предметом державного регулювання в силу негативних наслідків діяльності фінансово неспроможних підприємств для розвитку економіки країни в цілому [13, с. 113].

Ці негативні наслідки характеризуються такими рисами:

– фінансово неспроможне підприємство генерує значні фінансові ризики для успішно працюючих підприємств – його партнерів, завдаючи їм відчутний економічний збиток у процесі своєї діяльності. Це знижує загальний потенціал економічного розвитку країни;

– фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету і позабюджетних фондів, уповільнюючи реалізацію передбачених програм економічного і соціального розвитку;

– неефективно використовуючи надані йому кредитні ресурси в товарній і грошовій формі, фінансово неспроможне підприємство впливає на зниження загальної норми прибутку на капітал, який використовується у сфері підприємництва;

– скорочуючи обсяги своєї господарської діяльності у зв'язку з фінансовими труднощами, такі підприємства генерують скорочення чисельності робочих місць і кількості зайнятих у суспільному виробництві, посилюючи у такий спосіб соціальну напруженість у країні [6, с. 105].

З урахуванням викладеного механізм банкрутства підприємств треба розглядати як діючу форму перерозподілу суспільного капіталу з метою більш ефективного його використання.

Головні завдання інституту банкрутства в ринковій економіці представлені на рисунку 1.1.

Рисунок 1.1 – Головні завдання інституту банкрутства в ринковій економіці

Ознаки інституту банкрутства представлені на рисунку 1.2.

Рисунок 1.2 – Ознаки інституту банкрутства

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють такі види банкрутства підприємств:

1) реальне банкрутство – характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність внаслідок реальних втрат капіталу, що використовується підприємством;

2) технічне банкрутство – характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості;

3) умисне банкрутство – характеризує умисне створення (або збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах або в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти умисного банкрутства переслідуються кримінальним законом;

4) фіктивне банкрутство – характеризує свідомо неправдиве оголошення підприємством своєї неспроможності з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов'язань або знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в кримінальному порядку [14, с. 35].

Умови і порядок визнання підприємства банкрутом грунтуються на певних законодавчих процедурах. Розгляд справ про фінансову неспроможність (банкрутство) підприємства здійснюється господарським судом.

1.2. Основні положення діагностики й аналізу імовірності банкрутства на підприємстві

Економічна діагностика спрямована на оцінку стану економічних об'єктів за умов неповної інформації з метою виявлення проблем розвитку та перспективних шляхів їх розв'язання [7, с. 30].

Одним із напрямків економічної діагностики є діагностика кризи розвитку підприємства, під якою розуміють систему цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та (або) подолання кризи [24, с. 90].

Етапи процесу діагностики кризи розвитку підприємства подані на рисунку 1.3.

Перший етап. Створення інформаційної бази дослідження.

Інформаційна база розглядається як сукупність двох інформаційних підсистем – внутрішньої та зовнішньої. Джерелами внутрішньої інформації є фінансова звітність підприємства, а також первинна бухгалтерська та оперативна інформація. До зовнішньої інформації належить моніторинг зовнішнього середовища підприємства, державне регулювання бізнесу, податкова політика держави.

Другий етап. Діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства.

2.1. Виявлення ознак кризи та експрес-діагностика загрози банкрутства підприємства. На цьому етапі виявляються зовнішні ознаки наявності кризового стану. Об'єктом дослідження є:

– наявність збитків за результатами господарсько-фінансової діяльності та їх розміри порівняно з власним капіталом;

– наявність кредитів та позик, які не погашені у визначений строк, несплачених відсотків за боргами;

– обсяги та діагностика сумнівної та простроченої дебіторської заборгованості, щодо якої не вчинено дій, передбачених законодавством;

– обсяг та причини виникнення наднормативних запасів матеріальних оборотних активів;

– наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом та позабюджетними фондами;

– негативна динаміка окремих показників фінансового стану підприємства, платоспроможності та фінансової стійкості;

– тривалість операційного циклу та причини його продовження.

2.2. Фундаментальний (поглиблений) аналіз кризових явищ та загрози банкрутства підприємства.

2.3. Визначення основних факторів виникнення та (або) поглиблення кризового стану підприємства.

Таке визначення може бути проведене експертним шляхом або на базі імітаційного моделювання. Результатом цього підетапу має стати ранжирований перелік найбільш негативних та позитивних факторів зовнішнього та внутрішнього характеру.

Третій етап. Прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства підприємства. Завданням цього етапу є оцінка вірогідності та можливих наслідків поглиблення кризи.

3.1. Оцінка вартості підприємства та його активів (ліквідної маси).

3.2. Поглиблений аналіз зобов'язань (боргів) підприємства. Такий аналіз дає змогу визначити імовірність виникнення ситуації банкрутства з ініціативи будь-якого кредитора.

3.3. Перспективна оцінка фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства.

На цьому підетапі визначаються певні кількісні параметри задоволення економічних інтересів кредиторів – рівень задоволення зобов'язань перед кредиторами та обсяг їх втрат внаслідок судового вирішення проблеми боргів.

Четвертий етап. Дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства.

4.1. Оцінка ресурсних передумов виживання підприємства. Така оцінка потребує проведення детального аналізу усієї сукупності ресурсів підприємства, діючої організації їх формування та використання, а також передбачає оцінку їх адекватності сучасним вимогам.

4.2. Оцінка можливостей розвитку підприємства та підвищення його конкурентного статусу.

4.3. Аналіз стану зовнішнього середовища та його сприятливості для виходу підприємства зі стану кризи.

П'ятий етап. Узагальнення результатів діагностики кризи розвитку підприємства.

Загальний звіт за результатами діагностики має в систематизованому вигляді містити всі отримані результати дослідження, а саме:

– характер прояву кризових явищ та їх вплив на діяльність підприємства;

– вірогідність виникнення ситуації банкрутства та її часові параметри (очікуваний строк);

– ступінь кризи та її масштаби;

– причини та фактори, що зумовили виникнення кризових явищ, та ті, що сприятимуть підприємству в подоланні кризи;

– прогноз стосовно розвитку зовнішнього середовища та ринкової ситуації, характер її впливу на проблеми та можливості підприємства.

Рисунок 1.3 – Структурно-логічна схема проведення діагностики кризи розвитку підприємства

Методи, форми та засоби встановлення діагнозу можуть суттєво відрізнятися залежно від природи об'єкта дослідження [24, с. 90].

Відповідно до цілей і завдань діагностування стан об'єкта може оцінюватися на певний момент часу. Цей варіант називається діагностикою статичного стану. Якщо необхідно оцінити стан об'єкта упродовж певного періоду часу, здійснюється діагностика процесу [16, с. 12].

Діагностика починається з аналізу. На основі аналізу виявляються загальні закономірності та загальні патології розвитку. Діагностика здійснюється різними методами: аналітичним, експертним, лінійного та динамічного програмування, діагностикою на моделях [48, с. 120].

Аналітичні методи – методи, що базуються на різноманітних операціях зі статистичними даними.

Експертні методи – засоби діагнозу, побудовані на узагальненні оцінок та інформації, яка була надана експертами.

Лінійне програмування – математичний прийом, який використовується для визначення найкращої комбінації ресурсів та дій, що необхідні для досягнення оптимального результату. Дозволяє оптимізувати той чи інший процес, ефективно використовувати ресурси та час.

Динамічне програмування – розрахунковий метод для вирішення завдань управління певної структури, коли задача з n-змінними подається як багатокроковий процес прийняття рішення.

Сучасний стан розробки методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства характеризується різноманітністю підходів та інструментів її проведення.

Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики поділяються на державні (обов'язкові) та наукові (рекомендаційні).

Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства тощо.

Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства підприємства розробляються та пропонуються для практичного використання фахівцями, фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Вони не обов'язкові для застосування, використовуються на вибір та за потреби. Як правило, існують базові (загальновідомі) та авторські (комерційні) методики.

Виходячи з інформаційного забезпечення розрахунку показників-індикаторів, виокремлюють показники експрес- та фундаментальної діагностики.

До складу показників експрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються дише на підставі публічної звітності підприємства. Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником.

Фундаментальна діагностика здійснюється спеціалістами самого підприємства або відповідними фахівцями. Інформаційне забезпечення в такому разі потребує матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.

Виходячи з функціонального спрямування, доцільно виокремити такі групи показників:

1) стан ліквідності;

2) структура капіталу;

3) оборотність;

4) рентабельність.

Щодо призначення (сфери застосування) показників, виділяють показники поточної і майбутньої загрози банкрутства.

Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дає змогу оцінити загрозу порушення передбачених законодавством про банкрутство строків виконання фінансових зобов'язань (задоволення претензій кредиторів) за рахунок наявних високоліквідних активів або передумов для ініціювання судових процедур.

До складу цієї групи показників входять показники, що мають критичне значення. Якщо рівень показників нижчий критичного – поточний стан підприємства діагностується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства – високий.

Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися шляхом дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів.

Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому періоді.

Порівняння абсолютних значень показників із середньогалузевими дає можливість встановити, як швидко "відкладена загроза банкрутства" може стати наявною.

Наведемо деякі відомі методики оцінки фінансового стану та загрози банкрутства на підприємстві.

Перш за все, розглянемо, як проводиться оцінка фінансового стану та загрози банкрутства на основі балансових моделей.

Агрегати – це абсолютні оціночні показники, розраховані у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємств, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі.

Найпоширенішим прикладом побудови та використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства.

Реалізація цього методичного підходу передбачає визначення таких показників:

1) власні обігові кошти (ВОК) підприємства:

ВОК = ВК + ДП ­– ПА,                                                                                                                      (1.2)

де ВК – власний капітал;

ДП – довгострокові зобов'язання;

ПА – позаобігові активи.

2) нормативні джерела формування запасів (НДФЗ):

НДФЗ = ВОК + БКрОК + ТКрЗ,                                                                                                                      (1.3)

де ВКО – власні обігові кошти;

БКрОК – банківські кредити для формування обігових коштів;

ТКрЗ – кредиторська заборгованість товарного характеру.

БКрОК та ТКрЗ приймаються в розрахунок лише в обсягах заборгованості, строк погашення якої не минув. Для отримання такої інформації необхідно додатково залучати матеріали управлінського обліку.

3) запаси на витрати (ЗВ).

Залежно від співвідношення розглянутих вище показників виділяють такі типи поточної фінансової стійкості підприємства.

1. Абсолютна фінансова стійкість: ЗВ < ВОК.

Це співвідношення свідчить про абсолютну незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів. Усі необхідні обігові активи формуються за рахунок власних джерел фінансування.

Даний тип фінансової стійкості не може розглядатися як ідеальний, оскільки використання позик для формування обігових активів є достатньо поширеною політикою фінансування.

Зазвичай, встановлюється норматив участі власних обігових активів у формуванні товарно-матеріальних запасів. Наприклад, у торгівлі він визначається на рівні 50% від потреби в їх формуванні.

2. Нормальна фінансова стійкість: ВОК < ЗВ < НДФЗ.

Даний тип фінансової стійкості свідчить про ефективну політику залучення та використання позикових коштів.

3. Нестійке фінансове становище: ЗВ > НДФЗ.

Цей тип фінансової стійкості свідчить про наявність певних проблем з джерелами фінансування запасів та витрат.

4. Критичне фінансове становище, яке діагностується в разі наявності двох ознак:

1) ЗВ > НДФЗ;

2) підприємство має кредити та позики, не погашені у встановлений строк.

Виявлення такого становища свідчить про неможливість підприємства вчасно розраховуватися зі своїми кредиторами.

Значний внесок у розробку статистичних моделей прогнозування банкрутства вніс відомий дослідник Едвард Альтман. Цей внесок необхідно розглядати в двох аспектах [13, с. 315].

По-перше, з ім'ям Е. Альтмана пов'язаний перехід від пошуку одномірних індикаторів кризи та банкрутства фірм до розробки багатомірної системи діагностики.

По-друге, Е. Альтман є засновником технології багатофакторної статистичної моделі прогнозування банкрутства на базі застосування багатофакторного дискримінантного аналізу (БДА).

Використання БДА передбачає:

1) визначення кількості вихідних груп, що мають бути утворені, та їх якісних характеристик;

2) формування інформаційної бази дослідження, тобто визначення залежності між деякою сукупністю кількісних характеристик масиву об'єкта дослідження та їх якісною ознакою;

3) використання математичного апарату БДА, що дає змогу знайти лінійну комбінацію характеристик, яка найкращим чином поділяє сукупність на певні групи.

Кореляційна лінійна функція записується такою формулою:

z = SA_n * x_n                                                                                                                      (1.4)

де z – показник неплатоспроможності підприємства;

... А_n – дискримінантні коефіцієнти, тобто параметри, які показують міру впливу показників на імовірність банкрутства;

х_n – показники (фактори впливу) діяльності підприємства.

На основі дослідження американських корпорацій (вибірка з 66-ти корпорацій) було розроблено п'ятифакторну модель прогнозування банкрутства, більш відому як Z-рахунок Е. Альтмана:

Z = 1,2х₁ + 1,4х₂ + 3,Зх₃ + 0,6х₄ + 0,999х₅,

де х₁ – робочий капітал / сума активів (ліквідність);

х₂ – нерозподілений прибуток / сума активів (сукупна прибутковість за період діяльності);

х₃ – прибуток до виплати відсотків і податків / сума активів (прибутковість);

х₄ – ринкова вартість власного капіталу /балансова оцінка заборгованості (фінансова структура);

х₅ – обсяг продажу / сума активів (рівень оборотності капіталу).

Показники, що увійшли до складу z-рахунка, характеризують різні аспекти діяльності підприємства.

Так, показник х₁ – робочий капітал / сума активів, який часто використовується в дослідженнях корпоративних проблем, є виміром чистих ліквідних активів фірми стосовно сукупних активів. Робочий капітал визначається як різниця поточних активів і поточних пасивів.

Показник х₂ – нерозподілений прибуток / сума активів характеризує кумулятивний прибуток фірми за період її діяльності. За його допомогою вираховується вік фірми. Наприклад, відносно молода фірма може мати низький показник "нерозподілений прибуток / сума активів", оскільки не було часу, щоб сформувати свій сукупний прибуток, а, отже, імовірність бути класифікованою як банкрут у неї вища, ніж в іншої, старшої за віком. Це є спірним, але це реальна ситуація, оскільки імовірність банкрутства більш висока на ранніх етапах розвитку фірми.

Показник х₃ – прибуток до виплати відсотків і податків / сума активів – є за суттю виміром дійсної продуктивності активів фірми.

Показник х₄ – ринкова вартість власного капіталу / балансова оцінка заборгованості – є прогнозною ціною акції підприємства. Співвідношення показує, наскільки може впасти ціна активів фірми до того, як зобов'язання перевищать активи і фірма стане неплатоспроможною.

Співвідношення – обсяг продажу / сума активів (показник х₅) – оцінює стан оборотності капіталу і є стандартним фінансовим показником, що ілюструє здатність до реалізації активів фірми. Це один із показників якості менеджменту при роботі в конкурентних умовах.

Таким чином, у комплексному вигляді z-рахунок враховує такі характеристики фірми, як ліквідність, прибутковість, оборотність, структуру капіталу та швидкість накопичення (приросту) власного капіталу.

Імовірність банкрутства в 5–факторній моделі Е. Альтмана оцінюється залежно від значення z-рахунка, обчисленого за реальними даними підприємства:

– до 1,8 – вельми висока;

– від 1,81 до 2,7 – висока;

– від 2,8 до 2,9 – можлива;

– понад 3 – вельми низька.

На думку Е. Альтмана, за допомогою 5–факторної моделі прогноз банкрутства на горизонті в один рік можна встановити з точністю до 95%.

Спрогнозувати банкрутство на горизонті в два роки вдається з точністю 83%.

При застосуванні статистичних моделей необхідно дотримуватись умов коректного застосування таких моделей. Такими умовами є:

– часова відповідність, яка передбачає застосування моделі в тому періоді часу, в якому вона безпосередньо розроблена, або з незначним часом запізнення (через складність та швидку зміну навколишнього середовища);

– відповідність об'єкта оцінювання, яка передбачає застосування моделі для оцінки вірогідності банкрутства підприємств, що відповідають параметрам вибірки, зробленої для створення моделі.

Для підприємств, інших за розміром активів, напрямом та обсягом діяльності, перелік показників корпоративних проблем та їх участь у моделі можуть мати суттєві відмінності;

– відповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були використані Е. Альтманом.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА
ТОВ «ВЕЛИКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ (ВПК)»

2.1. Організаційно-економічна характеристика діяльності ТОВ «ВПК»

ТОВ "Велика продовольча компанія"  (ТОВ "ВПК") (м. Запоріжжя,
вул. Новобудов, 6) є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку, штампи, бланки зі своїм найменуванням, зареєстрований у встановленому порядку товарний знак.

Товариство  створене на базі комбінату «Запоріжсталь» і є  виробником та оптовим продавцем м’ясної, ковбасної, молочної та хлібобулочної продукції.

Статутний капітал ТОВ "ВПК" становить 165 тис. грн.

Для забезпечення зобов'язань Товариства, його виробничого й соціального розвитку за рахунок прибутку та інших надходжень утворюються цільові фонди.

Крім фондів, передбачених Статутом, Рада директорів має право ухвалювати рішення щодо створення інших цільових фондів.

Резервний фонд утворюється з прибутку. Відрахування здійснюються щорічно в розмірі не менш 5% від прибутку й доти, поки фонд не буде дорівнювати 25% статутного капіталу. Обов'язкові відрахування відновлюються, якщо резервний фонд буде витрачений повністю або частково. Кошти фонду не можуть використовуватися для інших цілей.

Фонд акціонування працівників утворюється шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку в розмірі 3%. Кошти фонду витрачаються на придбання акцій Товариства, що продаються його акціонерами, для наступного розміщення серед працівників ТОВ "ВПК".

Контроль за діяльністю Товариства здійснюється ревізійною комісією в кількості п'яти чоловік, що обирається на один рік загальними зборами.

Члени комісії не можуть одночасно бути членами Ради директорів, ліквідаційної комісії, Генеральним директором. Товариство зобов'язане вести бухгалтерський облік і надавати фінансову звітність в порядку, встановленому нормативно-правовими актами України.

Відповідальність за організацію, стан і вірогідність бухгалтерського обліку несе Генеральний директор. Вірогідність бухгалтерської звітності підтверджується ревізійною комісією.

На підприємстві між працівниками та адміністрацією укладається колективний договір, у якому визначена кадрова політика, оплата праці, питання соціального захисту  та ін.

2.2 Аналіз фінансового стану підприємства

Аналіз формування і використання фінансових ресурсів підприємства характеризується складом і розміщенням коштів, структурою їх джерел, швидкістю обороту капіталу, здатністю підприємства погашати свої зобов'язання в строк й у повному обсязі.

Даний аналіз необхідний для оцінки задовільності структури балансу, можливості віднесення підприємства до категорії банкрутів, а також для оцінки можливості відновлення платоспроможності за певний період.

Аналіз проводиться на основі даних річної звітності ТОВ "ВПК" за
2007–2009 р. р.

Таблиця 2.1

Аналіз основних показників виробничо-господарської діяльності ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р. р.

(продовження таблиці 2.1)

З таблиці 2.1 можна побачити, що підприємство має тенденцію до щорічного зростання виручки від реалізації продукції, що позитивно характеризує його діяльність. Так, порівняно з 2007 р. виручка зросла за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції на 11,45% і склала в 2008 р. 145 030 тис. грн. При цьому величина активів знизилася майже на 6%, що свідчить про ефективне використання майна підприємства.

У  2009 р. темп приросту виручки значно збільшився й склав 65,79% щодо рівня 2008 р. Цьому сприяло збільшення активів на 23,24% порівняно з 2008 р.

Протягом аналізованого періоду ТОВ "ВПК" працювало без збитків, забезпечуючи відносно стабільну невисоку величину прибутку. На кінець
2009 р. загальна рентабельність капіталу склала 10,30%, що на 0,48% нижче, ніж у 2008 р. й зумовлено зростанням податків, що їх сплачує підприємство.

Рентабельність продажів (не відбита в таблиці), що розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції до повної її собівартості, знизилася з 4,57% в 2008 р. до 3,25% в 2009 р.

Також знизилися показники прибутку на 1 грн. обороту, які склали на кінець 2009 р. 1–2 коп. на гривню виручки.

Дебіторська заборгованість підприємства підтримувалася на досить стабільному рівні, маючи тенденцію до зниження: в 2008 р. порівняно з 2007 р. вона скоротилася на 642 тис. грн., що склало 16,82%, в 2009 р. порівняно з 2008 р. – на 138 тис. грн., що склало 4,28%.

У той же час різко, випереджаючими зростання виручки темпами збільшувалася кредиторська заборгованість.

Частка кредиторської заборгованості в загальній сумі джерел коштів збільшилася з 22,96% на початку 2008 р. до 55,68% на кінець 2009 р. Тенденція збільшення кредиторської заборгованості чітко простежується на тлі зниження суми позик, у тому числі повній відмові в 2009 р. від довгострокового кредитування.

Очевидно, що така структура позикових коштів є вкрай ризиковою, оскільки ставить підприємство в залежність від фінансового становища своїх контрагентів, а також робить його вельми чутливим до змін у зовнішньому середовищі.

Отже, очевидною є різка розбалансованість дебіторської та кредиторської заборгованостей.

Зазначені обставини дозволяють дійти висновку про високий ризик неплатоспроможності підприємства.

Аналіз власного і позикового капіталу ТОВ "ВПК" проведемо на основі даних таблиці 2.2.

Власний капітал ТОВ "ВПК" додатково може бути проаналізований за даними таблиці 2.3.

З таблиць 2.2–2.4 можна побачити, що за аналізований період відбувалося збільшення частки власного оборотного капіталу, що є свідченням покращення фінансового стану підприємства, оскільки збільшується його фінансова стійкість. Чим більша частка власного оборотного капіталу у загальній сумі власного капіталу, тим більша його мобільність, оскільки зростає величина високоліквідного капіталу.

Таблиця 2.2

Аналіз власного і позикового капіталу ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

Таблиця 2.3

Аналіз власного капіталу ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

Таблиця 2.4

Аналіз позикового капіталу ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

Позиковий капітал ТОВ "ВПК" додатково може бути проаналізований за даними таблиці 2.4.

Втім загальний розмір власного капіталу скоротився: у 2008 р. порівняно з 2007 р. на 7 706 тис. грн., у 2009 р. порівняно з 2008 р. – на 383 тис. грн.

Зміни у складі власного капіталу відбувалися з причин:

– внесків учасників;

– переоцінки активів;

– вилучення та інших змін у капіталі.

Позиковий капітал на ТОВ "ВПК" формується в основному за рахунок короткострокових кредитів. У 2009 р. підприємство відмовилось від довгострокових кредитів.

За аналізований період на підприємстві різко збільшувався коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів (з 0,5318 в 2007 р. до 0,6992 в 2008 р. й 0,9042 в 2009 р.), коефіцієнт автономії знижувався (з 0,5749 в
2007 р. до 0,4056 в 2008 р. й до 0,3352 в 2009 р.), а коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, відповідно, збільшувався
(з 0,7393 в 2007 р. до 1,4556 в 2008 р. й до 1,9833 в 2009 р.).

Дані тенденції свідчить про неможливість ТОВ "ВПК" покривати зобов'язання підприємства власними коштами й характеризує структуру активів і пасивів
ТОВ "ВПК" як незадовільну. Цей висновок підтверджується аналізом зміни платоспроможності ТОВ "ВПК" (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Аналіз зміни платоспроможності ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

З розрахунків, наведених у таблиці 2.5, можна побачити, що власний капітал ТОВ "ВПК" перевищує його статутний капітал протягом аналізованого періоду. Це означає, що мінімальна умова фінансової стабільності виконується.

Проте необхідно зазначити негативну динаміку зміни даного показника: його величина очевидно знизилася в 2008 р., а в 2009 р. незначно зросла, зберігши істотне відставання від рівня 2007 р.

Відомості щодо розміщення капіталу, який є у розпорядженні підприємства, характеризують актив балансу підприємства. Загалом активи ТОВ "ВПК" у 2007 р. склали 39984 тис. грн., в 2008 р. – 37654 тис. грн., в 2009 р. – 46429 тис. грн. Зміна їх структури представлена на рисунку 2.1.

Рисунок 2.1 – Динаміка структури активів ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

Для аналізу фінансових ресурсів підприємства необхідно отримати також ряд важливих характеристик, які описують фінансово-майновий стан підприємства. До таких показників належать:

– загальна вартість майна підприємства, яка дорівнює підсумку балансу;

– вартість необоротних коштів (активів);

– вартість мобільних (оборотних) активів.

Передусім необхідно звернути увагу на зміни в майні підприємства: у
2007 р. – 39984 тис. грн., в 2008 р. – 37654 тис. грн., в 2009 р. – 46429 тис. грн.

На ТОВ "ВПК" вартість майна у 2009 р. порівняно з 2008 р. зросла на 6,34%, що говорить про розширення підприємством господарського обігу.

Аналізуючи структуру сукупних активів ТОВ "ВПК", можна побачити, що найбільше місце посідають необоротні активи (рисунок 2.1).

Це свідчить про те, що на ТОВ "ВПК" тяжка структура активів, тобто на підприємстві є значні накладні витрати та висока чутливість до зміни виручки.

Вартість оборотних активів підприємства зростає: з 13882 тис. грн. в 2007 р. до 15503 тис. грн. у 2008 р. (тобто на 6,4%) та до 22047 тис. грн. у 2009 р. (тобто порівняно з 2008 р. на 6,34%).  Крім того, у 2009 р. на 6,34% збільшилась частка обігових активів. Така тенденція свідчить про розширення виробництва. Водночас, такі зміни можуть бути наслідком уповільнення обігових коштів, у зв'язку з чим необхідно дослідити окремі статті оборотних активів. Ці зміни надані у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Аналіз структури обігових коштів ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

Оцінити загальну ефективність виробничо-фінансової діяльності
ТОВ "ВПК" дозволяють коефіцієнти рентабельності (таблиця 2.7).

Коефіцієнт загальної рентабельності власного капіталу ТОВ "ВПК" характеризує рентабельність підприємства, тобто загальний доход, що одержується від всіх видів діяльності стосовно загальної вартості майна або капіталу. Втім, цей коефіцієнт не враховує витрат, пов'язаних з податком на прибуток, що зменшують рентабельність (валовий прибуток зменшується на суму податку).

Отже, для одержання більш об'єктивної інформації розраховується коефіцієнт економічної рентабельності за чистим прибутком, оскільки саме він залишається в розпорядженні підприємства й характеризує його прибутковість.

Таблиця 2.7

Основні показники рентабельності ТОВ "ВПК" за 2007–2009 р.р.

Аналізуючи дані таблиці 2.7, ми спостерігаємо збільшення всіх основних показників рентабельності ТОВ "ВПК". Наведені дані свідчать про покращення в звітному періоді ефективності операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

2.3 Аналіз імовірності банкрутства на ТОВ «ВПК»

Для аналізу імовірності банкрутства і  оцінки платоспроможності підприємства використовуються три відносних показники, що різняться набором ліквідних активів, котрі розглядаються як засіб покриття короткострокових зобов'язань.  Загальна платоспроможність підприємства визначається як здатність покрити всі його зобов'язання (короткострокові й довгострокові) наявними активами. Зазначені коефіцієнти зведені в таблицю 2.8.

Таблиця 2.8

Аналіз ліквідності ТОВ «ВПК» за 2007–2009 р.р.

З таблиці 2.8 видно, що всі показники ліквідності нижче своїх нормативних значень і протягом аналізованого періоду в основному мали тенденцію до зниження, хоча й темпами, що сповільнюються.

Лише коефіцієнт абсолютної ліквідності зріс протягом 2009 р. на 60,20% і склав на кінець року 0,0814, перевищивши значення 2008 р., але не ввійшовши в припустимий діапазон (більше або дорівнює 0,2).

Для оцінки фінансового стану підприємства й установлення незадовільної структури балансу як критерії використовуються три коефіцієнти: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами й коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності, розрахований виходячи з періоду, рівним 6 місяцям, хоч і небагато зріс в 2009 р. щодо величини 2008 р., все-таки значно менше одиниці. Це свідчить про відсутність тенденції відновлення платоспроможності ТОВ „ВПК” у звітному періоді.

Проте, з огляду на можливий діапазон значень (від 14 до 22), слід відмітити  невисоку величину коефіцієнта Альтмана, що в цілому свідчить про можливість банкрутства, незважаючи на позитивну динаміку даного показника.

Тим більш, що методика розрахунку індексу не дотримується суворо, у вигляді неможливості визначення ринкової вартості акцій підприємства.

Отже, скористаємося коефіцієнтом Альтмана для оцінки ймовірності банкрутства. Розрахунок даного показника представлений у таблиці 2.9.

Важливо підкреслити, що індекс кредитоспроможності (коефіцієнт Альтмана) рекомендується використовувати лише як додатковий інструмент аналізу з попередньою апробацією на досвідчених даних.

Таким чином, розглядаючи даний коефіцієнт у сукупності з показниками ліквідності й критеріями визнання підприємства неплатоспроможним, розглянутими вище, необхідно зробити висновок про незадовільне фінансове становище ТОВ „ВПК”, що означає: фінансові ресурси використовуються підприємством нераціонально.

Таблиця 2.9

Аналіз імовірності банкрутства ТОВ «ВПК»  за допомогою коефіцієнта Альтмана

Аналізуючи показники діяльності ТОВ „ВПК” за 2007–2009 р. р. необхідно зазначити, що, незважаючи на загальну кризову ситуацію, підприємство нарощує обсяг товарної продукції у вартісному вираженні, про що свідчить позитивна динаміка виручки при незначному росту активів.

Порівняно з 2007 р. виручка зросла на 11,45% і склала в 2008 р.
145 030 тис. грн. В 2009 р. темп приросту значно збільшився й склав 65,79%, що забезпечило виручку за 2009 р. у розмірі 240 447 тис. грн.

Значною мірою це обумовлено постійним платоспроможним нееластичним попитом на ковбасну, м’ясну й хлібобулочну продукцію, а також інфляційним зростанням цін.

У період, що аналізувався, підприємство працювало без збитків, підтримуючи відносно постійний невисокий обсяг прибутку, що на кінець
2009 р. склав 4 333 тис. грн. (на 71 тис. грн. або 1,67% більше величини валового прибутку за попередній рік).

На підприємстві значно зросла оборотність позик, склавши на кінець 2009 р. 53,43 оборотів, що на 139,48% більше даного коефіцієнта в 2008 р.

У значному ступені це обумовлено відмовою або неможливістю залучення довгострокових позикових коштів на прийнятних умовах .

Дебіторська заборгованість підприємства підтримувалася на досить стабільному рівні, маючи тенденцію до зниження й зберігаючи гарну оборотність. Визначальний вплив у наданому разі справляє збільшення виручки.

Протягом періоду, що розглядався, знижується коефіцієнт автономії. Лише в 2008 р. цей показник перевищує нормативне значення (0,5), становлячи 0,5712. На кінець 2009 р. він знижується до 0,3349, що менше рівня 2008 р. на 17,97%. Відповідно, збільшувався коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів, що також перевищили своє нормативне значення.

Це свідчить про нестійке фінансове становище й недостатність власних коштів для покриття зобов'язань товариства.

У той же час різкими, випереджаючими зростання виручки, темпами збільшувалася кредиторська заборгованість. В 2008 р. приріст склав 6132 тис. грн. або 66,80%, а в 2009 р. – 10 539 тис. грн. або 68,83%.

Частка кредиторської заборгованості в загальній сумі джерел коштів збільшилися з 22,96% на початку 2008 р. до 55,68% на кінець 2009 р.

Очевидно, що така структура джерел коштів незадовільна й вкрай ризикова, оскільки ставить підприємство у залежність від фінансового становища своїх контрагентів, а також робить його вельми чутливим до змін у зовнішньому середовищі, що негативно позначається на платоспроможності.

Незважаючи на перевищення реального власного капіталу над статутним, що є вихідним показником стабільності фінансового стану, аналіз забезпеченості запасів джерелами коштів показує, що підприємство протягом досліджуваного періоду перебуває у кризовому стані, на грані банкрутства, і цей стан погіршувався.

Обумовлюється це зростаючою нестачею загальної величини основних джерел формування запасів.

Ці висновки підтверджує аналіз ліквідності підприємства. Необхідно відзначити, що за розглянутий період практично всі показники ліквідності нижче своїх нормативних значень і мають тенденцію зниження, хоча й темпами, що сповільнюються.

Тільки коефіцієнт абсолютної ліквідності зріс протягом 2008 р. на 60,20% і склав на кінець року 0,0814, перевищивши значення 2007 р., але не ввійшов у припустимий діапазон (більше або дорівнює 0,2). Головним чином це обумовлено нестачею власних коштів і зростанням зобов'язань ТОВ „ВПК” перед своїми контрагентами.

Все це дає підстави розглядати положення справ як критичне.

Таким чином, можна зробити висновок, що підприємство перебуває в складному, кризовому фінансовому становищі й має потребу в негайних комплексних заходах щодо відновлення платоспроможності й ліквідності.

У першу чергу, необхідно ретельно проаналізувати и причини збільшення зобов'язань і строків погашення дебіторської заборгованості, оптимізувати основні статті доходів і витрат, забезпечити збільшення власних ресурсів і провести оптимізацію податкових відрахувань, що вимагає поглибленого аналізу відповідних статей, короткострокового й перспективного планування при взаємодії всіх служб підприємства

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ЗАПОБІГАННЯ БАНКРУТСТВА У ТОВ "ВЕЛИКА ПРОДОВОЛЬЧА КОМПАНІЯ"

3.1 Основні напрямки зменшення строку погашення дебіторської
заборгованості у ТОВ "ВПК"

Однією із ключових проблем практично усіх українських підприємств наразі є проблема дефіциту обігових коштів. Це обумовлено не лише кризою неплатежів, але й неефективним управлінням оборотними активами, недоліками системи управління підприємством у цілому.

Зниження оборотності й скорочення частини реально працюючих обігових коштів, у першу чергу, пов'язані з існуванням простроченої дебіторської заборгованості.

Оскільки частка коштів і короткострокових фінансових вкладень у балансі ТОВ "ВПК" доволі незначна, найбільш ліквідним активом, що перебуває в розпорядженні підприємства, повинна бути дебіторська заборгованість. Проте, більша частка цього, на перший погляд, найбільш ліквідного (після грошей) активу попадає в розряд простроченої безнадійної заборгованості.

Втім, навіть при такій ситуації існують значні внутрішні резерви й механізми, що дозволяють управляти дебіторською заборгованістю більш ефективно й одержати додаткові обігові кошти.

Аналіз дебіторської заборгованості найкраще починати зі складання реєстру "старіння" рахунків дебіторів.

Вихідною інформацією для складання такого реєстру є дані бухгалтерського обліку по заборгованості конкретних контрагентів, при цьому важливо одержати інформацію не лише про суму заборгованості, але й про строки її виникнення.

Для одержання інформації про прострочену заборгованість доцільно провести аналіз договорів з контрагентами.

Після цього всі дебітори ранжуються за ознакою убування величини заборгованості.

По кожному великому дебіторові необхідно провести роботу із повернення заборгованості. Грунтуючись на досвіді реструктуризації й реформування підприємств України, можна запропонувати такі заходи для ТОВ "ВПК":

1) створення цільової групи по роботі з дебіторською заборгованістю;

2) складання й аналіз реєстру "старіння" рахунків дебіторів;

3) розробка плану заходів щодо роботи з конкретними контрагентами із вказівкою строків, відповідальних за виконання, оцінки витрат й отриманого ефекту.

До заходів щодо роботи з дебіторами відносяться:

– телефонні переговори;

– виїзди до контрагентів;

– оформлення договорів цесії;

– розробка схем погашення заборгованості векселями з їх подальшою реалізацією;

– розробка ефективних бартерних схем;

– розгляд доцільності звернення до арбітражу.

Щоб ефективніше управляти дебіторською заборгованістю, ТОВ "ВПК" необхідно дотримуватися таких рекомендацій:

1) контролювати стан розрахунків з покупцями (по відстроченій заборгованості) й вчасно пред'являти позовні заяви;

2) орієнтуватися на якомога більшу кількість покупців з метою зменшення ризику несплати платежів одним або декількома клієнтами;

3) стежити за співвідношенням кредиторської й дебіторської заборгованості.

Максимізація припливу коштів є найважливішим завданням фінансової служби ТОВ "ВПК".

Одним із напрямків максимізації припливу коштів є розробка системи договорів із гнучкими умовами строків і форми оплати.

Існують такі системи договорів із гнучкими умовами строків і форми оплати:

– передоплата (зазвичай припускає наявність знижки);

– часткова передоплата (поєднує передоплату й продаж у кредит);

– передача на реалізацію (підприємство зберігає право власності на товари доти, поки не буде отримана плата за них);

– виставляння проміжного рахунку (забезпечує регулярний приплив коштів в міру виконання окремих етапів і умов контракту; є ефективним при довгострокових контрактах);

– банківська гарантія (припускає, що банк буде відшкодовувати необхідну суму у випадку невиконання дебітором своїх зобов'язань);

– гнучке ціноутворення (використовується для захисту підприємства від інфляційних збитків: гнучкі ціни можуть бути прив'язані до загального індексу інфляції, залежати від індексу інфляції для конкретних товарів, враховувати фактичний строк оплати й прибуток від альтернативних вкладень коштів).

Якщо повна передоплата неможлива, підприємству доцільно спробувати одержати часткову передоплату.

Можливо встановити винагороду персоналу відділу збуту залежно від ефективності заходів щодо збільшення продажів й одержанню платежів.

Замість розрізнених знижок можна ввести систему знижок. При цьому необхідно оцінити вплив знижок на фінансові результати діяльності ТОВ "ВПК", а також встановити цільові орієнтири для:

а) перспективних клієнтів, які в цей момент не мають коштів;

б) виходу на нові важливі ринки;

в) окремих надзвичайних випадків.

Пропозиція знижок клієнтам є виправданою, якщо це сприяє розширенню продажів і отриманню більш високого прибутку.

Проте, у будь-якому разі знижкам за своєчасну оплату повинна надаватися перевага перед штрафами за прострочену оплату. Це пояснюється тим, що зростання прибутку веде до підвищення податків, у той час як знижки приведуть до зниження оподатковуваної бази. Знижки зазвичай більше доцільні: заохочення завжди діє краще, ніж штраф.

В умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу веде до зменшення поточної вартості реалізованої продукції.

Отже, доцільно оцінити можливість надання знижок у ТОВ "ВПК" при довгостроковій оплаті.

Якщо припустити, що підприємство змушено компенсувати збільшення дебіторської заборгованості за рахунок короткострокових кредитів банків, то можна уявити дану ситуацію у такий спосіб.

Умови оплата без знижки:

– відстрочка платежу на 3 місяці;

– індекс цін (при інфляції 1,0282% на місяць) – 1,087;

– коефіцієнт купівельної спроможності грошей – 0,92;

– втрати від інфляції з кожної 1000 грн.: 1000 – 1000 * 0,92 = 80 грн.;

– результат від знижки й втрати від інфляції з 1000 грн. – 80 грн.;

– оплата процентів банківського кредиту (21% річних): 1000 *
* 0,21/12 = 17,5 грн.;

– результат втрат від інфляції й оплати банківських процентів з кожної 1000 грн.: 80 + 17,5 = 97,5 грн.

Розрахунки із наданням знижки:

– умови оплати – передоплата, знижка 10%;

– доход від альтернативних вкладень (при рентабельності 10% на
місяць): 900 * 0,1 * 0,92 = 82,8 грн.;

– результат надання знижки й вигоди від альтернативних вкладень із кожної 1000 грн.: 100 – 82,8 = 17,2 грн.

У випадку, що розглядався, ТОВ "ВПК" при знижці з урахуванням альтернативного вкладення й інфляції втрачає менше, ніж через інфляцію та необхідність виплати процентів за користування кредитом при відстрочці платежу в три місяці.

Таким чином, для підприємства було б вигіднішим використовувати саме цей метод зниження дебіторської заборгованості.

При знаходженні рівноваги між дебіторською й кредиторською заборгованістю необхідно оцінювати умови кредиту постачальників сировини і матеріалів з погляду зменшення витрат або збільшення вигоди, яку одержує підприємство.

Дамо розрахунки припустимої знижки по оплаті сировини, яку закуповує ТОВ "ВПК".

Без знижки:

– момент оплати – через 45 днів;

– оплата за сировину – 12097 тис. грн.;

– підсумкові витрати – 12097 тис. грн.

Надання знижки 5%:

– момент оплати – при відвантаженні сировини;

– оплата за сировину – 11492,2 тис. грн.;

– витрати по виплаті процентів при ставці 0,21%: 11492,2 * 0,21 *
* (45/360) = 301,6 грн.;

– підсумкові витрати – 11793,8 тис. грн.

Із розрахунків можна побачити, що підприємству більш вигідна система оплати із наданням знижки 5% при відвантаженні сировини. Покупка сировини із знижкою приносить підприємству прибуток, оскільки виплата процентів не перекриває розмір знижки.

Мінімально припустимий розмір знижки (МПР) при покупці сировини й мінімально припустиму величину знижки (МПВ) можна розрахувати у такий спосіб:

МПР = 21/360 * 45 = 2,6% (для оплати при відвантаженні);

МПВ = 12097 * 0,026 = 314,5 тис. грн. (на 12097 тис. грн.).

Дані розрахунку свідчать, що підприємство придбало сировину за більш вигідною вартістю, ніж та, яку б воно сплатило при придбанні сировини у випадку знижки менш 2,6% від загальної суми, або 314,5 тис. грн.

Таким чином, розробка договорів по поставці обігових коштів із гнучкими умовами строків і форми оплати є ефективним напрямком максимізації припливу коштів на ТОВ "ВПК".

Для ТОВ "ВПК" оптимальною є помірна кредитна політика, сутність якої зводиться до такого:

1) збільшення періоду надання кредиту до 45 днів;

2) введення системи знижок;

3) встановлення стандартів кредитоспроможності.

Рішення про кредит повинно грунтуватися на перевазі надійності платежу.

При аналізі кредитоспроможності доцільно використовувати
метод "3 С":

– бажання (character) (тобто ступінь прагнення виконати свої боргові зобов'язання);

– здатність (capacіty) (тобто здатність генерувати кошти, необхідні для виконання прийнятих на себе боргових зобов'язань);

– капітал (capіtal) (тобто розмір чистого власного капіталу й коефіцієнт співвідношення чистого власного та позикового капіталу).

Доцільно також формування інформаційної бази на підставі угрупування покупців за рівнем кредитоспроможності.

Для її розробки можна використати інформацію щодо виконання підприємством платежів, дані про його участь в офіційних заходах, судових розглядах, арбітражі, а також інші відомості, що характеризують контрагентів; загальну інформацію – структура підприємства, його історія, біографічні дані керівників, список банків, що ведуть справи підприємства, відгуки про підприємство, що друкуються у пресі.

На основі зазначеної інформації необхідно прийняти рішення про можливості кредиту. Для цього необхідно скористатися методом "дерево рішень" – найбільш доступним і популярним методом в менеджменті.

Для проведення менш ліберальної політики інкасації (посилення тиску на дебіторів, що затримують внески на сплату рахунків) необхідно використовувати "Календар інкасації дебіторської заборгованості": платежі включаються в календар у сумах і строках, передбачених відповідними контрактами з контрагентами. Календар інкасації забезпечує щоденне управління надходженням коштів.

Оскільки пропонований помірний тип кредитної політики пріоритетною метою ставить збільшення додаткового прибутку за рахунок стимулювання реалізації товарів у кредит при середньому рівні ризику, то можна очікувати, що у деякому ступені збільшитися обсяг дебіторської заборгованості підприємства.

Проте, будь-яке збільшення дебіторської заборгованості має бути профінансованим, при цьому за рахунок зовнішніх джерел повинна бути профінансована лише частина дебіторської заборгованості, а залишок покривається прибутком.

Зовнішнім джерелом фінансування імовірного збільшення обсягу дебіторської заборгованості ТОВ "ВПК", на нашу думку, можуть виступати:

– продаж або здача в оренду складського приміщення, що належить підприємству;

– новий партнер, який міг би забезпечити приплив нового капіталу;

– "розтягування" строку оплати кредиторської заборгованості.

З метою вдосконалення аналізу й контролю дебіторської заборгованості у ТОВ "ВПК" можна запропонувати:

1) використання сучасних прийомів управління дебіторською заборгованістю, а саме:

– визначення основних фінансових коефіцієнтів дебіторської заборгованості, зваженого "старіння" рахунків дебіторів, складання реєстру "старіння" рахунків дебіторів, прогнозування безнадійної дебіторської заборгованості;

– сформувати резерв на покриття прогнозованих безнадійних боргів;

2) оцінити можливий вплив запропонованих знижок на фінансові результати діяльності підприємства;

3) визначити ефект, отриманий від інвестування коштів у дебіторську заборгованість (абсолютна сума ефекту) за формулою:

E = P – З – LP ,                                                                                                                      (3.1)

де E (Effect) – сума ефекту отриманого від інвестування коштів у дебіторську заборгованість за розрахунками з покупцями;

P (Profіt) – додатковий прибуток підприємства, отриманий від збільшення обсягу реалізації продукції за рахунок надання кредиту;

З (Cost) – поточні витрати підприємства, пов'язані з організацією кредитування покупців й інкасації боргу;

LP (Loss Profіt) – cума прямих фінансових втрат від неповернення боргу покупцями;

4) встановити винагороди персоналу по роботі з дебіторською заборгованістю залежно від ефективності заходів щодо продажів й одержання платежів;

5) широке використання комп'ютерної техніки при управлінні дебіторською заборгованістю, так само як й при управлінні запасами та обіговими коштами.

Комп'ютерні системи слугують для обліку реалізації, руху векселів, надходження платежів тощо. Крім того, комп'ютерна система може інформувати менеджерів підприємства про прострочену дебіторську заборгованість, а також про настання строків виплати по зобов'язаннях. Ці процеси відбуваються автоматично. За допомогою комп'ютерної техніки ведеться збір даних по кожному клієнту – так звана "платіжна історія", потім ці дані узагальнюються й на їх основі приймаються рішення про встановлення граничної величини кредиту, що може бути наданий клієнтові; здійснюється класифікація дебіторів.

Дані по кожному дебіторові узагальнюються й використовуються у системі контролю дебіторської заборгованості.

Підсумкова інформація про відносини з дебіторами зосереджується в базі даних ТОВ "ВПК" й використовується для прийняття рішень щодо можливої зміни кредитної політики.

Проведений раніше аналіз діяльності ТОВ "ВПК" засвідчує, що підприємство не використовує сучасних форм рефінансування. Це пояснюється тим, що в Україні різні форми рефінансування є порівняно новими, тому більшості підприємств не вистачає знань і досвіду, а також інформації механізму їх використання.

Фахівцям ТОВ "ВПК" рекомендується у своїй практичній діяльності використовувати векселі, основний строк дії яких 2-7 років. Середня тривалість часу дії векселі може бути коротше 1 року й триваліше 7 років. Як перекладні, так і прості векселі випускаються на спеціальних бланках, які можна придбати в банку.

Фахівці підприємства можуть використовувати бланки векселів номіналом 100, 500, 1000, 3000, 5000, 10000, 25000 і 50000 грн.

Якщо буде потреба одержання грошей за векселем раніше строку його оплати, фахівці ВАТ "ВПК" можуть продати цей вексель банку, який його дисконтує.

Якщо підприємство прийме рішення про використання більш пільгової помірної кредитної політики, вживаючи такі заходи, як помірне подовження періоду кредиту, надання торговельних знижок, встановлення стандартів кредитоспроможності й перехід до менш лояльних методів роботи зі стягнення простроченої заборгованості, то це приведе, на нашу думку, до збільшення обсягу реалізації продукції підприємства, оскільки, як свідчить практика, у такій ситуації завжди виконується правило: більш пільгова кредитна політика стимулює реалізацію продукції.

Якщо кредитна політика стала більше лояльною та обсяг реалізації за рахунок цього зріс, то можна очікувати збільшення витрат, оскільки буде потрібно більше сировини, матеріалів тощо для виробництва й продажу додаткової кількості товару.

Крім того, збільшиться обсяг дебіторської заборгованості, отже, і поточні витрати, пов'язані з нею, а також зросте кількість витрат, пов'язаних з наданням знижок.

Проте, доходи від реалізації, на наш погляд, зростуть у більшому ступені, ніж витрати, оскільки, по-перше, ті заходи щодо вдосконалення управління дебіторською заборгованістю, які були наведені у наданій роботі, дозволяють знизити кількість безнадійних боргів, і, по-друге, надання знижок є виправданим у будь-якому разі, тому що ТОВ "ВПК" має дефіцит обігових коштів, а знижки пропонуються з метою збільшення припливу грошей.

Очікуваний сукупний ефект від зміни політики в управлінні дебіторською заборгованістю ТОВ "ВПК" – підвищення ефективності управління активами, зокрема – дебіторською заборгованістю, підвищення ліквідності підприємства, збільшення прибутку, підтримка життєздатності підприємства в доступному для огляду майбутньому.

3.2 Стратегія вдосконалення управління основним капіталом  ТОВ «ВПК»

За характером заходів можна виділити два найбільш розповсюджених види тактики, яка дозволяє уникнути кризової ситуації на підприємстві.

Перша з них одержала назву захисної, оскільки заснована на проведенні допоміжних заходів, основою яких є скорочення витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом, утриманням основних виробничих фондів і персоналу, що веде до скорочення виробництва в цілому.

Така тактика застосовується, зазвичай, при вельми несприятливому збігу зовнішніх для підприємства обставин.

Більш ефективною є наступальна тактика, для якої характерно застосування не стільки оперативних, скільки стратегічних заходів.

У цьому випадку поряд з ресурсозберігаючими заходами проводяться:

1) активний маркетинг;

2) політика більш високих цін;

3) збільшення витрат на вдосконалення виробництва за рахунок його модернізації;

4) відновлення основних фондів;

5) впровадження перспективних технологій тощо.

Одночасно здійснюється комплексний аналіз і оцінка ситуації і, якщо треба, коректується філософія, основні принципи діяльності підприємства, тобто змінюється його стратегія.

Показники діяльності ТОВ «ВПК» свідчать про наявність внутрішнього потенціалу економічного зростання виробництва на підприємстві.

Отже, підприємству доцільно застосувати наступальну тактику для максимального використання наявних фінансових ресурсів, основного капіталу зокрема.

Безумовно, це потребує значних фінансових витрат, які неможливі без додаткових інвестицій. Допомогти оволодіти ситуацією може бізнес-план.

Для поліпшення фінансового становища ТОВ «ВПК» і раціоналізації управління його основним капіталом можна вжити таких заходів:

1) розробити фінансову стратегію нарощування власних фінансових ресурсів за рахунок оптимізації товарного зниження собівартості продукції, що виготовляється;

2) провести інвентаризацію основних засобів з метою виявлення технічно непридатного обладнання;

3) розробити графік планових попереджувальних ремонтів основних засобів, посилити контроль за їх використанням;

4) розробити платіжний календар, контролювати стан розрахунків із споживачами електроенергії;

5) ввести в практику на постійній основі проведення економічного аналізу діяльності підприємства, сформувати інформаційно-аналітичну базу для проведення такого аналізу;

6) розробити амортизаційну політику підприємства, включаючи самостійне визначення строків використання основних фондів і, відповідно, норм амортизаційних відрахувань, вибору методів нарахування амортизації, вибору строків і методів переоцінки основних фондів відповідно до бухгалтерських стандартів;

7) з метою зниження витрат на збереження і забезпечення безперервної діяльності підприємства провести інвентаризацію виробничих запасів, виявити неліквідні, зіпсовані, дефіцитні запаси, визначити оптимальний обсяг виробничих запасів;

8) здавати приміщення, що простоюють, в оренду.

При формуванні амортизаційної політики ТОВ «ВПК» повинно одержати широке поширення використання методу прискореної амортизації.

По-перше, використання цього методу нарахування амортизації сприяє прискоренню інноваційного процесу на підприємстві, оскільки дозволяє швидше обновляти обладнання, парк машин і механізмів, різних видів нематеріальних активів.

По-друге, використання цього методу дозволяє істотно прискорювати процес формування власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, тобто сприяє росту поворотного чистого грошового потоку в майбутніх періодах.

По-третє, прискорена амортизація дозволяє знизити суму податку з прибутку, що сплачується підприємством, оскільки скорочує розмір балансового прибутку (тобто у певному ступені зменшує ту фіктивну частину прибутку, яка часто формується через занижену оцінку вартості основних засобів).

По-четверте, прискорена амортизація активів є одним з ефективних способів протидії негативному впливу інфляції на реальну вартість амортизаційного фонду, що накопичується.

Фінансові ресурси, сформовані за рахунок амортизаційних відрахувань, повинні направлятися на такі цілі:

1) здійснення капітального ремонту основних засобів;

2) здійснення реконструкції, модернізації, технічного переоснащення й інші види поліпшення основних засобів;

3) придбання нових видів нематеріальних активів (у першу чергу, пов'язаних з інноваційною діяльністю).

Негативним моментом в діяльності ТОВ «ВПК» є зростання дебіторської та кредиторської заборгованості.

Можливі заходи для поліпшення ситуації:

1) створення цільової групи для постійного відслідковування особливостей формування дебіторської заборгованості на підприємстві;

2) складення й аналіз реєстру "старіння" рахунків дебіторів;

3) розробка плану заходів щодо співробітництва з конкретними контрагентами із вказівкою строків розрахунків; осіб, відповідальних за виконання зобов'язань; оцінки витрат й отриманого ефекту.

До заходів щодо співробітництва з дебіторами відносяться:

– телефонні переговори;

– виїзди до контрагентів;

– оформлення договорів цесії;

– розробка схем погашення заборгованості векселями з їх наступною реалізацією;

– розробка ефективних бартерних схем;

– вироблення умов звернення до господарського суду.

Щоб ефективно управляти дебіторською заборгованістю, підприємству необхідно виконувати такі рекомендації:

1) контролювати стан розрахунків із споживачами електроенергії (за відстроченою заборгованістю) і вчасно пред'являти позовні вимоги;

2) стежити за співвідношенням кредиторської і дебіторської заборгованості.

Одним із напрямків максимізації припливу коштів є розробка системи договорів з гнучкими умовами строків і форми оплати. Існують наступні системи таких договорів:

– передоплата (зазвичай припускає наявність знижки);

– часткова передоплата;

– виставлення проміжного рахунку (забезпечує регулярний приплив коштів протягом виконання окремих етапів роботи; ефективно при довгострокових контрактах);

– банківська гарантія (припускає, що банк буде відшкодовувати необхідну суму у випадку невиконання дебіторами своїх зобов'язань);

– гнучке ціноутворення (використовується для захисту підприємства від інфляційних збитків; гнучкі ціни можуть бути прив'язані до загального індексу інфляції, враховувати фактичний строк оплати і прибуток від альтернативних вкладень грошових засобів).

Якщо повна передоплата неможлива, підприємству можна спробувати одержати часткову передоплату.

Замість розрізнених знижок можна ввести систему знижок. При цьому необхідно оцінити вплив знижок на фінансові результати діяльності підприємства, а також встановити цільові орієнтири для різних видів надання послуг.

Отже, з метою вдосконалення аналізу й контролю дебіторської заборгованості у ТОВ «ВПК» можна запропонувати:

1) використання сучасних прийомів управління дебіторською заборгованістю:

– визначення основних фінансових коефіцієнтів дебіторської заборгованості, зваженого "старіння" рахунків дебіторів, складання реєстру "старіння" рахунків дебіторів, прогнозування безнадійної дебіторської заборгованості;

– створення резерву на покриття прогнозованих безнадійних боргів;

2) оцінити вплив на фінансові результати діяльності підприємства використання системи знижок;

3) визначити ефект, отриманий від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

4) широке використання комп'ютерної техніки при управлінні дебіторською заборгованістю, так само як і в управлінні запасами і грошовими засобами.

Надійним методом поліпшення фінансового стану підприємства вважається диверсифікованість виробництва, тобто розосередження активів за різними видами діяльності.

Управління основним капіталом підприємства залежить також від його емісійної політики.

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових засобів у мінімально можливий термін.

Розробка ефективної емісійної політики ТОВ «ВПК» може передбачати такі етапи:

1) дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії акцій.

Аналіз кон'юнктури фондового ринку включає:

– характеристику стану попиту та пропозиції на акції;

– динаміку рівня цін їх котування;

– обсяги продажу акцій;

– нові емісії та ін.

Результатом проведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії.

Оцінка інвестиційної привабливості своїх акцій має проводитися з позиції оцінки перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показників свого фінансового стану. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії порівняно з акціями інших компаній;

2) визначення мети емісії.

У зв'язку з високою вартістю залучення власного капіталу з зовнішніх джерел мета емісії повинна бути досить вагомою з позицій стратегічного розвитку підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді.

Основними цілями, якими керується підприємство, повинні бути:

а) реальне інвестування;

б) необхідність істотного поліпшення структури капіталу, що використовується:

– підвищення частки власного капіталу з метою зростання рівня фінансової стійкості;

– забезпечення більш високого рівня власної кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу;

– підвищення ефекту фінансового лівериджу та ін.;

в) інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу;

3) визначення обсягу емісії.

При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;

4) визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій.

Номінал акцій визначається з урахуванням основних категорій майбутніх їх покупців (найбільші номінали акцій орієнтовані на їх придбання інституціональними інвесторами, а найменші – на придбання населенням).

У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій;

5) оцінка вартості створюваного акціонерного капіталу.

Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за двома параметрами:

а) передбачуваному рівнем дивідендів (він визначається виходячи з обраного типу дивідендної політики);

б) витрат з випуску акцій і розміщення емісії.

Дивідендна політика у ТОВ «ВПК» має формуватися за такими основними етапами:

1) урахування основних факторів, що визначають передумови формування дивідендної політики;

2) вибір типу дивідендної політики відповідно до фінансової стратегії підприємства;

3) розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики;

4) визначення рівня дивідендних виплат на одну акцію;

5) визначення форм виплати дивідендів;

6) оцінка ефективності дивідендної політики.

Для формування належної дивідендної політики підприємству необхідно вивчити й оцінити чинники, що визначають її, а саме:

1) чинники, що характеризують інвестиційні можливості підприємства:

– необхідність розширення ТОВ «ВПК» своїх інвестиційних програм;

– підготувати окремі інвестиційні проекти із високим рівнем ефективності;

2) чинники, що характеризують можливості формування фінансових ресурсів з альтернативних джерел:

– достатність резервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;

– вартість притягнення додаткового акціонерного капіталу;

– вартість притягнення додаткового позичкового капіталу;

– доступність кредитів на фінансовому ринку:

– рівень кредитоспроможності ТОВ «ВПК», обумовлений його поточним фінансовим станом;

3) чинники, пов'язані з об'єктивними обмеженнями:

– рівень оподаткування дивідендів;

– рівень оподаткування майна підприємств;

– досягнутий ефект фінансового леверіджу, обумовлений сформованим співвідношенням власного і позичкового капіталів, що сформувалися;

– фактичний розмір одержуваного прибутку і коефіцієнт рентабельності власного капіталу.

Остаточна політика дивідендних виплат ТОВ «ВПК» повинна сформувати механізм розподілу прибутку підприємства, за яким, у першу чергу, відповідно до потреби мають бути створені необхідні фонди його розвитку в наступному періоді, й лише після цього за рахунок суми, що залишилася, сформований фонд дивідендних виплат.

Такий тип дивідендної політики формується під пріоритетним впливом інвестиційних можливостей підприємства і загальної суми прибутку, що підлягає розподілу.

Політика виплати дивідендів стосується, перш за все, проблем підвищення прибутковості підприємства.

Отже, шляхи вдосконалення дивідендної політики ТОВ «ВПК» пов'язані, переважно, із загальновизнаними тенденціями, що складаються у цій галузі.

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене у курсовій роботі, можна дійти таких висновків.

Аналіз формування і використання фінансових ресурсів ТОВ "ВПК" на підставі даних бухгалтерської звітності за 2007–2009 р.р. дозволяє зауважити про те, що в структурі джерел грошових коштів підприємства значну частку займає кредиторська заборгованість. Така ситуація є вкрай ризиковою, оскільки ставить підприємство у залежність від фінансового становища своїх контрагентів, а також робить його вельми чутливим до змін у зовнішньому середовищі, що негативно позначається на платоспроможності.

Зростаюча нестача загальної величини основних джерел формування запасів свідчить про те, що підприємство протягом періоду, який досліджувався перебувало, у кризовому стані.

Ці висновки підтверджує аналіз ліквідності ТОВ "ВПК" – практично усі показники ліквідності нижче своїх нормативних значень і мають тенденцію до зниження, хоча й темпами, що сповільнюються.

Неприпустимі значення показників оцінки фінансового стану ТОВ "ВПК" дозволяють зробити остаточний висновок про незадовільну структуру його балансу і неплатоспроможність самого підприємства, а також про відсутність тенденції до відновлення платоспроможності ТОВ "ВПК" у звітному періоді.

Таким чином, підприємство перебуває у складному фінансовому становищі й має потребу в негайних комплексних заходах щодо відновлення своєї платоспроможності й ліквідності.

За характером цих заходів можна виділити два найпоширеніші види тактики, що дозволяють подолати кризову ситуацію.

Перша із таких тактичних програм одержала назву захисної, оскільки вона заснована на проведенні заходів, основою яких є скорочення всіх витрат, пов'язаних із виробництвом і збутом, утриманням основних фондів і персоналу, що призводить до скорочення виробництва в цілому. Така тактика застосовується, як правило, при несприятливому збігу зовнішніх для підприємства обставин.

Найбільш ефективною є наступальна тактика, для якої характерне вжиття не стільки оперативних, скільки стратегічних заходів. У такому випадку поряд з ресурсозберігаючими заходами проводяться:

– активний маркетинг;

– вивчення й завоювання нових ринків збуту;

– політика більш високих цін;

– збільшення витрат на вдосконалення виробництва за рахунок його модернізації, відновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій тощо.

У той же час змінюється або змінюється керівництво підприємства, проводиться комплексний аналіз й оцінка ситуації та, якщо треба, коректується філософія, основні принципи діяльності підприємства, тобто змінюється його стратегія.

Відповідно до нової стратегії переглядаються виробничі програми, маркетингова концепція все більшою мірою націлюється на зміцнення позицій підприємства на існуючому ринку й завоювання нових його сегментів, оновлюється номенклатура продукції, що випускається, та ін.

Все це знаходить висвітлення в концепції фінансового, виробничого й кадрового оздоровлення, відповідно до якої розробляються фінансова, маркетингова, технічна й інвестиційна програми, що дозволяють знайти шлях до фінансового благополуччя підприємства.

Незважаючи на те, що основні показники платоспроможності ТОВ "ВПК" не відповідають нормам, вони мають темпи, що сповільнюються. Це може свідчити про наявність внутрішнього потенціалу економічного зростання.

Отже, підприємству доцільно застосувати наступальну тактику для максимального використання наявних ресурсів і резервів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антикризисное управление: Учеб. пособие/ Под. ред. Э. С. Минева,
   В. А. Панагушина. – М.: ПРИОР, 2008. – 432 с.
2. Антикризисное управление: от банкротства – к финансовому оздоровлению / Под ред. Г. П. Иванова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 320 с.
3. Антикризисное управление: Учебник / Под ред. Э. М. Короткова. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 432 с.
4. Антикризисный менеджмент / Под ред. А. Г. Грязновой. – М.: ЭКМОС, 2003. – 368 с.
5. Бай С. И. Оценка делового риска в предпринимательстве. – К.: Литера, 2007. – 210 с.
6. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 2008. – 188 с.
7. Вартанов А. С. Економічна діагностика діяльності підприємства: організація та методологія. – К.: КНЕУ, 2008. – 180 с.
8. Євтушевський В. А. Основи корпоративного управління: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 318 с.
9. Загородній А., Чемертіс А. Підприємства і ризик // Діло. – 2009. – № 55. –
   С. 31 – 39.

• Карась Л. Управленческая диагностика – основа совершенствования менеджмента // Проблемы теории и практики управления. – 2008. – № 6. –
  С. 78 – 83.
• Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник. – К.: Знання, 2000. – 378 с.
• Крутик А. Б., Муравьев А. И. Антикризисный менеджмент. – СПб.: Питер, 2001. – 432 с.
• Слав'юк Р. А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 460 с.
• Справочник финансиста предприятия. – 4-е изд., доп. и перераб. – М.: ИНФРА-М, 2007. – 560 с.
• Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под ред.
  А. П. Градова, Б. И. Кузина. – СПб.: Спец. лит., 2008. – 512 с.
• Табурчак П. П., Викуленко А. Е., Овчинникова Л. А. Анализ и диагностика финансово-хозяйствнной деятельности предприятия: Учеб. пособие. – Ростов н/Д.: Феникс, 2007. – 286 с.
• Теория и практика антикризисного управления: Учебник / Г. З. Базаров, С. Г. Беляев, Л. П. Белых и др.; Под ред. С. Г. Беляева, В. И. Кошкина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 470 с.
• Тітов М.І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За ред. В. М. Гайворонського. – 2-ге вид.,випр. та доп. – Харків: Форум, 2003. – 260 с.
• Уткин Э. А. Антикризисное управление. – М.: ЭКМОС, 2009. – 400 с.
• Федорівський А. Що призводить до банкрутства? // Діло. – 2004. – № 55. –
  С. 40 – 45.
• Федоров В., Опарін В., Льовочкін С. Фінансова реструктуризація в Україні: проблеми і напрями: Монографія / За наук. ред. В. Федосова. – К.: КНЕУ, 2002. – 388 с.
• Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2003. – 288 с.
• Щербакова О. Диагностика предприятий // Рынок ценных бумаг. – 2007. –
  № 9. – С. 11 – 16.
• Экономический анализ: Учебник / Под. ред. Л. Т. Гиляровской. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 528 с.
• Яцків Т.І. Теорія економічного аналізу. – Львів: Світ, 2003. – 216 с.