КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Економіка і організація інноваційної діяльності"
ЗМІСТ
... Методи оцінки та їх суть .................................................................... 3
Тести .................................................................................................... 25
Список використаної літератури ........................................................ 28
Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обгрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств (організацій), так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема, при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.
Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб'єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, необхідно вважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки.
За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінки ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб'єктів господарювання, тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень і економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і етапах реалізації нововведень та від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні спори торкалися лише показників, якими оцінювався цей ефект, - це "приведені витрати" на реалізацію новини чи інтегральний показник і "річний економічний ефект".
Крім того, виділення коштів на здійснення капітальних вкладень, в основному, мало безоплатний характер. Такий підхід дозволяв придбавати за кордоном нове обладнання, яке не використовувалось або використовувалось не на повну потужність, оскільки не вписувалось в існуючі технологічні процеси. Це призводило до зростання витрат на виробництво, формування цін за витратним принципом і до інших негативних наслідків.
У сучасних ринкових умовах підвищуються вимоги до економічних вимірів і економічних обгрунтувань прийняття рішень стосовно інноваційних проектів, які можуть фінансуватись лише після економічної оцінки кожного з можливих їх варіантів.
Необхідно зазначити, що підприємства (організації) будують свою діяльність в напрямі досягнення своїх локальних цілей, перш за все, - можливості успішно функціонувати на ринках виробництва нових товарів і послуг, які з'являються в результаті впровадження нових технологій. Кінцевим результатом інноваційної діяльності будь-якої організації є виробництво конкурентоспроможної продукції та зміцнення позицій на ринку і свого фінансового стану. За такого підходу вибір кращого варіанта інноваційного проекту передбачає одержання більших результатів з меншими чи однаковими витратами.
Отже, у загальному вигляді економічна ефективність інновацій визначається порівнянням результатів з витратами, що забезпечили цей результат.
Водночас у деяких наукових публікаціях висловлюється думка, що необхідно розрізняти ефективність і результативність. Наприклад, у широко відомому підручнику "Основи менеджменту" звертається увага на те, що організація має бути як ефективною, так і результативною [10, С. 311].
Результативність, на думку П. Друкера, є наслідком того, що "робляться потрібні, правильні речі" (doіng the rіght thіngs), а ефективність є наслідком того, що "правильно створюються ці самі речі" (doіng thіngs rіght) [14, С. 105].
І перше, і друге однаково важливо. Стосовно питання визначення ефективності інноваційної діяльності такий підхід, на думку Ю. П. Васильєва, є особливо актуальним [3, С. 81].
Справді, одержуючи інновацію (у вигляді нового продукту, технології, методів організації й управління), що є результатом інноваційного процесу, важливо не лише одержати нововведення з мінімальними витратами, а й саме нововведення як цінність, що має бути корисною і потрібною, тобто відповідати певним вимогам як з боку підприємства, ініціюючого його впровадження, так і з боку споживачів цієї інновації.
Для оцінки економічної ефективності інновацій (інноваційних проектів) у вітчизняній практиці використовується система показників, які відображають співвідношення витрат і отриманих результатів, тобто тих вигід, які будуть одержані від реалізації інновацій.
Показники економічної ефективності відображають ефективність інноваційних проектів з точки зору інтересів усього національного господарства, а також регіонів, галузей виробництва, організацій, що беруть участь у проекті.
При відборі інноваційних проектів і розрахунках показників ефективності на рівні національного господарства беруться до уваги такі результати проекту:
1) кінцеві виробничі результати (виручка від реалізації нових товарів, інтелектуальної власності і ліцензій, ноу-хау, програм для ЕОМ тощо);
2) соціальні й екологічні результати, розраховані виходячи із спільних дій учасників проекту в регіонах;
3) прямі фінансові результати;
4) кредитні займи, інвестиції інших держав, банків, фірм та ін.;
5) побічні фінансові результати, що їх обумовлюють при здійсненні проекту: зміни доходів сторонніх організацій і громадян, ринкової вартості земельних ділянок, будівельних споруд, втрати природних ресурсів й інші надзвичайні ситуації.
До складу витрат включаються передбачені в проекті і необхідні для його реалізації побічні й одночасні витрати всіх учасників проекту, обчислених без повторного врахування однакових витрат одних учасників у складі результатів інших учасників.
Оцінюючи ефективність інноваційного проекту, порівняння різночасових показників здійснюють шляхом приведення (дисконтування) їх до цінності в початковому періоді (до одного моменту). Таким моментом може бути, наприклад, рік початку реалізації інновацій.
За допомогою дисконтування у фінансових і економічних розрахунках враховується чинник часу. Ідея дисконтування полягає в тому, що для фірми краще одержати гроші сьогодні, а не завтра, оскільки, будучи інвестованими в інновації (виробництво), вони вже завтра принесуть певний додатковий дохід.
Наприклад, якщо сьогодні інвестувати в інноваційний проект 1 млрд. грн., розраховуючи одержати 10% доходу, то через рік вартість інвестицій становитиме 1,1 млрд. грн. - це майбутня вартість вкладених інвестицій, а її поточна сучасна вартість дорівнює 1,0 млрд. грн.
Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом (англ. dіscount - обліковий процент).
В економічному і фінансовому аналізі використовують спеціальний прийом для виміру поточної і майбутньої вартості однією грошовою одиницею. Цей розрахунковий прийом називається дисконтуванням. Процес дисконтування є зворотним нарахуванню складних процентів. Метод нарахування за складним процентом полягає в тому, що в першому періоді нарахування відбувається на початкову суму кредиту, потім вона підсумовується з нарахованими процентами і в кожному наступному періоді проценти нараховуються на вже нарощену суму.
Таким чином, база для нарахування процентів постійно змінюється. Сума, яка одержується в результаті накопичення процентів, називається майбутньою вартістю суми вкладу після закінчення терміну, на який робиться розрахунок.
Початкова сума вкладу називається поточною вартістю. Наприклад, якщо покласти в банк 1 дол. чи 1 млрд. при ставці 10% на рік, то нарахування складного процента майбутньої вартості знаходять шляхом множення поточної вартості на стільки разів, на скільки років робиться розрахунок.
Отже, дисконтування, як і нарахування складних процентів, базується на використанні процентної ставки. Чим нижча ставка процента і менший період, тим вища теперішня величина майбутніх доходів.
Дисконтна ставка (норма) визначається як прийнятлива для інвестора норма доходу на капітал.
Таким чином, дисконтування - це приведення один до одного потоків доходів/вигід і витрат рік за роком на основі норми дисконту з метою одержання поточної (сьогоднішньої) вартості майбутніх доходів/вигід і витрат, тобто за допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість інноваційних проектів.
При оцінці ефективності інноваційних проектів передбачається розрахунок таких важливих показників, як:
1) інтегральний ефект (чистий дисконтований дохід);
2) внутрішня норма прибутковості (дохідності);
3) рентабельність інвестицій
4) період і строк окупності.
Інтегральний ефект визначається як сума поточних ефектів за весь розрахунковий період, приведена до початкового року, або як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами.
Внутрішня норма прибутковості (дохідності) - це розрахункова процентна ставка, за якої одержані доходи (вигоди) від проекту стають рівними витратам на проект. Дається ще таке визначення - це той максимальний процент, який може бути сплачений для мобілізації капіталовкладень у проект. Рекомендується відбирати такі інноваційні проекти, внутрішня норма дохідності яких не нижча 15-20%.
Рентабельність визначається як співвідношення ефекту від реалізації проекту і витрат на нього. На практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат (benefіt/cost ratіo).
Строк окупності показує, протягом якого часу можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект. Він, як правило, розраховується на базі недисконтованих доходів. У міжнародній практиці застосовується показник періоду окупності.
Під періодом окупності розуміється тривалість періоду, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, дорівнюватиме сумі інвестицій. Це період, необхідний для відшкодування початкових капіталовкладень за рахунок прибутків від проекту (чистий прибуток після відрахування податку + фінансові витрати + амортизація).
Розвиток і поширення в народному господарстві інновацій супроводжується багатоваріантністю економічних результатів (ефектів) різного масштабу і тривалості.
Розмір ефекту від реалізації нововведень безпосередньо визначається очікуваною їх ефективністю, яка виявляється як:
- покращання використання ресурсів;
- збільшення обсягів продажу;
- одержання прибутку від впровадження винаходів, патентів, ноу-хау, ліцензійної діяльності;
- зміна асортименту продукції та поліпшення його якості, створення нових товарів і послуг, що повніше задовольняють потреби споживача;
- зміна умов праці та підвищення її ефективності;
- приріст і накопичення нових знань, умінь і навиків;
- підвищення кваліфікації робітників;
- можливість навчання, зміни професії і соціального статусу працюючого;
- підвищення рівня задоволеності умовами та змістом праці, можливість самореалізації;
- покращання системи управління й організації як виробництвом, так і суспільством у цілому (розвиток демократії, гуманізації.
Отже, ефективність інноваційної діяльності визначається її конкретною спроможністю створювати інновації, які зберігають відповідну кількість праці, часу, матеріально-технічних ресурсів, коштів у розрахунку на одиницю всіх необхідних і передбачених корисних ефектів продуктів, послуг, технічних систем або дають змогу збільшувати виробництво знарядь праці, предметів споживання, які створюють комфортні умови життя людей, нові правила соціальних відносин.
Ці ефекти різноякісні, проте взаємопов'язані. Величина ефекту визначається також швидкістю поширення інновацій, наприклад, швидка заміна застарілої техніки, технології дає можливість економити ресурси, підвищувати якість продукції, оберігати від забруднення навколишнє середовище; поява на ринку нових товарів викликає зміни структури цін, галузевої структури виробництва, підвищення (зниження) рівня життя населення.
Крім того, поширення інновацій створює нові знання, нову інформацію. Накопичення в суспільстві нових соціальних знань впливає на темпи розвитку суспільства в напрямі зміни тенденцій якості та стилю життя, підвищує рівень освіти, культури, інтелектуальність нації, збільшує у такий спосіб інноваційний потенціал держави.
Інноваційна діяльність створює економічні передумови для:
1) подолання відставання країни в науково-технічному розвитку;
2) прискорення наступних техніко-технологічних і соціальних циклів розвитку суспільства на іншій науково-технічній базі.
Зазвичай, інноваційна діяльність може мати (і має) негативні наслідки, супроводжуватись несприятливими побічними ефектами, наприклад, руйнацією навколишнього середовища, погіршенням здоров'я людей. Так, під впливом електромагнітного випромінювання (ЕМВ) різних приладів (апарати сотового зв'язку, комп'ютери, мікрохвильові печі тощо) змінюється функціональна структура діяльності мозку, погіршуються пам'ять, зір, підвищується артеріальний тиск, порушується діяльність специфічних гормональних функцій та ін., що викликає не лише стурбованість за здоров'я людства, а й додаткові витрати на вирішення цих проблем.
Таким чином, далеко не завжди науковий і науково-технічний результати збігаються і виявляються негайно і саме в тому напрямі, куди вкладаються кошти. Проте соціальний ефект притаманний в тій чи іншій мірі всім видам науково-технічних розробок.
Соціально-політичним ефектом називають результат, який сприяє розвитку суспільства, задовольняючи його потреби, і оцінюється в основному якісними показниками, наприклад, покращанням здоров'я, підвищенням коефіцієнта інтелектуальності людини, розвитком демократії, освіти, задоволенням естетичних потреб тощо. Як правило, чим більші соціально-політичні досягнення, тим складніше дати їм інтегральну кількісну оцінку.
Соціальні оцінки відображають внесок інноваційного проекту в покращання соціального середовища, а саме - підвищення якості життя людей, що характеризується такими показниками:
- рівень життя і доходи населення; ціни і тарифи на товари й послуги; споживання населенням продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення житлом, комунальними послугами;
- спосіб життя і зайнятість населення, підготовка кадрів, забезпечення населення об'єктами освіти, культури, мистецтва, спорту, транспортним обслуговуванням, забезпечення соціальної безпеки;
- здоров'я і довголіття, покращання умов праці, розвиток сфери охорони здоров'я, рівень обслуговування тощо.
Економічним ефектом називається результат, який одержують внаслідок витрат на розвиток господарювання (впровадження інноваційних проектів у виробництво), що дає змогу збільшувати виробництво засобів виробництва; предметів ужитку, послуг за визначений період.
Економічний результат оцінюється системою вартісних показників і критеріїв. Цих критеріїв пропонується дослідниками доволі багато: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, потенційний річний розмір прибутку, очікувана норма прибутку, сумарний дохід за весь життєвий цикл інновації, абсолютна та відносна ефективність. Серед названих критеріїв найважливішим є показник абсолютної ефективності інновацій, що дає можливість оцінити кожну з них окремо.
Екологічний ефект - це результат взаємодії інноваційної діяльності з навколишнім середовищем.
Екологічний ефект оцінюється за допомогою системи відносних показників, які характеризують:
- шкоду, що завдається навколишньому середовищу (вирубка лісів, забруднення води, грунту, повітря);
- комплексне використання природних ресурсів на основі безвідходного виробництва, зменшення їх дефіциту;
- зниження промислових викидів в атмосферу, воду, грунт;
- зниження кількості відходів виробництва і можливість вторинної їх переробки;
- покращання екологічності продуктів, що виробляються;
- покращання ергономічності товарів (рівень шуму, вібрації, електромагнітного випромінювання);
- підвищення відповідальності і зниження штрафів за порушення екологічного законодавства та інших нормативних документів;
- відродження довкілля.
Науково-технічний ефект є результатом науково-прикладних, дослідно-конструкторських розробок та їх використання і може бути оцінений фактичним економічним ефектом.
Велика складність виникає під час оцінювання ефективності фундаментальних досліджень. Критерій їх оцінки - науковий ефект. Його виміри стосовно конкретного дослідження можливі лише на основі експертних оцінок, що грунтуються на таких положеннях:
- кожному науковому результату присуджується певна кількість балів;
- за наявності кількох критеріїв кожному з них надається певна "вага", що характеризує значущість очікуваного часткового результату в загальній результативності наукового дослідження;
- під час оцінювання наукової результативності значення балів по кожному окремому виду наукового результату перемножу ється на відповідне значення валового коефіцієнта і підсумовується.
Етнічно-культурний ефект - це побічний результат входження в новий спосіб життя постіндустріальної епохи, результат адаптації людей до стрімких змін, зумовлених нею. У минулому культура виникала природно. Наразі процес створення культури відбувається свідомо. Саме нові технології формують культуру майбутнього життя, його системи цінностей, нові смаки, норми поведінки, відносин, які змінюються дуже швидко. Виникають нові недовговічні субкультури, збільшується можливість свободи вибору методів самореалізації особистості, форм спілкування людей, відпочинку, розваг.
Розвивається особлива індустрія, продукція якої не товари і не звичайне обслуговування, а запрограмовані "відчуття". Приклад тому - сфера мистецтва. Індустрія культури в основному призначена для створення особливих психологічних переживань. Робототехніки, дизайнери, комп'ютерники, історики і спеціалісти музеїв спільними зусиллями створюють нову індустрію масових розваг, свого роду "території відчуттів", на яких з усією майстерністю, з допомогою сучасної техніки, будуть відтворюватись, наприклад, величність стародавнього Риму, помпезність двору королеви Єлизавети, "сексуальність дому гейш Японії XVІІІ ст." та ін. При вході на ці "території відчуттів" відвідувачі повинні переодягатися у відповідні костюми і брати участь у підготовленому спектаклі. Його мета - створити у відвідувачів справжнє відчуття того, що могла б дати неімітована реальність.
Оцінка етнічно-культурних інновацій належить до найскладніших у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності. Етнічно-культурний ефект важко або неможливо виміряти, обмежуючись лише якісним його описуванням. Етнічно-культурний ефект пов'язаний із соціальними наслідками науково-технічних інновацій. Тому саме соціальні цілі культурних проектів мають превалювати у формуванні програм етнічно-культурної політики держави.
Основним методом оцінки етнічно-культурних інновацій залишається експертний метод. Експертиза очікуваних наслідків нової культури може бути організована в таких формах:
- індивідуальна і/або колективна експертиза з залученням кваліфікованих фахівців різних сфер діяльності;
- соціологічні опитування населення;
- всенародні референдуми щодо впровадження інноваційних проектів нової культури, які торкаються інтересів різних верств суспільства, окремих регіонів.
Кінцевим результатом інноваційної діяльності є розробка та реалізація інноваційних програм і проектів. Впровадження інновацій у будь-якій галузі економіки потребує фінансових витрат. Для того щоб увести нові виробничі потужності, опанувати нові технології, виробництво нових товарів, підвищити ефективність діяльності організації та одержати додатковий прибуток, необхідні інвестиції.
Основними джерелами інвестицій є власні кошти (уставний капітал, амортизаційний фонд, фонд накопичення, резервні фонди, нерозподільний прибуток підприємства або кредити). Інвестиційна діяльність здійснюється в умовах невизначеності, особливо, коли приймається рішення про впровадження нових технологій і розширення основної діяльності підприємства на новій технічній базі, новому ринку тощо.
Інвестиційні рішення, як правило, приймаються за умов, коли існує кілька альтернативних інноваційних проектів, які розрізняються за видами і обсягом необхідних коштів, часом окупності та джерелами залучення коштів. Виходячи з цього, прийняття рішення передбачає вибір одного з проектів на основі певних критеріїв, яких може бути кілька, а їх вибір може бути довільним. Тому виникає ризик, пов'язаний з прийняттям того чи іншого інвестиційного рішення. З метою запобігання будь-якому ризику використовують відомі у світовій і вітчизняній практиці формалізовані методи оцінки інноваційних проектів.
Одним із найпростіших методів, який широко використовується, є метод відбору інноваційних проектів за допомогою переліку критеріїв. Сутність його полягає в такому: розглядається відповідність проекту кожному з установлених критеріїв і за кожним критерієм оцінюється проект. Метод дає змогу виявити всі переваги та недоліки проекту і гарантує, що жоден з критеріїв, які необхідно взяти до уваги, не буде забутий. Критерії можуть відрізнятись залежно від конкретних особливостей галузі чи організації, їх стратегічної спрямованості.
При складанні переліку критеріїв використовуються лише ті, які безпосередньо відповідають цілям, завданням і стратегії організації.
Проблема полягає в тому, щоб запобігти надто суб'єктивній оцінці чинників.
Якщо ввести в основну схему бальної оцінки елемент стохастичності (випадковості), можливо одержати точніші результати. Справа в тому, що вирішити чи є певний параметр даного проекту кращим, слабким тощо дуже важко, оскільки за багатьма критеріями проект з певною ймовірністю може привести як до задовільних, так і незадовільних результатів. Саме це береться до уваги при використанні стохастичності системи бальної оцінки: за кожним з критеріїв для проекту, що розглядається, експерти оцінюють імовірність досягнення різних результатів, що дає змогу до певної міри враховувати ризик, пов'язаний з проектом.
Загальну оцінку проекту за цим методом одержують шляхом перемноження валових рангів на ймовірність досягнення цих рангів і одержання таким чином імовірної ваги критерію, який далі перемножується на вагу критерію. Отримані дані за кожним критерієм підсумовуються. Наприклад, за першим критерієм:
10 (0,2) + 8 (0,2) + 6 (0,4) + 4 (0,2) + 2 (0,0) = 6,8.
Частка кожного критерію в загальній оцінці розраховується перемноженням його відносного значення на ймовірну вагу рангу. Ці суми наведені в останньому стовпчику таблиці. їх підсумок дає загальну оцінку проекту.
До простих методів оцінки економічної ефективності інноваційних проектів належать статистичні методи. Рекомендується застосовувати їх на початковій стадії експертизи проекту, а також для проектів, що мають відносно короткий інвестиційний період. До показників, які найчастіше застосовуються під час оцінювання економічної ефективності інноваційних проектів, належать:
- сумарний (або середньорічний) прибуток, який одержують у результаті реалізації проекту;
- рентабельність інвестицій (проста норма прибутку);
- період окупності інвестицій (строк повернення).
Необхідно пам'ятати, що неможливо повністю і всебічно відобразити в показниках будь-який результат інноваційного проекту від зародження ідеї до її реалізації.
Необхідно також ураховувати, що будь-який результат інновацій має подвійне значення:
- як основа змін у матеріальному виробництві, а в економічному розумінні - для досягнення цілей форми, а, отже, для підвищення прибутку і конкурентоспроможності;
- як джерело подальших наукових досліджень і розробок, тобто становить науковий і методологічний інтерес.
Поки що не існує простих, єдиних і придатних для всіх умов управління показниками ефективності інноваційної діяльності. Проте можна виявляти й оцінювати взаємозв'язок чинників ефективності з метою найкращого узгодження їх дії.
Ступінь реалізації цілей фірми, її конкурентоспроможність багато в чому залежать від прийнятої організаційної форми функціонування організації.
А. Ю. Юданов розглядає чотири типи інноваційних фірм (типу стратегій) залежно від цілей і етапів життєвого циклу продуктів, на яких вони спеціалізуються [13, С. 23-48].
У процесі інноваційного менеджменту ці фірми зіштовхуються із багатьма проблемами і вирішують певні завдання на різних етапах життєвого циклу продукту. До них належать експлеренти, патієнти, віоленти і комутанти. Будучи, як правило, дочірніми фірмами великих компаній, вони існують за рахунок засобів венчурного капіталу і здійснюють чітко визначений вид діяльності.
Експлеренти - це фірми, що спеціалізуються на створенні нових продуктів і радикальних нововведень, які ведуть до довгострокової переваги над конкурентами.
Цим фірмам властива піонерська стратегія, спрямована на створення нових ринкових ніш і корінне перетворення старих сегментів ринку. Вони займаються просуванням нововведень на ринок, що веде до посилення ринкових позицій - фактору вельми бажаного для будь-якого суб'єкта господарювання.
Фірми-експлеренти не прибуткові, працюють "в околицях" етапу максимальної винахідницької активності і з самого початку випуску продукції. Вони створюють умови для науково-технічних зрушень у сучасній економіці.
Експлеренти, як і венчурні фірми, незначні за розмірами і перед ними виникає проблема обсягу виробництва, коли приваблива для ринку новинка вже створена. Ці фірми є двигунами науково-технічного прогресу, хоча самі по собі мають високий ступінь ризику при самостійній роботі.
У 85 випадках із 100 вони зазнають краху. Проте 15% фірм, що виживають, досягають величезних технічних і фінансових результатів. Для цього фірма-експлерент укладає альянс із великою компанією, оскільки не може самостійно тиражувати нововведення, які добре зарекомендували себе. Зволікання ж із тиражуванням погрожує появою копій чи аналогів.
Союз з великою фірмою (навіть за умови поглинання й підпорядкування) дозволяє отримати вигідні умови, навіть збереження певної автономії. Вибір такого партнера залежить від специфіки споживача. Гасло експлерентних фірм: "Краще і дешевше, якщо вийде".
Експлерентні організації характеризуються колективом вельми ініціативних людей. Лідером цього колективу є людина, здатна реалізувати ідею, людина, яка користується авторитетом, має сильний і вольовий характер. Це антрепренер, тобто людина, здатна за своїми якостями заповзятливості почати нову справу, відчути її економічну перспективність.
Кризи при виникненні експлерентів, як правило, незначно впливають на загальну ринкову ситуацію в окремій країні чи в окремому регіоні. Це пов'язане з тим, що ці фірми здебільшого нечисленні за персоналом, їх ринкові позиції незначні, вони готові до невдач. У багатьох країнах існує державна підтримка таких фірм (мале підприємництво), оскільки вони є важливою сферою підприємницької активності в галузі інновацій, реагування на зміни потреб і попиту.
Втім, якщо кількість експлерентів, що попадають у кризову ситуацію, починає перевищувати критичну масу, можуть виникнути негативні, так звані системні (емерджентні й синергічні), ефекти, що чинять вже істотний вплив на життєдіяльність окремого регіону, соціальну напруженість в ньому.
Через те, що ці фірми невеликі за кількістю зайнятих і часто безприбуткові, особливо на початку своєї діяльності, вони не можуть містити окрему структурну одиницю, що спеціалізується на прогнозуванні запобігання і мінімізації втрат від кризи. Тому менеджери експлерентних фірм повинні володіти азами прогностики, теорії криз і бути економічно грамотними.
Без перерахованих знань успіх діяльності фірм малоймовірний. Вміння менеджерів прогнозувати і запобігати можливі кризи все більше й більше стає значним фактором в успіху економічної, маркетингової і взагалі управлінської діяльності. Тому необхідно приділяти велику увагу спеціальній підготовці з антикризового управління менеджерів різних фірм, але особливо тих, у яких існує підвищена небезпека виникнення кризи.
Фірми-експлеренти вступають у партнерські відносини з фірмами-віолентами, фірмами-патієнтами і фірмами-комутантами і можуть при необхідності перетворюватися в них.
При орієнтації на вузький сегмент ринку це будуть фірми патієнти.
Патієнти - фірми, які працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, зростаючі чи сформовані під дією моди, реклами чи будь-яких інших засобів вимоги покупця.
Вимоги до якості й обсягів продукції в цих фірм пов'язані із проблемами завоювання ринків. У той же час існує імовірність ухвалення невірного рішення, що призводить до кризи. У таких фірмах доцільна посада постійного інноваційного менеджера, покликаного забезпечувати їх діяльність.
Патієнти діють на етапах зростання випуску продукції і на стадії падіння винахідницької активності. Їх науково-технічна політика вимагає прийняття рішень про терміни постановки на виробництво і зняття з нього продукції, проведення чи припинення розробок на рівні винаходів, про доцільність продажу і купівлі ліцензій тощо. Прибуток цих фірм очевидний, але й велика імовірність невірного рішення, ризику.
На цьому етапі також існує небезпека кризи. Проте вона непомітна, оскільки внутрішній розвиток характеризується стійкими тенденціями. Фірмам в основному загрожують зовнішні причини, зовнішні цикли розвитку економіки чи політичні причини.
Для фірми-патієнта характерними є такі фактори розвитку (рисунок 2.1)
Рисунок 2.1 Фактори розвитку фірм-патієнтів
Свої дорогі й високоякісні товари патієнти адресують тим, кого не влаштовує звичайна продукція. Їх девіз: "Дорого, проте добре". Ці фірми називають також "хитрими лисицями" економіки за їх прагнення ухилятися від відкритої конкуренції з провідними корпораціями і вишукувати недоступні для них сфери діяльності.
У той же час особливість розвитку патієнтів полягає в тому, що вони вельми агресивні у своїх діях і не завжди звертають належну увагу на зовнішнє середовище. Це пов'язане з тим, що патієнтам необхідно "захопити" певну нішу ринку й довести свою платоспроможність. Ці фірми з погляду вирішення питань із запобігання криз найбільш важкокеровані. Їх агресивність може компенсуватися лише підприємницькою культурою всього суспільства.
У таких фірмах доцільно мати інноваційного менеджера, головна мета якого знизити ризик у життєдіяльності фірми і створити комфортні умови для співробітників.
Віоленти - це фірми з "силовою стратегією", що діють у сфері великого стандартного бізнесу. Це фірми з великим капіталом, високим рівнем освоєної технології. Займаються великосерійннм і масовим випуском виробів.
Віоленти орієнтовані на задоволення попиту широкого кола споживачів, які висувають "середні запити" до якості й цін. Їх девіз: "Дешево, проте пристойно".
Після досягнення певної межі (наприклад, фірма вже затвердилася на ринку, наявні достатні технологічні й фінансові можливості) фірма, як правило, приймає рішення про здійснення подальшого розвитку у вигляді освоєння нових ринків збуту, організації нового виробництва, стратегічних розробок технології та ін.
Життєдіяльність фірм на стадії віолента докладно досліджена швейцарським вченим X. Фрізенвінкелем. Деякі групи великих віолентів, незважаючи на свої розміри, не втрачають здатності до швидкого росту. Вони динамічні і дають найбільш яскраві приклади агресивної конкуренції у верхньому ешелоні (їх стан визначається як стан "гордого лева"). Особливості їх позицій на ринку часто пов'язані з володінням технологічними й організаційними перевагами в конкретній галузі виробництва й економічної діяльності. Прагнення повністю використовувати вигоди часто змушує ці фірми виступати порушниками спокою, робить їх мінімально заінтересованими у співробітництві з іншими гігантами.
У процесі розвитку компанії часто втрачають колишній динамізм, знаходячи натомість стійку стабільність (їх становище називають позицією "могутнього слона"). Остання забезпечується переважно трьома факторами:
1) великими розмірами;
2) диверсифікацією;
3) наявністю широкої міжнародної мережі філій.
В умовах жорстокої конкуренції віолентам важко залишатися постійно першими у створенні нововведень, проте широке в асортиментному й географічному аспектах охоплення ринку дозволяє їм бути менш залежними від результатів конкурентної гонки. Жодне нововведення, реалізоване суперниками, не торкається всіх сегментів ринку. Отже, завжди залишаються можливість наздогнати конкурентів.
Часто "слони" свідомо уникають можливості бути першими. Адже ризик у першопрохідника завжди великий. Вони пускають у хід свої сили лише у тому випадку, якщо успіх вже намітився, й нерідко при цьому відтискують новатора.
Науково-технічна політика віолентів полягає у прийнятті рішень про терміни постановки продукції на виробництво, зняття з нього, інвестиції, заміну технологічного обладнання тощо. Ці фірми, як і патієнти, прибуткові й вимагають обов'язкової участі інноваційного менеджера в роботі. Віолентам необхідно бути обережними в зміні своєї політики.
Комутанти - фірми середнього й дрібного бізнесу, що орієнтуються на задоволення конкретних місцево-національних потреб.
Вони індивідуалізують підхід до клієнта, але на базі використання досягнень фірм-віолентів. Їх основне завдання полягає в підвищенні споживчої цінності товару не за рахунок надвисокої якості, а за рахунок задоволення невеликих за обсягом потреб клієнтів, тобто індивідуалізації послуги. "Ви платити більше за те, що я вирішую ваші проблеми", - гасло комутантів.
Ці компанії одержали назву "сірих мишей" за те, що вони готові використовувати будь-яку можливість із задоволення різних індивідуальних потреб споживача. Підвищена гнучкість комутантів дозволяє їм виживати й утримувати свої позиції в складній конкурентній боротьбі. При цьому структура фірми має тенденцію до спрощення.
Комутанти працюють на етапі падіння випуску продукції. Їх політика вимагає ухвалення рішення про ступінь технологічного освоєння виробів, доцільності зміни в них відповідно до вимог специфічних потреб.
Інноваційний менеджер фірми-комутанта зобов'язаний тонко розбиратися в специфіці покупця й вірогідно передбачати можливі запити споживача, враховувати їх і успішно реалізовувати на практиці.
Узагальнення світового досвіду в сфері інноваційного менеджменту дозволяє деяким фахівцям покладати певні надії на діяльність спільних підприємств (СП) і фінансово-промислових груп (ФПГ), фінансовий потенціал яких може бути частково використаний для організації нововведень.
а) аналіз зовнішнього середовища та прогнозування його розвитку;
б) оцінювання інноваційного потенціалу підприємства;
в) визначення інноваційних можливостей підприємства;
г) формування стратегічних інноваційних цілей;
г) розроблення інноваційних проектів;
д) реалізація інноваційних проектів;
е) усі відповіді правильні.
На мій погляд, правильною є остання відповідь - відповідь "е".
Стратегія - це довгостроковий взаємозалежний комплекс видів діяльності, спрямований на забезпечення життєздатності й економічного потенціалу підприємства стосовно його конкурентів.
Стратегічне планування являє собою процес визначення цілей організації і їх змін, ресурсів для їх досягнення і політики, спрямованої на придбання і використання цих ресурсів.
Стратегічне планування спрямоване на те, щоб забезпечити успіх підприємства, закріпити завойовані ним позиції на ринку збуту, визначити перспективи для подальшого росту
Стратегічний план, з одного боку, зорієнтований на віддалену перспективу, а, з іншого боку, - повинний бути доволі гнучким, щоб при необхідності можна було внести в нього зміни. Практично це програма діяльності підприємства протягом тривалого часу. Її необхідно пристосовувати до постійно мінливої ділової і соціальної обстановки.
а) традиційна;
б) ризикова;
в) наступальна;
г) стратегія "за нагодою".
Правильна відповідь: "в".
Підприємства, що здійснюють упровадження нововведень, зосереджуються на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але ще не відомих видів товарів, методів організації виробництва, збуту товарів тощо. Для цього необхідна наступальна стратегія.
а) традиційна;
б) захисна;
в) імітаційна;
г) стратегія "ринкової ніші".
Стратегія, спрямована на те, щоб утримати конкурентні позиції фірми на вже існуючих ринках - це стратегія захисна.
Правильна відповідь відповідь: "б".
а) традиційна;
б) захисна;
в) імітаційна;
г) стратегія "ринкової ніші";
д) наступальна;
е) стратегія "за нагодою".
Стратегія, заснована на придбанні ліцензій чи інших об'єктів інтелектуальної власності у фірм, що їх створили, - це стратегія імітаційна.
Правильна відповідь відповідь: "в".
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ