КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Економіка промислового підприємства"
ЗМІСТ
Список використаної літератури ........................................................ 24
Для здійснення процесу виробництва підприємство повинне мати засоби, що витрачаються на придбання сировини, матеріалів, палива, на оплату електроенергії, послуг інших організацій, на заробітну плату робітників та службовців і ряд інших витрат, пов'язаних з виробничою діяльністю.
Маючи необхідні грошові кошти, підприємство створює відповідні матеріальні запаси і починає виробничий процес. На початку його з'являється незавершене виробництво, а потім готова продукція. Реалізуючи її, підприємство знову одержує гроші.
Таким чином кошти, що були спочатку затрачені, за умови продажу готової продукції повертаються, що дає можливість відновити процес виробництва. Постійне поновлення процесу виробництва відбивається в понятті "кругообіг засобів підприємства". У ньому подані у нерозривному зв'язку відношення виробництва, розподілу, обігу, виробничого й особистого споживання. Від безупинного кругообігу у великій мірі залежить нормальний хід відтворення, його ритмічність, безперебійність надходження споживачам створеного продукту.
Рух засобів, узятий не як окремий акт, а як періодичний процес - у постійному повторенні й поновленні, тому він називається "оборотом коштів", а самі кошти називаються "оборотними".
Оборотні кошти - ресурси, які використовуються підприємствами для створення виробничих запасів, авансування витрат у процесі виробництва і реалізації продукції. Отже, оборотні кошти обслуговують як процес виробництва продукції, так і процес її реалізації.
Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів. Розходження в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма чинниками, зокрема особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.
Найбільшу частину оборотних коштів промислових підприємств складають товарно-матеріальні цінності. Їх питома вага - 75-87%. Структура оборотних коштів у товарно-матеріальних цінностях у різних галузях теж різна. Найбільш високою є питома вага виробничих запасів - на підприємствах легкої промисловості (переважають сировина і напівфабрикати - 70%). Висока частка витрат майбутніх періодів у хімічній промисловості - 9%. У машинобудуванні порівняно з промисловістю в цілому частка виробничих запасів нижче, а незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виготовлення - вище. Це обумовлюється тим, що в машинобудуванні виробничий цикл більш тривалий, чим у середньому по промисловості.
Загальним у структурі оборотних коштів різних галузей промисловості є переваження засобів, розміщених у сфері виробництва. На їх частку доводиться більш 70% всіх оборотних коштів.
Оборотні кошти поділяються на дві групи: "оборотні фонди" і "фонди обігу".
Оборотні фонди включають ту частину засобів виробництва, що утворюють предмети праці. За характером участі у виробництві всі оборотні фонди можна поділити на три групи - "виробничі запаси", "незакінчена продукція" і "витрати майбутніх періодів".
Виробничі запаси - це предмети праці, які ще не вступили у виробничий процес, але знаходяться на підприємстві у визначеному розмірі, що забезпечує безперервність виробничого процесу у вигляді складських запасів (сировина і матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо й пальне, запасні частини для ремонту устаткування, тара і тарні матеріали, інструмент тощо).
Незакінчена продукція - це предмети праці, які вже вступили у виробничий процес, але ще перебувають на стадії опрацювання. У натуральному вигляді це напівфабрикати власної виробітки і незавершене виробництво. До незавершеного виробництва відносяться предмети праці, не закінчені опрацюванням у даному цеху. Вони можуть знаходитися у процесі опрацювання на робочих місцях або у процесі переміщення від одного робочого місця до іншого.
Напівфабрикати - предмети праці, що цілком оброблені в даному цеху, але потребують подальшого опрацювання в інших цехах.
Витрати майбутніх періодів - це витрати, пов'язані з перспективною підготовкою виробництва нових видів продукції та їх освоєння.
Виготовлена продукція і продукція, що знаходиться у процесі реалізації, а також наявні в розпорядженні підприємства кошти, утворюють фонди обігу.
Фонди обігу можна розкласти на такі елементи:
- готова продукція, яка знаходиться на складі підприємства;
- відвантажена, але ще не оплачена покупцем готова продукція;
- кошти підприємства у фінансових інструментах (на рахунках у банку, акредитивах, цінних паперах);
- кошти підприємства у його касі і в розрахунках ("дебіторська заборгованість").
Для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції кожне підприємство повинно розташовувати одночасно і оборотними виробничими фондами, і фондами обігу. Тому в момент введення в експлуатацію воно потребує такий розмір коштів у складі сформованого статутного фонду, який забезпечив б йому придбання матеріальних оборотних фондів і був достатнім для обслуговування процесу виробництва і реалізації продукції.
Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства багато в чому залежать від його забезпеченості оборотними коштами. Наприклад, нестача засобів, що авансуються на придбання матеріальних запасів, може привести до скорочення виробництва, невиконання виробничої програми. Зайве ж відвернення коштів в запаси, що перевищують дійсну потребу, приводить до омертвляння ресурсів, неефективного їх використання. Тому важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в оборотних коштах. Вона визначається шляхом нормування, основна мета якого - забезпечити максимальний обсяг виробництва і реалізації продукції при мінімумі оборотних коштів.
У своєму русі оборотні кошти проходять послідовно три стадії: грошову, продуктивну і товарну.
Грошова стадія кругообігу засобів є підготовчою. Вона відбувається у сфері обігу, де кошти перетворюються у форму виробничих запасів.
Продуктивна стадія являє собою безпосередній процес виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість створюваної продукції, але не цілком, а в розмірі вартості використаних виробничих запасів, додатково авансуються витрати на заробітну плату й пов'язані з ній витрати, а також перенесена вартість виробничих основних фондів. Продуктивна стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого наступає стадія її реалізації.
На товарній стадії кругообігу продовжує авансуватися продукт праці (готова продукція) у тому ж розмірі, що і на продуктивній стадії. Лише після перетворення товарної форми вартості зробленої продукції в грошову авансовані засоби відновлюються за рахунок частини виручки, що надійшла від реалізації продукції. Інша її сума складає грошові накопичення, що використовуються відповідно до плану їх розподілу. Частина накопичень (прибутку), призначена на розширення оборотних коштів, приєднується до них і створює разом з ними наступні цикли обороту.
Грошова форма, яку приймають оборотні кошти на третій стадії їх кругообігу, одночасно є і початковою стадією обороту засобів.
Кругообіг оборотних коштів відбувається за схемою:
Д - Т... П... Т1 - Д1
де Д - кошти, які авансуються суб'єктом, що господарює;
Т - засоби виробництва;
П - виробництво;
Т1 - готова продукція;
Д1 - кошти, отримані від продажу продукції і включаючи в себе реалізований прибуток.
Точки (...) означають, що обіг засобів перерваний, але процес їх кругообігу продовжується в сфері виробництва. Оборотні кошти знаходяться одночасно на всіх стадіях і в усіх формах виробництва, що забезпечує його безперервність і безперебійну роботу підприємства.
Для формування оборотних коштів підприємство використовує як власні, так і позикові ресурси. Власні засоби грають головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, що працюють на засадах комерційного розрахунку, повинні мати визначену майнову та оперативну самостійність із тим, щоб вести справу рентабельно і відповідати за прийняті рішення. Водночас притягнення позикових коштів дуже важливо, тому що скорочує загальну потребу господарства в оборотних коштах, стимулює прагнення до ефективного їх використання.
Формування власних оборотних коштів відбувається в момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд.
Джерелами формування оборотних коштів можуть бути: прибуток, кредити (банківські і комерційні, тобто відстрочка оплати), акціонерний (статутний) капітал, пайові внески, бюджетні кошти, перерозподілені ресурси (страхування, вертикальні структури управління), кредиторська заборгованість тощо.
Кредиторська заборгованість означає використання засобів, які не належать підприємству, наприклад заборгованість з акцептованих й інших розрахункових документах, строк оплати яких не наступив; заборгованість з неоплачених у строк рахунків; заборгованість з платежів у бюджет; з виданих векселів; з комерційних кредитів; з зарплаті і нарахувань на неї та ін.
До кредиторської заборгованості, яка постійно знаходиться в розпорядженні суб'єкта, що господарює, відносяться перехідна заборгованість з заробітної платі, нарахування на заробітну плату, резерв майбутніх платежів і витрат й ін.
Приріст кредиторської заборгованості, яка постійно знаходиться в розпорядженні суб'єкта, що господарює, виступає як джерело фінансування приросту оборотних коштів. Інша сума приросту оборотних коштів фінансується за рахунок прибутку й ін.
Найважливішими показниками ефективності використання оборотних коштів є швидкість їх обороту (коефіцієнт оборотності) і тривалість одного обороту в днях.
Коефіцієнт оборотності оборотних коштів показує кількість оборотів, що ці кошти здійснюють за плановий період. Даний коефіцієнт визначається за формулою:
де Р - обсяг реалізованої в плановому періоді продукції в діючих оптових цінах за рік (квартал), грн.;
Ооб.с.з - середній залишок обігових коштів, тобто грошове обчислення суми обігових коштів, що перебувають одночасно на підприємстві у всіх шести формах, грн.
Коефіцієнт оборотності показує суму реалізованої продукції, що припадає на одну гривню оборотних коштів.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів в обороті характеризує їх суму, що припадає на одну гривню реалізованої продукції:
Тривалість одного обороту оборотних коштів (середній період оборотності) показує, протягом якого періоду (за скільки днів) оборотні кошти здійснюють один оборот. Значення цього показника в днях може бути визначене за формулою:
де Д - кількість днів у плановому періоді.
Користуючись цією формулою, можна визначати різні параметри, що характеризують період оборотності оборотних коштів.
або його зміна:
де Ооб.с.з1 - Ооб.с.з2 - старе (1) і нове (2) значення середнього залишку обігових коштів;
Тоб1 і Тоб2 - відповідні періоди оборотності обігових коштів.
або зміна середнього періоду оборотності, необхідного для змінення обсягу виробництва (реалізації) в конкретних межах зміни середнього залишку:
де Р1 і Р2 - обсяг реалізації продукції в колишньому (1) і новому (2) варіантах.
або зміна середнього залишку коштів (їх вивільнення або додаткове залучення оборотних коштів):
Вивільненням оборотних коштів називається відносне зменшення потреби в оборотних коштах, обумовлене прискоренням їх оборотності, що забезпечує збереження або підвищення існуючого рівня реалізації продукції.
Абсолютне вивільнення показує пряме зменшення потреби в оборотних коштах.
Відносне вивільнення характеризує як зміну величини оборотних коштів, так і зміну обсягу реалізованої продукції. Щоб визначити його, потрібно розрахувати потребу в оборотних коштах за звітний період (рік), виходячи з фактичного обороту та обсягу реалізації продукції протягом зазначеного періоду і оборотності в днях за попередній період (рік). Різниця й показує суму вивільнення оборотних коштів.
Потреба в оборотних коштах пов'язана прямою залежністю не лише із обсягом виробництва (збуту), але й з тривалістю обороту. При скороченні періоду оборотності відбувається вивільнення оборотних коштів з обігу, і, навпаки, збільшення періоду оборотності викликає потребу в додаткових коштах.
У випадках, коли відносне вивільнення оборотних коштів, зумовлене прискоренням оборотності, перевищує додаткову потребу в коштах, необхідних для забезпечення збільшення обсягів виробництва, відбувається абсолютне вивільнення оборотних коштів. Якщо ж додаткова потреба в оборотних коштах, яка пов'язана з нарощуванням обсягу виробництва, більше тієї величини, що вивільняється за рахунок прискорення оборотності, можна говорити лише про відносне вивільнення оборотних коштів. Воно визначає розмір зниження цієї додаткової потреби. Величина оборотних коштів, що вивільнилися завдяки прискоренню оборотності, характеризує поліпшення використання оборотного капіталу.
Підприємство, яке має значні оборотні кошти, зазвичай, прагне їх інвестувати.
Проте не можна забувати, що оборотні кошти накопичуються із суворо визначеною метою і тому навряд чи можуть бути використані для сплати боргів, вкладень у товарні запаси тощо.
Найбільш доцільним є вкладення зайвих коштів у короткострокові цінні папери (до року). Хоча вони можуть приносити порівняно низький прибуток, вони вельми ліквідні, мають широкий діапазон термінів погашення і легко переводяться у готівку.
Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці.
Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а, з другого, - результати виробництва. Останні залежать від масштабів засобів виробництва, що застосовуються, кадрового потенціалу та рівня їх використання.
Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.
Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може слугувати необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу.
У кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат, необхідних для йогб нагромадження. Саме тому підвищення ефективності виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування) можна вважати конкретною формою проявлення цього закону.
У зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін - продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг.
Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це, по суті, терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому необхідно усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.
Процес формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рисунку 2.1.
Рисунок 2.1 Формування результатів і ефективності виробництва
(продуктивності виробничо-економічної системи).
Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не можна тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат.
Можна розрізняти:
1) кінцевий результат процесу виробництва;
2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об'єднання підприємства).
Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - прибуток.
Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень.
З огляду на це важливим є вирізнення за окремими ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких справляє певне практичне значення (рисунок 2.2).
Рисунок 2.2 Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за окремими ознаками
Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) господарської діяльності підприємства. Перш за все, результат (ефект) виробництва буває економічним або соціальним.
Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві (в об'єднанні підприємств).
До таких показників належать обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.
Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо.
Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними (наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників). Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному вимірюванню. У зв'язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну ефективність виробництва (продуктивність системи).
Залежно від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти.
Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно , має певний зиск. Якщо ж виробництво продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту, тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних виробів (послуг).
Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рисунок 2.3).
Рисунок 2.3 Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.
Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на підприємствах кольорової металургії).
Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це стимулювало появу нових видів одягу тощо).
Ефект стартового вибуху і це ланцюгова реакція у перспективі. Він можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (яскравий приклад і застосування економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки).
У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з'являються супроводжувальні можливості з певним ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо.
Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.
Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні, рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв'язок цих форм полягає у тому, що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових форм господарювання тощо).
Коли вирішується певна великомасштабна проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми. Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників: економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу (сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в усіх галузях чи сферах діяльності.
Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові.
До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції (послуг).
Одноразові витрати являють собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу (ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх ефективності.
Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи інших господарських рішень.
По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду часу.
По-друге, за їх допомогою обгрунтовують і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо.
У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним, соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським, первісним, мультиплікаційним.
Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу.
Порівняльний ефект відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами.
Абсолютний і порівняльний ефекти тісно взаємозв'язані, доповнюють один іншого.
Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.
Вимірювання загальної ефективності (продуктивності) діяльності підприємства методологічно пов'язане, перш за все, з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи показників.
Критерій - це головна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, відповідно до яких здійснюють кількісну оцінку її рівня.
Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва - від підприємства до народного господарства в цілому.
Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю витрат - трудових, матеріальних, фінансових - досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці.
У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) стосовно витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому).
На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем цін на продукцію, що виготовляється, та оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва.
Між народногосподарським і госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку.
Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.
При формуванні системи показників ефективності виробництва, виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:
- забезпечення взаємозв'язку критерію і системи конкретних показників ефективності виробництва;
- відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у виробництві ресурсів;
- можливість застосування показників ефективності в управлінні різними ланками виробництва на підприємстві;
- виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.
Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням зазначених принципів, має включати декілька груп:
1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності підприємства);
2) показники ефективності використання праці (персоналу);
3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;
4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень).
Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1 - Система показників ефективності виробництва (діяльності підприємства
| Узагальнюючі показники | Показники ефективності використання | ||
| праці (персоналу) | виробничих фондів | фінансових коштів | |
| • Виробництво
чистої продукції на одиницю витрат ресурсів
|
• Темпи зростання
продуктивності праці
|
• Загальна
фондовіддача (за обсягом продукції)
|
• Оборотність
оборотних коштів • Рентабельність оборотних коштів
|
(продовження таблиці 2.1)
| • Прибуток на
одиницю загальних витрат • Рентабельність виробництва • Затрати на одиницю товарної продукції • Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва • Народно-господарський ефект використання одиниці продукції |
• Частка приросту
продукції за рахунок зростання продуктивності праці • Відносне вивільнення працівників • Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу • Трудомісткість одиниці продукції • Зарплатомісткість одиниці продукції |
• Фондовіддача
активної частини основних фондів • рентабельність основних фондів • Фондомсткість одиниці продукції • Матеріаломісткість одиниці продукції • Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів |
• Відносне
вивільнення оборотних коштів • Питомі капітальні вкладення(на одиницю приросту потужності або продукції) • Рентабельність капітальних вкладень • Строк окупності капітальних вкладень |
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ