Контрольна робота з дисципліни "Антикризове управління підприємством"
ПЛАН
Вступ ...................................................................................................... 3
Висновки .............................................................................................. 26
Список використаної літератури ........................................................ 28
Актуальність і практична значущість теми цієї контрольної роботи обумовлена тим, що більшість підприємств України наразі знаходяться в кризовому стані. Це обумовлено низкою причин:
- непродуманістю економічної концепції і стратегії розвитку господарства в ринкових умовах;
- низьким якісним потенціалом управлінських кадрів;
- розривом економічних зв'язків між країнами СНД;
- необгрунтованістю й поспішністю проведення приватизації;
- сповільненим формуванням організаційно-правових основ розвитку економіки;
- наявністю соціально-психологічних стереотипів, що перешкоджають переходу до ринкових відносин;
- економічною нестабільністю;
- розрегульованістю фінансового механізму та інфляційними процесами.
Антикризовий менеджмент є вельми значущим і необхідним для подолання стану, що загрожує існуванню підприємства, при якому основним питанням стає його виживання.
Для розробки антикризових механізмів важливо мати певні уявлення про економічну сутність кризи розвитку підприємства та методи її прогнозування.
Концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії. Підприємство є мікроекономічною системою, а, отже, його розвитку також притаманні властивості циклічності.
Соціально-економічна система в будь-якому вигляді та будь-якої форми (суспільна формація, фірма або підприємство) має дві тенденції свого існування: функціонування та розвиток.
Функціонування - це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, які визначають цілісність організації, якісну визначеність, суттєві характеристики.
Розвиток - це набуття нової якості, яка зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що постійно змінюється.
Функціонування та розвиток тісно пов'язані між собою, відображають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Так, функціонування соціально-економічної системи вимагає обов'язкову наявність предмета праці, засобів праці та людини, яка здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при певній відповідності цих ознак: засоби праці можуть змінювати її предмет, результат повинен відповідати інтересам та потребам людини.
Розвиток характеризує зміни в предметі, засобах праці та в людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, яка зміцнює стабільність та гармонічність соціально-економічної системи або створює принципово нові умови для цього. Фактором розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, зазвичай, змінюються і умови функціонування соціально-економічної системи.
Зв'язок функціонування та розвитку має діалектичний характер, що й відображає можливість і закономірність настання й вирішення кризових ситуацій. Функціонування стримує розвиток і водночас є його живільним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого розвитку.
Таким чином, виникає циклічна тенденція розвитку, яка відображає періодичне настання кризових ситуацій.
Кризи відображають не лише суперечності функціонування та розвитку, але можуть виникати і в самих процесах функціонування. Це можуть бути, наприклад, суперечності між рівнем техніки та кваліфікацією персоналу, між технологіями та умовами їх використання.
Криза - це загострення суперечностей у соціально-економічній системі (організації), які загрожують її життєстійкості в навколишньому середовищі.
Виходячи з наведеного визначення, кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення суперечностей, які зароджуються у процесі взаємодії окремих елементів мікроекономічної системи між собою та із зовнішнім середовищем. Такі суперечності виникають між:
1) кількісними та якісними характеристиками продукції (товарів, послуг) та відповідними характеристиками ринкового попиту;
2) можливою та необхідною потужністю підприємства;
3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
4) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, які з'являються у процесі виробництва й мають бути компенсовані за рахунок отриманого доходу;
5) між фактичними та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.
Накопичення суперечностей призводить до порушення рівноваги економічної системи, поступово втрачається життєздатність підприємства, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку. Створюється кризова ситуація.
Кризові явища в розвитку підприємства тісно пов'язані з певним характером життєвого циклу підприємства (ЖЦП).
Взаємозв'язок розвитку ЖЦП з причинами появи кризових ситуацій ілюструє рисунок 1.1.
А, Б, В, Г - точки кризових ситуацій
Рисунок 1.1 Життєвий цикл, кризові ситуації та антикризовий процес
Характерною особливістю є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях ЖЦП. Втім, реалізація всієї сукупності процедур антикризового управління починається лише на певному етапі ЖЦП: в умовах різкого спаду, який характеризується, як правило, неплатоспроможністю підприємства.
Необхідно підкреслити, що на мікроекономічному рівні кризи не можна ототожнювати з будь-яким окремо взятим етапом ЖЦП, стадія "старість" не є її аналогом. Також хибним є уявлення, що кризові явища характерні лише для стадії "старість". Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства. Кожна наступна фаза ЖЦП стає можливою лише в результаті подолання кризових явищ.
Зовнішнім проявом зародження кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат підприємства у бік збільшення, а обсягу та норми прибутку - у бік зменшення. Подальше поглиблення кризи характеризується істотним погіршенням усіх показників його стану (як кількісних, так і якісних), що призводить до поступової втрати власного капіталу та виникнення дефіциту фінансових ресурсів для розрахунку за зобов'язаннями.
Період зміни якісних характеристик процесу функціонування підприємства характеризує поняття "цикл розвитку підприємства".
Цикл розвитку підприємства складається з таких основних стадій:
1) стадія підйому, яка характеризується зростанням кількісних та покращанням якісних ознак функціонування підприємства;
2) стадія гальмування розвитку, для якої характерні відносна стабільність кількісних та якісних показників функціонування;
3) стадія кризи, проявом якої є зниження кількісних та погіршення якісних ознак функціонування підприємства. Це призводить до порушення стану рівноваги, яке підприємство вже не в змозі самостійно відновити;
4) стадія пожвавлення, проявом якої є уповільнення падіння та поступове зростання показників діяльності підприємства, що розглядається як перший крок подолання кризових явищ та виходу з кризового стану.
Подолання кризи дає можливість продовжити життєдіяльність (функціонування) підприємства, забезпечити його відродження на тому самому чи вищому рівні організації та ефективності. Порушення циклічності зумовлює припинення його діяльності як суб'єкта господарювання.
Кризова ситуація в діяльності підприємства не виникає раптово, вона має свої причини (етіологію).
Причина появи кризових явищ прихована в самому ринковому господарстві, викликана постійною зміною ринкових орієнтацій споживачів, невизначеністю економічної поведінки контрагентів, необхідністю постійного коригування основних елементів та функціональних підсистем підприємства тощо. Суттєвим фактором є несприятливий вплив зовнішнього оточення.
Виділяють такі загальні ознаки класифікації кризових факторів.
І. Залежно від місця виникнення кризових факторів:
1) внутрішні (ендогенні) - виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, провокується певними рішеннями, подіями або внутрішнім станом системи;
2) зовнішні (екзогенні) - виникнення та інтенсивність прояву яких залежить від діяльності підприємства, обумовлюється станом зовнішнього оточення.
ІІ. Залежно від наслідків виявлення окремих факторів:
1) загальні кризові фактори, дія яких призводить до погіршення загальних умов ведення підприємницької діяльності;
2) специфічні кризові фактори, дія яких погіршує перспективи підприємств окремого профілю діяльності;
3) індивідуальні кризові фактори, дія яких призводить до банкрутства конкретного підприємства.
ІІІ. Залежно від ступеня впливу в межах кожної групи: основні та другорядні.
ІV. Залежно від ступеня взаємообумовленості: незалежні, похідні.
VІ. Залежно від підходу до визначення: потенційні, фактичні.
Найбільш важливою групою серед перелічених факторів кризових ситуацій є внутрішні та зовнішні фактори.
Зовнішні кризові фактори поділяються на міжнародні та національні кризові фактори.
Міжнародні кризові фактори обумовлюються ситуацією поза межами країни, станом та тенденціями світової економіки. У їх складі можуть бути виділені такі підгрупи:
1) загальноекономічні фактори;
2) політичні фактори;
3) фактори, які пов'язані з діяльністю окремих іноземних партнерів.
Міжнародні кризові фактори мають найбільше значення для підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Вплив цієї групи факторів на їх діяльність є прямим.
Національні фактори розвитку кризових явищ формуються в межах країни та можуть бути агреговані в такі підгрупи:
1) демографічні фактори;
2) економічні фактори;
3) політичні фактори;
4) соціальні фактори;
5) науково-технічні фактори;
6) природні фактори;
7) інші фактори (криміногенна ситуація, екологічні фактори, стихійні лиха тощо).
Найбільш негативний вплив на поглиблення кризи, безумовно, справляють економічні фактори. У складі економічних факторів традиційно виокремлюють:
1) загальноекономічні, що визначають загальні умови функціонування підприємств;
2) ринкові фактори, пов'язані з негативними для даного підприємства тенденціями розвитку окремих ринків, з якими взаємодіє підприємство в процесі своєї діяльності.
Внутрішні фактори, що обумовлюють появу кризових явищ також достатньо різноманітні. Первинним внутрішнім фактором, який є головною першопричиною розвитку кризи, вважається погане керівництво.
Виокремлюють такі недоліки, які зумовлюють кризовий тип менеджменту: склад керівників, управлінських працівників, недостатні знання керівництва, незбалансована адміністративна команда, команда, яка погано працює, відсутність стратегічного підходу, слабка дисципліна тощо. Погане керівництво посилює дію такого фактора кризи, як недостатній контроль.
Залежно від функціонального спрямування менеджменту, якість якого спричинила появу кризових явищ у діяльності підприємства, виділяють кризові фактори, обумовлені станом:
1) загального менеджменту - невідповідність сучасним вимогам загальних принципів в управлінні підприємством, відсутність стратегічного підходу, незнання сучасних методів аналізу, планування, прийняття рішень;
2) операційного (виробничого) менеджменту - неоптимальність виробничої програми, збитковість випуску окремих видів продукції (товарів), високий рівень постійних витрат тощо;
3) фінансового менеджменту - неефективне управління формуванням та використанням окремих видів активів, неефективність формування власного та залученого позикового капіталу, високий рівень фінансового ризику тощо;
4) маркетингу - неефективність товарної, цінової, збутової та комунікаційної політики, незадовільне вивчення та прогнозування попиту;
5) інвестиційного менеджменту - неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів, незбалансованість інвестиційних потреб та можливостей, збитковість та неліквідність інвестиційного портфеля підприємства тощо.
Розгортання кризи є результатом спільної й водночас негативної дії обох видів факторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, частина впливу яких може бути різною.
Як свідчать зарубіжні дослідження, у розвинених країнах зі стійкою економічною та політичною системою до банкрутства на 1/3 призводять зовнішні фактори і на 2/3 - внутрішні.
Необхідно зазначити, що значущість впливу окремих внутрішніх та зовнішніх факторів у часі не є постійною, вона суттєво змінюється залежно від ЖЦП. Фактори кризи діють не ізольовано, а системно, що посилює негативні наслідки дії окремо взятого фактора. Втім, жоден з факторів розвитку кризи, а також їх сумісний вплив не мають фатального характеру, його прояву можна та потрібно протидіяти.
У розумінні кризи велике значення мають не лише причини, але й можливі наслідки кризи: імовірне оновлення організації або її руйнування, оздоровлення або виникнення нової кризи (рисунок 2.1).
Рисунок 2.1 Можливі наслідки кризи
З точки зору менеджменту можливе настання банкрутства є кризовим станом підприємства. Отже, підприємство не може здійснювати фінансове забезпечення своєї виробничої діяльності. Неплатоспроможності підприємства відповідає незадовільна структура його балансу.
Економічна діагностика спрямована на оцінку стану економічних об'єктів за умов неповної інформації з метою виявлення проблем розвитку та перспективних шляхів їх розв'язання.
Одним із напрямків економічної діагностики є діагностика кризи розвитку підприємства, під якою розуміють систему цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінку загрози його банкрутства та (або) подолання кризи.
Етапи процесу діагностики кризи розвитку підприємства подані на рисунку 3.1.
Рисунок 3.1 – Структурно-логічна схема проведення діагностики кризи розвитку підприємства
Перший етап. Створення інформаційної бази дослідження.
Інформаційна база розглядається як сукупність двох інформаційних підсистем – внутрішньої та зовнішньої.
Джерелами внутрішньої інформації є фінансова звітність підприємства, а також первинна бухгалтерська та оперативна інформація.
До зовнішньої інформації належить моніторинг зовнішнього середовища підприємства, державне регулювання бізнесу, податкова політика держави.
Другий етап. Діагностика кризового стану та загрози банкрутства підприємства.
2.1. Виявлення ознак кризи та експрес-діагностика загрози банкрутства підприємства. На цьому етапі виявляються зовнішні ознаки наявності кризового стану. Об'єктом дослідження є:
– наявність збитків за результатами господарсько-фінансової діяльності та їх розміри порівняно з власним капіталом;
– наявність кредитів та позик, які не погашені у визначений строк, несплачених відсотків за боргами;
– обсяги та діагностика сумнівної та простроченої дебіторської заборгованості, щодо якої не вчинено дій, передбачених законодавством;
– обсяг та причини виникнення наднормативних запасів матеріальних оборотних активів;
– наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом та позабюджетними фондами;
– негативна динаміка окремих показників фінансового стану підприємства, платоспроможності та фінансової стійкості;
– тривалість операційного циклу та причини його продовження.
Якщо результати цього підетапу негативні, переходять до наступного підетапу, якщо ситуація визначається нормальною, процес діагностики можна вважати закінченим.
2.2. Фундаментальний (поглиблений) аналіз кризових явищ та загрози банкрутства підприємства.
2.3. Визначення основних факторів виникнення та (або) поглиблення кризового стану підприємства.
Таке визначення може бути проведене експертним шляхом або на базі імітаційного моделювання.
Результатом цього підетапу має стати ранжирований перелік найбільш негативних та позитивних факторів зовнішнього та внутрішнього характеру.
Третій етап. Прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства підприємства. Завданням цього етапу є оцінка вірогідності та можливих наслідків поглиблення кризи.
3.1. Оцінка вартості підприємства та його активів (ліквідної маси).
3.2. Поглиблений аналіз зобов'язань (боргів) підприємства. Такий аналіз дає змогу визначити імовірність виникнення ситуації банкрутства з ініціативи будь-якого кредитора.
3.3. Перспективна оцінка фінансових наслідків виникнення ситуації банкрутства.
На цьому підетапі визначаються певні кількісні параметри задоволення економічних інтересів кредиторів - рівень задоволення зобов'язань перед кредиторами та обсяг їх втрат внаслідок судового вирішення проблеми боргів.
Наслідки виникнення ситуації банкрутства необхідно оцінювати, виходячи з економічних інтересів власників.
Четвертий етап. Дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства.
4.1. Оцінка ресурсних передумов виживання підприємства. Така оцінка потребує проведення детального аналізу усієї сукупності ресурсів підприємства, діючої організації їх формування та використання, а також передбачає оцінку їх адекватності сучасним вимогам.
4.2. Оцінка можливостей розвитку підприємства та підвищення його конкурентного статусу.
Метою цього підетапу є оцінка можливості зростання основних показників господарсько-фінансової діяльності підприємства та генерування позитивних грошових потоків в обсягах, достатніх для самофінансування розвитку підприємства (вивчення потенціалу підприємства).
4.3. Аналіз стану зовнішнього середовища та його сприятливості для виходу підприємства зі стану кризи.
П'ятий етап. Узагальнення результатів діагностики кризи розвитку підприємства.
Загальний звіт за результатами діагностики має в систематизованому вигляді містити всі отримані результати дослідження, а саме:
– характер прояву кризових явищ та їх вплив на діяльність підприємства;
– вірогідність виникнення ситуації банкрутства та її часові параметри (очікуваний строк);
– ступінь кризи та її масштаби;
– причини та фактори, що зумовили виникнення кризових явищ, та ті, що сприятимуть підприємству в подоланні кризи;
– прогноз стосовно розвитку зовнішнього середовища та ринкової ситуації, характер її впливу на проблеми та можливості підприємства;
– наявність передумов для виживання та подолання кризових явищ за рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, можливі негативні наслідки подальшого розвитку кризових явищ та процесів для економічних інтересів власників, кредиторів, працівників підприємства.
Методи, форми та засоби встановлення діагнозу можуть суттєво відрізнятися залежно від природи об'єкта дослідження.
Відповідно до цілей і завдань діагностування стан об'єкта може оцінюватися на певний момент часу. Цей варіант називається діагностикою статичного стану. Якщо необхідно оцінити стан об'єкта упродовж певного періоду часу, здійснюється діагностика процесу.
Діагностика починається з аналізу. На основі аналізу виявляються загальні закономірності та загальні патології розвитку. Діагностика здійснюється різними методами: аналітичним, експертним, лінійного та динамічного програмування, діагностикою на моделях.
Аналітичні методи – методи, що базуються на різноманітних операціях зі статистичними даними.
Експертні методи – засоби діагнозу, побудовані на узагальненні оцінок та інформації, яка була надана експертами.
Лінійне програмування – математичний прийом, який використовується для визначення найкращої комбінації ресурсів та дій, що необхідні для досягнення оптимального результату. Дозволяє оптимізувати той чи інший процес, ефективно використовувати ресурси та час.
Динамічне програмування – розрахунковий метод для вирішення завдань управління певної структури, коли задача з n-змінними подається як багатокроковий процес прийняття рішення.
Сучасний стан розробки методичного забезпечення діагностики кризового стану та загрози банкрутства характеризується різноманітністю підходів та інструментів її проведення.
Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики поділяються на державні (обов'язкові) та наукові (рекомендаційні).
Державні методики проведення діагностики фінансового стану та загрози банкрутства затверджуються Міністерством фінансів України, Агентством з питань банкрутства тощо.
Наукові методики діагностики кризи і загрози банкрутства підприємства розробляються та пропонуються для практичного використання фахівцями, фінансовими аналітиками, спеціалістами з антикризового управління. Вони не обов'язкові для застосування, використовуються на вибір та за потреби. Як правило, існують базові (загальновідомі) та авторські (комерційні) методики.
Виходячи з інформаційного забезпечення розрахунку показників-індикаторів, виокремлюють показники експрес- та фундаментальної діагностики.
До складу показників експрес-діагностики включають оціночні показники, що розраховуються дише на підставі публічної звітності підприємства. Ці показники можуть бути швидко розраховані будь-яким стороннім дослідником.
Фундаментальна діагностика здійснюється спеціалістами самого підприємства або відповідними фахівцями. Інформаційне забезпечення в такому разі потребує матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних обстежень.
Виходячи з функціонального спрямування, доцільно виокремити такі групи показників:
1) стан ліквідності;
2) структура капіталу;
3) оборотність;
4) рентабельність.
Щодо призначення (сфери застосування) показників, виділяють показники поточної і майбутньої загрози банкрутства.
Розрахунок показників поточної загрози банкрутства дає змогу оцінити загрозу порушення передбачених законодавством про банкрутство строків виконання фінансових зобов'язань (задоволення претензій кредиторів) за рахунок наявних високоліквідних активів або передумов для ініціювання судових процедур.
До складу цієї групи показників входять показники, що мають критичне значення. Якщо рівень показників нижчий критичного – поточний стан підприємства діагностується як неблагополучний, а рівень поточної загрози банкрутства – високий.
Оцінка рівня майбутньої загрози банкрутства може здійснюватися шляхом дослідження динаміки показників структури капіталу, оборотності та прибутковості за ряд періодів.
Стабільна тенденція до зниження рівня цих показників свідчить про зростаючу загрозу банкрутства підприємства, що може реалізуватися в майбутньому періоді.
Порівняння абсолютних значень показників із середньогалузевими дає можливість встановити, як швидко "відкладена загроза банкрутства" може стати наявною.
Наведемо деякі відомі методики оцінки фінансового стану та загрози банкрутства на підприємстві.
Перш за все, розглянемо, як проводиться оцінка фінансового стану та загрози банкрутства на основі балансових моделей.
Агрегати – це абсолютні оціночні показники, розраховані у спеціальний спосіб на підставі звітності підприємств, що дають змогу зробити висновок стосовно фінансово-майнового стану в іншій, ніж коефіцієнтна, формі.
Найпоширенішим прикладом побудови та використання агрегатних моделей є балансові моделі оцінки фінансової стійкості підприємства.
Реалізація цього методичного підходу передбачає визначення таких показників:
1) власні обігові кошти (ВОК) підприємства:
ВОК = ВК + ДП - ПА, (3.2)
де ВК – власний капітал;
ДП – довгострокові зобов'язання;
ПА – позаобігові активи.
2) нормативні джерела формування запасів (НДФЗ):
НДФЗ = ВОК + БКрОК + ТКрЗ, (3.3)
де ВКО – власні обігові кошти;
БКрОК – банківські кредити для формування обігових коштів;
ТКрЗ – кредиторська заборгованість товарного характеру.
БКрОК та ТКрЗ приймаються в розрахунок лише в обсягах заборгованості, строк погашення якої не минув. Для отримання такої інформації необхідно додатково залучати матеріали управлінського обліку.
3) запаси на витрати (ЗВ).
Залежно від співвідношення розглянутих вище показників виділяють такі типи поточної фінансової стійкості підприємства.
Це співвідношення свідчить про абсолютну незалежність підприємства від зовнішніх кредиторів. Усі необхідні обігові активи формуються за рахунок власних джерел фінансування.
Даний тип фінансової стійкості не може розглядатися як ідеальний, оскільки використання позик для формування обігових активів є достатньо поширеною політикою фінансування.
Зазвичай, встановлюється норматив участі власних обігових активів у формуванні товарно-матеріальних запасів. Наприклад, у торгівлі він визначається на рівні 50% від потреби в їх формуванні.
Даний тип фінансової стійкості свідчить про ефективну політику залучення та використання позикових коштів.
Цей тип фінансової стійкості свідчить про наявність певних проблем з джерелами фінансування запасів та витрат.
1) ЗВ > НДФЗ;
2) підприємство має кредити та позики, не погашені у встановлений строк.
Виявлення такого становища свідчить про неможливість підприємства вчасно розраховуватися зі своїми кредиторами.
Значний внесок у розробку статистичних моделей прогнозування банкрутства вніс відомий дослідник Едвард Альтман. Цей внесок необхідно розглядати в двох аспектах.
По-перше, з ім'ям Е. Альтмана пов'язаний перехід від пошуку одномірних індикаторів кризи та банкрутства фірм до розробки багатомірної системи діагностики.
По-друге, Е. Альтман є засновником технології багатофакторної статистичної моделі прогнозування банкрутства на базі застосування багатофакторного дискримінантного аналізу (БДА).
Використання БДА передбачає:
1) визначення кількості вихідних груп, що мають бути утворені, та їх якісних характеристик;
2) формування інформаційної бази дослідження, тобто визначення залежності між деякою сукупністю кількісних характеристик масиву об'єкта дослідження та їх якісною ознакою;
3) використання математичного апарату БДА, що дає змогу знайти лінійну комбінацію характеристик, яка найкращим чином поділяє сукупність на певні групи.
Кореляційна лінійна функція записується такою формулою:
z = SAn * xn (3.4)
де z – показник неплатоспроможності підприємства;
... Аn – дискримінантні коефіцієнти, тобто параметри, які показують міру впливу показників на імовірність банкрутства;
хn – показники (фактори впливу) діяльності підприємства.
На основі дослідження американських корпорацій (вибірка з 66-ти корпорацій) було розроблено п'ятифакторну модель прогнозування банкрутства, більш відому як Z-рахунок Е. Альтмана:
Z = 1,2х1 + 1,4х2 + 3,Зх3 + 0,6х4 + 0,999х5,
де х1 – робочий капітал / сума активів (ліквідність);
х2 – нерозподілений прибуток / сума активів (сукупна прибутковість за період діяльності);
х3 – прибуток до виплати відсотків і податків / сума активів (прибутковість);
х4 – ринкова вартість власного капіталу /балансова оцінка заборгованості (фінансова структура);
х5 – обсяг продажу / сума активів (рівень оборотності капіталу).
Показники, що увійшли до складу z-рахунка, характеризують різні аспекти діяльності підприємства.
Так, показник х1 – робочий капітал / сума активів, який часто використовується в дослідженнях корпоративних проблем, є виміром чистих ліквідних активів фірми стосовно сукупних активів. Робочий капітал визначається як різниця поточних активів і поточних пасивів.
Показник х2 – нерозподілений прибуток / сума активів характеризує кумулятивний прибуток фірми за період її діяльності. За його допомогою вираховується вік фірми. Наприклад, відносно молода фірма може мати низький показник "нерозподілений прибуток / сума активів", оскільки не було часу, щоб сформувати свій сукупний прибуток, а, отже, імовірність бути класифікованою як банкрут у неї вища, ніж в іншої, старшої за віком. Це є спірним, але це реальна ситуація, оскільки імовірність банкрутства більш висока на ранніх етапах розвитку фірми.
Показник х3 – прибуток до виплати відсотків і податків / сума активів - є за суттю виміром дійсної продуктивності активів фірми.
Показник х4 – ринкова вартість власного капіталу / балансова оцінка заборгованості – є прогнозною ціною акції підприємства. Співвідношення показує, наскільки може впасти ціна активів фірми до того, як зобов'язання перевищать активи і фірма стане неплатоспроможною.
Співвідношення – обсяг продажу / сума активів (показник х5) – оцінює стан оборотності капіталу і є стандартним фінансовим показником, що ілюструє здатність до реалізації активів фірми. Це один із показників якості менеджменту при роботі в конкурентних умовах.
Таким чином, у комплексному вигляді z-рахунок враховує такі характеристики фірми, як ліквідність, прибутковість, оборотність, структуру капіталу та швидкість накопичення (приросту) власного капіталу.
Імовірність банкрутства в 5-факторній моделі Е. Альтмана оцінюється залежно від значення z-рахунка, обчисленого за реальними даними підприємства:
– до 1,8 – вельми висока;
– від 1,81 до 2,7 – висока;
– від 2,8 до 2,9 – можлива;
– понад 3 – вельми низька.
На думку Е. Альтмана, за допомогою 5-факторної моделі прогноз банкрутства на горизонті в один рік можна встановити з точністю до 95%.
Спрогнозувати банкрутство на горизонті в два роки вдається з точністю 83%.
При застосуванні статистичних моделей необхідно дотримуватись умов коректного застосування таких моделей. Такими умовами є:
1) часова відповідність, яка передбачає застосування моделі в тому періоді часу, в якому вона безпосередньо розроблена, або з незначним часом запізнення (через складність та швидку зміну навколишнього середовища);
2) відповідність об'єкта оцінювання, яка передбачає застосування моделі для оцінки вірогідності банкрутства підприємств, що відповідають параметрам вибірки, зробленої для створення моделі.
Для підприємств, інших за розміром активів, напрямом та обсягом діяльності, перелік показників корпоративних проблем та їх участь у моделі можуть мати суттєві відмінності;
3) відповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були використані Е. Альтманом.
Сучасна методика та інформаційна база розрахунку показників, що увійшли до моделі, суттєво відрізняються від прийомів їх оцінки, застосованих Е. Альтманом.
Отже, за сучасних умов використовувати модель Альтмана для оцінки вірогідності банкрутства українських підприємств недоцільно. Отриманий результат може бути помилковим у зв'язку з існуванням зазначених вище невідповідностей.
Отже, якщо підприємство знаходиться в складному, кризовому фінансовому становищі, воно має потребу в негайних комплексних заходах щодо відновлення платоспроможності й ліквідності.
За характером цих заходів можна виділити два найбільш розповсюджені види тактики, що дозволяють подолати кризову ситуацію.
Перша з тактичних програм одержала назву захисної, оскільки вона заснована на вжитті заходів, основою яких є скорочення витрат, пов'язаних з виробництвом і збутому, утриманням основних фондів і персоналу, що призводить до скорочення виробництва в цілому.
Така тактика застосовується, як правило, при несприятливому спливі зовнішніх для підприємства обставин.
Найбільш ефективною є наступальна тактика, для якої характерне вжиття не стільки оперативних, скільки стратегічних заходів.
У цьому випадку поряд з ресурсозберігаючими заходами проводяться активний маркетинг, вивчення і завоювання нових ринків збуту, політика більш високих цін, збільшення витрат на вдосконалення виробництва за рахунок його модернізації, відновлення основних фондів, впровадження перспективних технологій тощо.
У той же час змінюється або зміцняється керівництво підприємства, здійснюється комплексний аналіз і оцінка ситуації і, якщо треба, коректується філософія, основні принципи діяльності підприємства, тобто змінюється його стратегія.
Відповідно до нової стратегії переглядаються виробничі програми, маркетингова концепція все в більшому ступені націлюється на зміцнення позицій підприємства на існуючому і завоювання нових сегментів ринку, обновляється номенклатура продукції, що випускається.
Все це знаходить висвітлення в концепції фінансового, виробничого і кадрового оздоровлення, відповідно до якої розробляються фінансова, маркетингова, технічна та інвестиційна програми, що дозволяють знайти шляхи до фінансового благополуччя підприємства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ