Контрольна робота
ЗМІСТ
Вступ ....................................................................................................... 3
Розділ 1. Поняття та види нематеріальних ресурсів підприємства ...... 4
Розділ 2. Поняття й елементний склад нематеріальних активів,
їх оцінка .................................................................................. 8
2.1 Поняття нематеріальних активів ............................................ 8
2.2 Склад нематеріальних активів ............................................... 9
2.3 Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності ............ 9
2.4 Реалізація права власності на нематеріальні ресурси ......... 13
2.5 Методи оцінки вартості окремих нематеріальних активів ........ 16
Висновки .............................................................................................. 20
Задача ................................................................................................... 22
Список використаної літератури ........................................................ 24
ВСТУП
З розвитком ринкових відносин в складі майна підприємств з'явився новий вид активів, відмінною рисою яких є відсутність речової форми - нематеріальні активи.
У сучасних умовах формування повної інформації про стан активів і пасивів підприємства практично неможливе без інформації про нематеріальні активи.
Необхідною умовою функціонування підприємства в умовах ринкової економіки є ефективне використання його нематеріальних ресурсів.
Нематеріальні ресурси здатні відіграти суттєву роль у підвищенні конкурентоспроможності підприємств шляхом вдосконалення можливостей щодо пропозиції та просування своїх товарів або послуг.
Метою цієї роботи є розгляд поняття та видів нематеріальних ресурсів підприємства, з'ясування елементного складу нематеріальних активів, характеристика особливостей їх оцінки.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.
Види нематеріальних ресурсів такі.
Промислова власність - це поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів.
Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об'єктів цієї власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки на походження чи найменування місця походження.
Серед об'єктів промислової власності найважливіше місце посідають винаходи.
Винахід - результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування.
Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не є наслідком рівня техніки. Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, що є загальнодоступними в Україні та зарубіжних державах до дати пріоритету винаходу.
Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання.
До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним та має промислове застосування.
Промисловий зразок признається новим, якщо сукупність його істотних ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразку.
Промисловий зразок признається оригінальним, якщо форма, малюнок, колір або їх поєднання, що заявлені, для спеціаліста в цій галузі не є явними під час їх візуального сприйняття та оцінки. Істотні ознаки визначають відмінності зовнішнього вигляду промислового зразку в естетичних та економічних особливостях його форми,малюнку, кольору чи їх поєднання.
Промисловий зразок признається таким, що має промислове застосування, якщо він може бути відтвореним промисловим чином у відповідному виробі для введення в обіг.
Корисна модель - результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології.
Предметом технічного вирішення у корисних моделях є лише конструкція виробу, його форма.
Товарний знак та знак обслуговуання - це позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляють або надають одні фізичні або юридичні особи, від однорідних товарів та послуг, що виробляють або надають інші фізичні та юридичні особи.
Як товарні знаки можуть бути зареєстровані словесні, образні, об'ємні та інші позначення та їхні комбінації.
Інтелектуальна власність - юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної діяльності.
До об'єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури та мистецтва, програмні продукти тощо.
Програмне забезпечення ЕОМ - сукупність однієї або більше програм або мікропрограм в будь-якому істотному вигляді. Програмне забезпечення поділяють на загальне та спеціальне.
База даних - сукупність даних, матеріалів або витворів у формі, що читається машиною.
База знань - сукупність систематизованих відомостей, що відносяться до певної галузі знань та можуть бути прочитані ЕОМ.
Під ноу-хау розуміють:
- різного роду технічні знання та досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, засоби та навички, що необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва та виготовлення будь-яких об'єктів та виробів науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, пуско-наладочних та інших робіт;
- розробки та використання технологічних процесів;
- склади та рецептури матеріалів, речовин, сплавів та ін.;
- методи та способи лікування, пошуку та видобутку корисних копалин;
- знання та досвід адміністративного, економічного та іншого порядку, такі що не є загальновідомими та можуть бути практично застосовані у виробничій та господарській діяльності.
Раціоналізаторською признається пропозиція, що є новою та корисною для підприємства, якому її продано, та передбачає створення та зміну конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, або складу матеріалу.
Позначення, елементом якого є найменування місця походження, може бути зареєстроване як товарний знак у випадку подання заявником документу, що підтверджує його право на використання найменування місця походження, до реєструючої організації.
Під найменуванням місця походження розуміють географічну назву країни або місцевості (області), що використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості або особливості цього товару винятково або істотним чином визначаються характерними для цієї країни або місцевості (області) природними умовами та/або людськими факторами.
Гудвіл - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.
РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ Й ЕЛЕМЕНТНИЙ СКЛАД НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ, ЇХ ОЦІНКА
2.1 Поняття нематеріальних активів
Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов'язаними з їх природою і способами практичного використання.
Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань.
Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.
Якщо йдеться про нематеріальні активи рідкісні за своєю природою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки привласненню рідкісності (наприклад, права на користування природними ресурсами). Проте й в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних ресурсів також захищено відповідними правами.
Отже, нематеріальні активи - це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їх використання в господарській діяльності з отриманням доходу.
2.2 Склад нематеріальних активів
До складу нематеріальних активів включають:
1) права, що з'являються внаслідок володіння підприємством:
б) свідоцтвами на знаки для товарів і послуг, найменування місця походження товару, фірмове найменування;
2) права, що виникають внаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права (твори науки, літератури, мистецтва, комп'ютерні програми, бази даних, топології інтегральних мікросхем) та суміжних прав (права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення);
3) права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності (раціоналізаторських пропозицій, "ноу-хау", комерційних таємниць тощо);
4) права на користування земельними ділянками та природними ресурсами;
5) монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності;
6) організаційні витрати на створення підприємства;
7) права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.
2.3 Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності
Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності доволі простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їх власника або їх підробка. Проте форми правового захисту вельми різняться між собою залежно від типу активів.
Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.
Патент забезпечує його власнику:
- виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;
- право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;
- можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;
- право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;
- право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).
У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту.
Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.
Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їх державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.
Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику:
- виключне право користуватися й розпоряджатися знаком на свій розсуд;
- право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника;
- право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.
Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.
Правова охорона зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання й не може давати дозволу іншим особам на його використання.
Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій території і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне відомство.
Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:
1) для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літератури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.
Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;
2) для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.
Автору належать як особисті (немайнові) права, так і виключні майнові права на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозволяти (на підставі авторського договору) або забороняти використовувати свій твір іншим особам.
Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав. При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів.
Виробники фонограм повинні дотримуватися прав авторів і виконавців, а організації мовлення - прав виробників фонограм, авторів і виконавців.
Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.
Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення про їх виконання, фіксацію виконання на матеріальному носії, відтворювання, розповсюджування фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, тощо.
Виробники фонограм мають виключне право дозволяти або забороняти відтворення, розповсюдження різними способами, переробку, імпорт фонограм.
Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне оприлюднення своїх програм у місцях з платним входом з допомогою їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення в ефірі й по дротах.
Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань та фонограм, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору.
"Ноу-хау", раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їх захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про "ноу-хау" та комерційні таємниці передбачається сувора (аж до кримінальної) відповідальність.
2.4 Реалізація права власності на нематеріальні ресурси
Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їх використання самим власником або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні.
Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.
Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.
Ліцензійна угода - це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, "ноу-хау", товарні знаки тощо.
Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається, тощо.
Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій:
Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові.
За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди.
Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають вельми рідко.
Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні й повні ліцензії.
Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.
Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням.
Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.
Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні.
Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди стосовно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту.
Наразі все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є не захищені патентами технічні досягнення, "ноу-хау", виробничий досвід тощо.
Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними "ноу-хау". Така угода включає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих.
Сьогодні до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.
За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати.
Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.
Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди називається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.
Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом.
На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).
2.5 Методи оцінки вартості окремих нематеріальних активів
Для визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий.
У межах кожного з цих підходів, своєю чергою, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.
Вельми поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів.
Відповідно до методу початкових витрат вартість нематеріальних активів визначається за бухгалтерською звітністю підприємства за кілька останніх років. При цьому увага звертається на величину таких витрат і термін створення активів.
Реалізація методу початкових витрат передбачає такі кроки:
- виявляються всі фактичні витрати, пов'язані зі створенням, придбанням або запровадженням об'єкта інтелектуальної власності;
- витрати коригуються на величину індексу цін на день оцінки;
- визначається нарахована величина амортизації об'єкта інтелектуальної власності;
- вартість об'єкта інтелектуальної власності визначається як різниця між величиною витрат, що коригувалися, і нарахованою амортизацією.
Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживної вартості.
Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості.
Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Зазвичай, розрахунки таких витрат мають грунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.
Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому.
Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.
Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:
- виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;
- визначення ставки капіталізації чистого прибутку;
- розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації.
Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:
- оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта;
- визначення ставки дисконтування;
- розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх прибутків;
- додавання до отриманого результату вартості об'єкта інтелектуальної власності, приведеної до поточного періоду.
Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку.
За використання методу порівняльного аналізу продажу:
- збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;
- визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності;
- коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;
- визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.
Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді ж цю частину підприємство залишає в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна дійти таких висновків.
Нематеріальні ресурси - це складова частина потенціалу підприємства, здатна приносити економічну користь протягом відносно тривалого періоду, для якої характерні відсутність матеріальної основи здобування доходів та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від її використання.
До нематеріальних ресурсів відносяться об'єкти промислової власності, об'єкти інтелектуальної власності, інші нематеріальні ресурси.
Нематеріальні активи - це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності або на обмежені ресурси та їх використання в господарській діяльності з отриманням доходу.
До складу нематеріальних активів включають: права, що з'являються внаслідок володіння підприємством: права, що виникають внаслідок володіння підприємством об'єктами авторського права; права на використання створених на підприємстві нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності; права на користування земельними ділянками та природними ресурсами; монопольні права та привілеї на використання рідкісних ресурсів, включаючи ліцензії на здійснення певних видів діяльності; організаційні витрати на створення підприємства; права, що з'являються внаслідок укладених підприємством з іншими організаціями ліцензійних угод на використання об'єктів інтелектуальної власності.
Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності доволі простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їх власника або їх підробка. Проте форми правового захисту вельми різняться між собою залежно від типу активів.
Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їх використання самим власником або наданням з його дозволу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.
Для визначення вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів в цілому, так само, як і в процесі оцінки іншого майна підприємства, відповідно до міжнародних стандартів оцінки використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний), ринковий. Вельми поширеним на практиці є витратний підхід, який полягає у розрахунку витрат на відтворення нематеріальних активів. Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.
У звітному році обсяг реалізації продукції виробничої фірми становив 12 млн. грн. Рівень рентабельності продукції й основного капіталу досяг, відповідно, 20 і 16%.
Визначити:
* рівень рентабельності продукції в наступному за звітним році, який дав би змогу одержати додатково 800000 грн прибутку;
* обсяг реалізації продукції, необхідний для досягнення рівня рентабельності основного капіталу в 22%;
* абсолютну величину скорочення поточних витрат задля забезпечення 24-відсоткового рівня рентабельності продукції.
Розв'язання:
Необхідний рівень рентабельності продукції Rн для забезпечення збільшення прибутку на певну величину DП за умови заданих обсягу реалізації продукції Qз та її рентабельності Rз можна визначити, використавши розрахункове значення прибутку Пр послідовно за формулами:
Qз * Rз Пр + DП
Пр = ––––––– ; Rн = ––––––––.
100 + Rз Qз - Пр
12000000 * 0,2 20000 + 800000
Пр = –––––––––––– = 20000 грн; Rн = ––––––––––––––– = 6,8%.
100 + 20 12000000 - 20000
Qн = Пр * + Qз.
Qн = 20000 * + 12000000 = 12007500 грн;
Пр
DВВн = Qз – Пр – ––.
Rз
20000
DВВн = 12000000 - 20000 - –––––– = 11146667 грн.
24
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ