Контрольна робота
ЗМІСТ
Вступ ...................................................................................................... 3
Розділ 1. Загальна характеристика виробничих процесів ................... 5
Розділ 2. Організаційні типи та методи організації виробництва ...... 10
Висновки .............................................................................................. 15
Задача ................................................................................................... 17
Список використаної літератури ........................................................ 19
ВСТУП
У наданій контрольній роботі розглядаються два питання із проблематики економіки підприємства - сутність і зміст виробничих процесів (дається їх загальна характеристика) та організаційні типи й методи організації виробництва.
Під організацією виробництва розуміють сукупність методів раціонального поєднання процесів праці та матеріальних елементів виробництва у просторі й часі. Основою організації виробництва є виробничий процес - сукупність окремих взаємопов'язаних процесів праці, у результаті яких вихідні матеріали, що використовуються на підприємстві, перетворюються на готову продукцію.
З метою систематизації виробничі процеси класифікують за певними ознаками. Найголовнішою з них є роль виробничого процесу в загальному процесі виготовлення продукції. За нею виробничі процеси класифікують на основні, допоміжні та обслуговуючі.
Виробничі процеси підприємства розподіляються на певні стадії, фази. Для машинобудування, наприклад, це заготівельні, оброблювані, збиральні фази. Кожна фаза складається з окремих процесів, які характеризуються конкретними закономірностями етапу виробництва продукції.
Стрижнева структурна одиниця виробничого циклу - операції, які поділяються на основні, в результаті яких змінюються форма, розміри, властивості, взаємне розміщення деталей, й допоміжні - пов'язані з переміщенням предметів праці з одного робочого місця на інше, складуванням й контролем якості.
Особливості діяльності підприємств, специфіка конкретних технічних та організаційних рішень залежать від типу виробництва. Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.
Отже, саме розгляду перелічених вище питань, й присвячена ця контрольна робота.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ
В основу будь-якого виробництва покладений виробничий процес.
Виробничий процес - це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, процес перетворення наявних ресурсів у потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною.
Виробничі процеси розрізняються за такими ознаками:
1) за характером предмета і продукту праці;
2) за функціями працівників;
2) за ступенем механізації праці;
3) за мірою тяжкості й шкідливості умов праці та ін.
За характером предмета і продукту праці розрізняють матеріально-енергетичні та інформаційні трудові процеси.
Матеріально-енергетичні трудові процеси характерні для робітників, оскільки предметом і продуктом праці для них є матеріальні речі (сировина, матеріали, деталі, машини або енергія).
Для працівників розумової праці (спеціалістів, керівників, технічних виконавців) характерні інформаційні трудові процеси, у яких основним предметом і продуктом праці є інформація.
За функціями виробничі процеси класифікуються відповідно до функціонального поділу праці між різними категоріями працівників підприємства залежно від характеру виконуваних ними функцій і їх участі у виробничому процесі на:
а) виробничі процеси робітників, технічних виконавців, спеціалістів, керівників;
б) основні виробничі процеси (що безпосередньо змінюють форму і стан предметів праці, виробляють продукцію);
в) допоміжні виробничі процеси (які створюють необхідні умови для ефективного здійснення основних).
За ступенем механізації праці виробничі процеси поділяються на ручні, машинно-ручні, машинні і автоматизовані.
Загалом класифікацію виробничих процесів наведено на рисунку 1.1.
Рисунок 1.1 Класифікація виробничих процесів
Структурно будь-який виробничий процес складається з виробничих операцій.
Операція взагалі - це, по-перше, низка дій, заходів, робіт, що виконуються за певним планом організацією або конкретним працівником й пов'язані із досягненнями певної мети; по-друге, це універсальний термін, що означає вид діяльності, сукупність взаємопов'язаних дій щодо розв'язання будь-якого економічного завдання або проблеми.
Виробнича операція - це частина виробничого процесу, що виконується одним або групою працівників на одному робочому місці й над одним предметом праці.
Операція є основною одиницею поділу праці на підприємстві й характеризується незмінністю робочого місця предмета праці й виконавця. Зміна хоча б однієї з цих ознак свідчить про завершення однієї операції і початок іншої або про завершення роботи.
Розрізняють підготовчі операції (конструкторська й технологічна підготовка виробництва нової продукції), основні (головна складова технологічного процесу, під час якої змінюють механічні, фізичні або інші властивості предмета, що виготовляється), допоміжні (виробництво інструменту, оснащення, ремонт обладнання, споруд та ін.), обслуговуючі операції (призначені для забезпечення основних та допоміжних виробничих процесів матеріалами, напівфабрикатами тощо).
У структурі операції для цілей аналізу і нормування праці прийнято виділяти виробничі (трудові) прийоми, дії і рухи.
Виробничий рух - це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії (наприклад, "взяти інструмент", "натиснути кнопку" тощо).
Виробнича дія - це логічно завершена сукупність виробничих рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини при незмінних предметах і засобах праці (наприклад, дія "вимкнути персональний комп'ютер" виконується очима і руками людини з одним комп'ютером за допомогою кількох - натиснення на кнопки).
Виробничий прийом - це певна сукупність виробничих дій і рухів працівника з незмінними предметами і засобами праці, що послідовно виконуються один за одним і мають конкретне цільове призначення.
Прийом - це, як правило, довершена елементарна робота (наприклад, зробити копію документа за допомогою розмножувальної техніки).
Метод праці - це спосіб здійснення процесу праці, певна послідовність і склад виробничих прийомів і операцій.
Ефективність будь-якого виробничого процесу, більша або менша економія матеріальних і трудових витрат, якість продукції і послуг значною мірою залежать від прийомів і методів праці, що застосовуються на підприємстві. Тому для підтримання організації праці на належному рівні велике значення має виявлення і використання раціональних прийомів та методів праці, вивчення передового досвіду, його науковий аналіз і узагальнення, розробка і проектування оптимальних способів виконання виробничих завдань.
Прийоми і методи праці необхідно вважати раціональними, якщо їх застосування дає ефективні результати при забезпеченні високої якості продукції, дотриманні вимог щодо правил використання обладнання, норм витрат матеріалів та енергії, інтенсивності праці виконавців.
Вельми важливо завжди пам'ятати, що економія часу не є єдиним критерієм ефективності застосовуваних прийомів і методів праці. Ця економія не повинна призводити до погіршення умов праці співробітників, перевитрат сировини, матеріалів та енергії, порушення правил експлуатації обладнання, зниження якості продукції. Лише за таких умов раціоналізація виробничого процесу може бути визнана доцільною і ефективною.
Раціоналізація виробничого процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.
Важливо зазначити, що раціоналізація прийомів і методів праці стосується не лише ручних або машинно-ручних виробничих процесів. Свої прийоми і методи має розумова праця: управлінська, наукова, дослідницька, творча. Останнім часом швидко розвивається евристика - наука про розв'язання творчих завдань, про прийоми, методи і правила теоретичного дослідження та пошуку істини.
У період становлення ринкових відносин і посилення конкуренції (як між підприємствами, так і між працівниками) досягнутий досвід високопродуктивної праці найчастіше стає комерційною таємницею, а нерідко і високорентабельним товаром. Це ще більш посилює важливість проблеми раціоналізації виробничого процесу, оскільки за рахунок цього чинника можна без великих матеріальних або фінансових витрат досягати на підприємстві будь-якої сфери і напрямку господарювання суттєвого зростання продуктивності праці, підвищення якості продукції і загальної ефективності праці.
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТИПИ ТА МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Ефективність організації того чи іншого виробничого процесу залежить від організаційного типу виробництва. Він становить собою сукупність основних ознак, що визначають організаційно-технологічну характеристику виробничого процесу. Від типу виробництва залежать конкретні форми й методи його підготовки, планування, обліку і контролю.
Основні організаційні типи виробництва такі: одиничний, серійний і масовий.
Одиничне виробництво визначається тим, що випуск продукції проводять у ньому за окремими замовленнями чи в дуже малій кількості, причому без повторення замовлень (наприклад, виготовлення гідротурбін, великих лайнерів, кожухів, доменних печей та ін.).
На підприємствах з одиничним типом виробництва на основі уніфікації деталей і вузлів може бути організоване серійне виробництво окремих деталей.
У серійному типі виробництва вироби виготовляють серіями, що періодично повторюються. Кожна серія охоплює деяку кількість одноіменних, однотипних за конструкцією і однаковими за розмірами виробів, які одночасно запускають у виробництво (виготовлення світильників, щогл для ліній електропередач, сільськогосподарських знарядь).
Масове виробництво характеризується постійним випуском певної кількості виробів у великих обсягах. Наприклад, виготовлення облицювальної плитки, цегли, автомобілів однієї марки.
До переваг масового виробництва необхідно віднести стабільність технологічних процесів, можливість застосування продуктивнішого і дешевшого спеціалізованого обладнання, скорочення непродуктивних витрат часу, пов'язаних з переходом від однієї роботи до іншої, високий рівень поділу праці та підвищення її ефективності, спрощення і здешевлення обліку, нормування і планування виробництва.
Тип виробництва на дільниці визначають за типом переважної більшості робочих місць, в цеху - за типом переважної більшості дільниць; по заводу в цілому - за типом виробництва, який переважає на дільницях і в цехах.
На практиці на одному підприємстві можуть зустрічатись дільниці і цехи масового, серійного та індивідуального виробництва. Найважливішим є віднесення до певного типу підприємства в цілому, яке визначають умовно за типом виробництва, що переважає на ньому
Тип виробництва вирішальним чином впливає на ефективність використання ресурсів підприємства. Найефективнішим є масове виробництво, яке дає змогу вибирати прогресивні вихідні матеріали і заготовки, високопродуктивне устаткування та оснащення, найпрогресивніші методи організації виробничих процесів, краще використовувати трудові ресурси, У результаті на підприємствах такого типу значно нижча собівартість виготовленої продукції.
Використання групових методів обробки, автоматизація та електронізація виробничих процесів дають змогу застосувати організаційні форми масового виробництва у серійному, й навіть у дрібносерійному виробництвах. Організаційно-технічний рівень серійних виробничих процесів підвищують гнучкі виробничі системи.
Організаційним типам виробництва відповідають методи його організації, тобто як буде здійснюватись власне процес виготовлення продукції. Одиничному типу виробництва відповідає індивідуальний метод його організації, серійному - партіонний, масовому - потоковий.
Під потоковим методом слід розуміти таке виробництво, при якому забезпечується суворо погоджене в часі виконання всіх операцій технологічного процесу і переміщення міжопераційних фабрикатів за робочими місцями з встановленими темпами випуску виробів.
Необхідною передумовою організації потокового виробництва є достатній обсяг випуску виробів даної конструкції, що виготовляють протягом відносно тривалого періоду часу.
Характерними ознаками потокового виробництва є:
- розподіл технологічного процесу на рівні чи кратні за трудомісткістю операції, встановлення доцільної їх послідовності та закріплення за окремими робочими місцями;
- розміщення робочих місць у порядку послідовності виконання операцій на потоці за переважною більшістю робочих місць;
- визначення єдиної для всіх операцій періодичності передачі предметів праці при їх обробці та складанні, що регламентує запуск виробів даної партії на потік, їх рух за операціями і випуск з потоку;
- оснащення робочих місць устаткуванням і пристосуваннями, що забезпечують економне та ефективне виконання кожної операції на потоці;
- передача предметів праці з операції на операцію з допомогою спеціальних транспортних засобів конвеєрного типу, що забезпечує скорочення до мінімуму часу на їх переміщення.
Перевагами потокового виробництва над традиційними формами його організації у сучасних умовах є підвищення продуктивності праці, збільшення випуску продукції, зниження собівартості продукції, значне скорочення тривалості виробничого циклу, спрощення обліку та планування виробництва.
Втім, при організації потокового виробництва виникає ряд проблем соціального, екологічного, організаційного та технічного характеру.
Основними його недоліками є:
- обмеження можливості швидкого переналагодження виробництва при зміні асортименту виробів (внаслідок жорсткості конструкцій потокових ліній);
- одноманітність праці, яка призводить до односторонніх фізичних навантажень, що є наслідком високого ступеня розподілу праці;
- зниження привабливості праці та збільшення текучості робочих кадрів.
Як наслідок виникає необхідність пошуку нових організаційних форм потокового виробництва. Так, з кращого боку зарекомендовують себе такі потокові лінії, на яких біля кожного робочого місця можна створювати резерв запасних частин. Це дає можливість робітникам протягом зміни чи тижня чергувати виконувані ними операції. Для робітників створюють бригади, які виконують усі складні операції, і в результаті цього робітники урізноманітнюють свою працю. У цехах розробляють спеціальні пристосування, що дають змогу змінювати в просторі положення оброблюваного виробу.
Подальший розвиток технології та організації виробництва в сучасних умовах пов'язаний з автоматизацією виробничих процесів.
Основними принципами організації автоматизованого виробництва є безперервність виробничих процесів, автоматичність їх виконання і гнучкість при переході від виготовлення виробу одного найменування до іншого.
Під гнучким виробництвом (ГВ) розуміють таке виробництво, яке дає змогу на тому ж устаткуванні за короткий час і при мінімальних витратах, не перериваючи і не зупиняючи виробничого процесу, в міру необхідності переходити на випуск нової продукції у межах технічних можливостей і технологічного призначення цього устаткування.
Необхідність гнучкого виробництва викликана такими причинами:
- мобільністю виробництва в ході науково-технічної революції, яка вимагає забезпечувати в короткі терміни швидкий перехід на випуск нової продукції;
- відставанням продуктивності праці від зростання потужностей робочих машин;
- "консерватизмом" жорстких автоматичних ліній у масовому виробництві, коли з метою амортизації їх вартості доводиться тривалий час виготовляти застарілу продукцію;
- неухильним зростанням у загальному випуску частки серійної продукції при деякому зменшенні частки масової, що вимагає створення засобів, які дали б змогу наблизити продуктивність серійного виробництва до продуктивності масового, не збільшуючи при цьому інтенсивності праці робітників та не погіршуючи її умов.
Основним показником ГВ є ступінь його гнучкості. Його визначають кількістю затраченого часу, необхідного для переходу па виготовлення пової продукції, а також широтою її асортименту. Цим гнучкість відрізняється від ступеня автоматизації виробництва, який залежить від кількості скороченої живої і минулої праці.
Головні сфери застосування ГВ: дрібносерійне, середньосерійне і великосерійне виробництво. З часом вони можуть бути ефективними як в одиночному, так і в масовому виробництвах. Більшість їх створено для механобробки, менше - для складання виробів у таких галузях, як добувна, металургійна, хімічна промисловість, де переважають безперервні технологічні процеси та стійкий асортимент продукції.
Підсумовуючи викладене у контрольній роботі, можна зробити такі висновки.
Виробнича фірма опанувала виготовленням нового виробу А, валові витрати на виробництво (собівартість) якого становлять 4000 грн. Згідно з виявленим ринковим попитом річну виробничу програму нового виробу сформовано в розмірі 900 од. За встановленою технологією тривалість виробничого циклу дорівнює 4 дні. Вартість сировини й матеріалів, обробка (переробка) яких започатковується в перший день виробничого циклу, сягає 60% від валових витрат на виробництво (собівартості) нового виробу А. Решта витрат по днях виробничого циклу розподіляється рівномірно. Кількість робочих днів у році - 250.
Визначити норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві нового виробу А.
Розв'язання:
Необхідний розмір оборотних коштів у незавершеному виробництві обчислимо за формулою:
Н нзв. = Вп * Тц * kнв,
де Вп - середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;
... Тц - середня тривалість виробничого циклу в днях;
km - коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).
Коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за формулою:
Кнв = qпц + 0,5 * qрв,
де qпц - частка витрат у перший день виробничого циклу;
qpв - частка решти витрат на виготовлення виробу.
Отже, середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю дорівнює:
900 * 4000 3600000
––––––––– = ––––––– = 14400 грн.
250 250
Коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва):
Кнв = 0,60 + 0,5 * 0,40 = 0,60 + 0,2 = 0,80.
Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві нового виробу А:
Н нзв. = 14400 * 4 * 0,80 = 46080 грн.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ