Контрольна робота
План
Список використаної літератури ........................................................ 19
Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуття Україною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від 27.03.1991 р. "Про підприємства в Україні" (наразі він втратив чинність), більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України (далі - ГК України).
В новому Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) поняття підприємства дається в главі 12 "Загальні положення про об'єкти цивільних прав" у ст. 191 "Підприємство як єдиний майновий комплекс".
Відповідно до цієї статті "підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності, і як така є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів".
На відміну від Цивільного кодексу, Господарський кодекс (ст.ст. 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:
- належність до основної ланки економіки;
- безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і нєкомерційної;
- можливість функціонування на будь-якій формі власності;
- установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом;
- функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку;
- наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб;
- індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарювання забезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), що відображається в його вихідних документах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;
- порядок управління підприємством залежить від типу підприємства;
- ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства.
Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-правових форм.
Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класифікуються за різними ознаками.
* приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
* підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);
* комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;
* державне підприємство, що діє на основі державної власності;
* підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
* підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фонді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10%);
* іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить 100%).
* малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні;
* великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні;
* усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента суми від 500 тис. євро до 5 млн. євро за середньорічним курсом НБУ щодо гривні.
Залежно від способу утворення (заснування), формування статутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (ч.ч. 3-5 ст. 63 ГК України).
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є державні та комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на пращ господарського відання чи оперативного використання є залежними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підприємства-власники, попри наявність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта.
Зазначена обставина зумовила ще одну класифікацію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів:
* залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання);
* контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загальних зборах чи в інших органах управління залежного підприємства).
У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, залежне підприємство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприємства.
З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК України встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна дочірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства).
Водночас слід зазначити, що в ГК України не згадуються деякі види підприємств, зокрема:
- підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначаються Законом України "Про народні художні промисли".
Згідно із ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період;
- інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України "Про інноваційну діяльність".
Інноваційне підприємство, попри різні назви (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку - грошовий вимір частки інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підприємства.
Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною, незважаючи на приватизаційні процеси.
Це пов'язано з необхідністю збереження в державній власності об'єктів загальнодержавного значення, які забезпечують:
- виконання державою своїх функцій, обороноздатність та економічну самостійність Української держави;
- соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;
- життєдіяльність держави в цілому;
- контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв.
Правове становище підприємств державної форми власності регулюється ГК України (ст.ст. 73-77 - щодо державних комерційних та казенних підприємств, ст.ст. 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств та участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).
Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).
Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства.
Казенне підприємство - це таке державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.
Основними рисами казенного підприємства є такі:
- господарська організація унітарного типу;
- створюється за рішенням Кабінету Міністрів України;
- здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної у поєднанні з комерційною чи без такого поєднання);
- функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство);
- діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою, а також відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності;
- належить до підприємств-невласників. Воно функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним підприємством на праві оперативного управління.
Значною мірою схожими (за своїм правовим становищем) до державних підприємств є комунальні підприємства, оскільки перші і другі функціонують на базі публічних (державної та комунальної) форм власності.
Комунальне унітарне підприємство - це таке унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності, без поділу її на частини, створюється за рішенням органу місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним комунальним майном.
Комунальні підприємства можуть бути корпоративного типу з використанням форми акціонерного товариства (що зазвичай пов'язано з корпоратизацією комунальних підприємств) чи товариства з обмеженою відповідальністю (можливість створення однією особою такого товариства передбачається ЦК України (ч. 2 ст. 114; ч. 1 ст. 140) і ч. 1 ст. 79 ГК України).
ГК України (ст. 93) за ознакою форми власності, на базі якої функціонують підприємства, виділяє такий їх різновид, як підприємства колективної форми власності.
До них належать:
- виробничий кооператив;
- колективне підприємство (в т.ч. колективне сільськогосподарське підприємство);
- унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим кооперативом чи колективним підприємством;
- унітарні підприємства, що створюються суб'єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною організацією, громадською організацією та ін.).
До категорії підприємств колективної форми власності належать:
- підприємства споживчої кооперації (ст. 111 ГК України);
- підприємства об'єднань громадян, релігійних організацій (ст. 112 ГК України);
- підприємства у формі господарських товариств (крім державних та комунальних);
- дочірні підприємства виробничих кооперативів та господарських товариств;
- виробничі кооперативи.
Підприємства колективної власності можуть бути унітарними та корпоративними (у формі виробничого кооперативу або господарського товариства).
Підприємством корпоративного типу, що функціонує на базі колективної форми власності, є виробничий кооператив.
Виробничий кооператив - це господарська організація корпоративного типу, яка створюється на добровільних засадах громадянами для спільного здійснення господарської (виробничої) діяльності з метою отримання доходу і діє на підставі статуту, на засадах членства, обов'язкової трудової участі в його діяльності, самоуправління та самофінансування.
Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) - це виробничий кооператив, створений громадянами - сільськогосподарськими виробниками для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на засадах обов'язкової трудової участі у процесі виробництва.
Різновидом підприємств за ознакою форми власності, на базі якої функціонує підприємство, є приватні підприємства. Особливості правового становища таких підприємств регламентується законодавством лише схематично.
Так, відповідно до ст. 113 ГК України приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.
Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (дочірнє підприємство іншого приватного підприємства). Отже, основною особливістю такого підприємства є лише форма власності, на базі якої воно функціонує.
Приватні підприємства можуть бути двох типів - унітарного та корпоративного. За підприємством унітарного типу майно може закріплюватися на будь-якому з основних правових титулів - праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління.
Приватне підприємство корпоративного типу має ту особливість, що майно за ним закріплюється на праві спільної часткової приватної власності.
Різновидом приватного підприємства є фермерське господарство.
Орендне підприємство - це підприємство у формі господарського товариства, створеного членами трудового колективу державного, комунального чи іншого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності.
Особливості правового становища підприємств з іноземними інвестиціями визначається ст.ст. 116, 390-400 ГК України, Законом України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування", а також низкою підзаконних нормативно-правових актів.
Характерними ознаками підприємства з іноземними інвестиціями є:
- підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб'єктів господарювання (резидентів) та іноземних інвесторів (ними можуть бути: іноземні громадяни, особи без громадянства, що не мають постійного місцепроживання в Україні, юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої держави, міжнародні організації, інші держави);
- наявність у статутному фонді підприємства іноземної інвестиції у визначених законом формах;
- створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування (при цьому принаймні одним із засновників має бути іноземний інвестор), а також у разі внесення його учасником - іноземним інвестором іноземної інвестиції; набуття підприємством статусу ПП пов'язується не з моментом його державної реєстрації, а від дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс;
- до установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями, відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за курсом НБУ;
- майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом;
- продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови їх сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- на підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується національний режим господарювання, якщо інше не передбачено законами та міжнародними договорами України, ратифікованими ВР України;
- з метою залучення іноземних інвестицій держава закріплює гарантії захисту прав іноземних інвесторів;
- з метою захисту інтересів національної економіки законом можуть встановлюватися обмеження щодо здійснення певних видів господарської діяльності підприємствами з іноземними інвестиціями (види господарської діяльності, що належать до монополії держави).
Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва. Саме вони і є тим "робочим одягом", в якому діють економічні закони суспільного виробництва, тобто утверджується природний хід господарського життя суспільства.
З політико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим, невід'ємним компонентом товарного виробництва.
Отже, природа, економічний зміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарним виробництвом, його принципами та законами.
У сучасній науковій літературі, в політичних і законодавчих документах поняття "ринкове господарство" нерідко ототожнюють з такими поняттями, як "ринок", "ринкова економіка", "ринкова організація виробництва". Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні для економічних систем, господарська діяльність яких грунтується на конкуренції.
В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансування попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб'єктів; з другого - воно генерує безперервність процесу відтворення, його цілісність.
Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства.
Ринкова економіка - це сфера прояву і відтворення відносин товарного виробництва.
Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентне виявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище. Ринок - ефективний організатор товарного виробництва.
Суть кожного ринкового господарства - додатковий продукт як конкретне вираження підтвердження суспільно корисної праці.
Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів. Вона не визнає стандартно-усереднених ставок і тарифів, зрівнялівки в оплаті праці.
Конкурентно-ринкове середовище визначає найжиттєздатніші структури. Ринок спонукає підприємства до раціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. В умовах ринкової економіки життєздатним зв'язком є еквівалентний обмін, оплачена послуга. Крім того, ринок стимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатів господарської діяльності.
Концепції ринкового господарювання включають право господарюючого суб'єкта оперативно розробляти і здійснювати ефективні задуми за рахунок гнучкого управління економічними інтересами. Вони не відкидають прямого централізованого впливу, коли це необхідно. Небезпечна не централізація як така, а перевищення її міри, відрив вказівок і рекомендацій центральних структур управління економікою від економічних інтересів господарюючого суб'єкта.
Загальнолюдська практика господарювання виробила два фактори, що спонукають всіх учасників виробництва працювати сумлінно й високоефективно. Це, з одного боку, реальна можливість значного економічного зиску, відчутного виграшу на основі підприємливих управлінських задумів та гнучких багатоваріантних маневрів, а, з другого, - цілком реальна можливість провалу, тобто неминучої економічної відповідальності за рішення, що приймаються.
Можливість економічного провалу визначається реальними умовами господарської діяльності, рівнем наукової зваженості запрограмованих маневрів. Будь-яка форма господарювання й підприємницької діяльності, що припускає підвищення витрат виробництва або відстає щодо оновлення продукції, призводить до втрати споживачів на користь конкурентів.
Звідси неминуче падіння прибутків і, якщо не буде прийнято ефективних заходів, - банкрутство.
У звітному році трудомісткість виробничої програми підприємства становила 1778000 нормо-годин. Передбачається, що в наступному році у зв'язку з деяким ускладненням продукції її загальна трудомісткість має збільшитися на 11%. Очікується, що річний фонд робочого часу одного робітника, який становив у звітному році 1785 нормо-годин, за рахунок скорочення внутрішньозмінних простоїв має збільшитися приблизно на 6%, а передбачуване виконання норм виробітку кожним робітником, що дорівнювало в середньому за звітний рік 112%, - на 5%.
Визначити необхідну кількість виробничих основних робітників-відрядників.
Розв'язання:
Для розрахунку необхідної кількості основних виробничих робітників-відрядників необхідно провести такі розрахункові процедури.
Трудомісткість виробничої програми підприємства в розрахунковому році:
1778000 + 1778000 * 0,11 = 1778000 + 195580 = 1973580 норм.-год.
Річний фонд робочого часу одного робітника в розрахунковому році:
1785 + 1785 * 0,06 = 1785 + 107 = 1892 норм.-год.
Виконання норм виробітку одним робітником-відрядником в розрахунковому році:
112 + 112 * 0,05 = 112 + 5,6 = 117,6%.
1973580 / 1892 * 0,118 = 123 чол.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ