Кр СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Зміст поняття "інновація"

Інновації та інноваційна діяльність традиційно виступають як напрям науково-технічного прогресу (високотехнологічної його складової) і як процес, пов'язаний із впровадженням результатів наукових досліджень і розробок у практику [24, с. 7].

Проте сенс і зміст поняття "інновація" більш широкий. Сфера інновацій всеосяжна, вона не лише охоплює практичне використання науково-технічних розробок і винаходів, але й включає зміни в продукті, процесах, маркетингу, організації. Інновація виступає як фактор зміни, як результат діяльності, втілений у новий чи вдосконалений продукт, технологічні процеси, нові послуги й нові підходи до задоволення соціальних потреб [14, с. 8].

В оксфордському тлумачному словнику поняття "інновація" (іnnovatіon) роз'яснюється у такий спосіб: це будь-який новий підхід до конструювання, виробництва або збуту товару, в результаті чого новатор або його компанія отримують перевагу перед конкурентами.

Термін "інновація", у сучасному його розумінні, впровадив у науковий обіг Й. Шумпетер, який підкреслював, що інновація – це істотна зміна функції виробленого, що полягає у новому поєднанні й комерціалізації всіх нових комбінацій, заснованих на використанні нових матеріалів і компонентів, впровадження нових процесів, відкритті нових ринків, впровадження нових організаційних форм тощо [19, c. 24].

Згідно із Законом України "Про інноваційну діяльність" [28] інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Значення терміну "інновація" залежить від конкретної мети дослідження, вимірювання або аналізу об'єкту. У зв'язку з цим розрізняють такі основні типи інновацій (рисунок 1.1).

 

Рисунок 1.1 Основні типи інновацій

 

Інноваціям передує науково-виробнича діяльність, пов'язана із появою нововведення. Ідея нововведення може бути зароджена як інтенція, ініціація або дифузія інновацій [35, c. 40].

Інтенція – це ідея, пропозиція або проект, які після опрацювання перетворюються в інновацію.

Ініціація – це рекомендації щодо вдосконалення науково-технічної, організаційної, виробничої або комерційної діяльності, метою яких є початок інноваційного процесу або його розвиток.

Дифузія – це процес передачі нововведення комунікаційними каналами між членами соціальної системи в часі. Нововведеннями можуть виступати ідеї, технології тощо, які є новими для суб'єкта господарювання. Це означає, що дифузія інновації – це розповсюдження вже одного разу засвоєної й впровадженої інновації в нових умовах.

Зазвичай, інновація – це новий продукт, нове явище або дія на ринку (підприємстві), яке має на меті залучити споживача, задовольнити його потреби й одночасно принести дохід підприємцю [5, c. 19].

Фактори, що визначають інноваційний розвиток є такими (рисунок 1.2).

 

 

Ресурси (природні, виробничі, фінансові, науково-технічні, технологічні, інфраструктура)

 

 

Рисунок 1.2 Фактори, що визначають інноваційний розвиток

 

Чинниками інновацій є постійні зміни, що відбуваються в різних сферах людської діяльності. У кожній з них цілями нововведень є впровадження нових процесів або продуктів, які спрямовані на забезпечення сталого й довгострокового економічного зростання. До них належать:

– вдосконалення або створення нових матеріалів, обладнання, технологічних процесів, продуктів, послуг і методів, котрі докорінно змінюють або істотно поліпшують ефективність економіки;

– зміни в соціальній структурі для підвищення соціального статусу особистості та досягнення оптимального співвідношення особистих і суспільних інтересів;

– модифікації сформованої системи управління, що дозволяють покращувати діяльність підприємств і організацій та сприяють адаптації до мінливих умов тощо [19, c. 32].

Усі нововведення в техніці, технології, економіці, управлінні та соціальній сфері взаємопов'язані один з одним. Щоб впровадити нововведення у будь-якій із цих сфер, практично завжди необхідно здійснити відповідні зміни і в інших. Це пояснюється тим, що інновації переважно базуються на одночасному цілеспрямованому поєднанні та використанні найрізніших видів знання задля отримання нових галузей його економічного застосування [36, c. 21].

Документально оформлений результат досліджень, розробок або експериментальних робіт з підвищення ефективності будь-якої сфери діяльності є нововведенням (новацією). До них належать відкриття, винаходи, патенти, ноу-хау, документація на новий або вдосконалений продукт, технологія чи виробничий процес, а також різні рекомендації, методики, інструкції, стандарти, результати маркетингових досліджень, раціоналізаторські пропозиції [23, с. 30].

Нововведення у вигляді нових знань, підходів, прийомів набуває нової якості й перетворюється на інновацію (нововведення) з моменту його впровадження та початку розповсюдження. Інновація – кінцевий результат впровадження нововведення з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту, затребуваного суспільством [26, с. 151].

Отже, інновація – це конкретний результат будь-якої творчої, пов'язаної із ризиком діяльності, яка забезпечує просування та впровадження на ринок нових, таких, що істотно відрізняються від колишніх, благ, що більш повно задовольняють потреби; відкриття та засвоєння нових ринків або досягнення інших конкретних цілей.

1.2 Види інновацій

Нововведення (інновації) можливі у всіх сферах діяльності людини. Виходячи з багатоваріантних можливостей, інновації розрізняються за сферою застосування, масштабами поширення та за характером [22, c. 28].

За сферою застосування інновації поділяються на науково-технічні, організаційно-економічні, соціально-культурні й державно-правові.

За масштабами поширення розрізняють глобальні, національні, регіональні, галузеві та локальні (на підприємстві, в компанії) інновації.

За характером вони можуть бути еволюційними і радикальними.

Еволюційні нововведення відбуваються безперервно та є переважно наслідком ідей і пропозицій, що надходять зі сфери виробництва, збуту, споживання. Процес еволюційних нововведень цілком підпорядкований суспільним потребам, формується платоспроможним попитом і обмежується можливостями технологічного потенціалу тієї системи, в межах якої він відбувається. Частота виходу на ринок з нововведеннями залежить від накопиченого емпіричного досвіду і знань. В результаті підвищуються можливості компанії з отримання та аналізу інформації про переваги споживачів, сприйняття сигналів ринку, а накопичені знання дозволяють вдосконалювати продукти і технології з допомогою інновацій [22, с. 29].

Еволюційні інновації можна класифікувати за предметом використання, впливу на процес виробництва та діяльність компаній, а також за характером потреб, що задовольняються.

Традиційним підходом до типології нововведень за предметом використання є їх поділ на інновації-продукти та інновації-процеси [30, c. 12].

Інновація-продукт – нововведення у вигляді принципово нового або вдосконаленого продукту, яке просувається у формі товару на ринок. Зазвичай, впровадження нового продукту буває пов'язане із засвоєнням або створенням нових ринків.

Інновація-процес – це технічне, виробниче й управлінське вдосконалення, що знижує витрати на виробництво продукту. Інновація-процес може перетворитися на інновацію-продукт, якщо затребувана на ринку.

Виділяють ще інновацію-сервіс, пов'язану із обслуговуванням процесів використання продукту за межами підприємства.

До інновацій, що впливають на процес виробництва та діяльність компаній на ринку, належать технологічні, виробничі, економічні, торговельні, соціальні, правові, управлінські та інформаційні інновації.

У сфері послуг інноваціями є принципово нові або суттєво вдосконалені методи їх виробництва та надання, які не можуть бути забезпечені колишніми виробничими методами. Це туристські, банківські, консалтингові послуги, інші сектори з орієнтацією на новітні інформаційні та комунікаційні технології [18, c. 22].

Доволі часто компанії вдаються до адаптивних інновацій, які є реакцією на нововведення, здійснені конкурентами, з метою пристосуватися до змін ситуації й забезпечити виживання компанії.

Особливе місце займають псевдоінновації, що не приводять до зміни споживчих характеристик продуктів, а імітують їх.

До інновацій за характером потреб, що задовольняються, можна віднести нововведення, що створюють нові потреби і розвивають існуючі.

Інновації можуть не лише зберігати й вдосконалювати технологічні і ринкові можливості фірм, але , як не дивно, і їх руйнувати. Так звані "архітектурні" інновації іноді вимагають заміни існуючих технологій та продуктів, а також ринково-споживчих зв'язків. інновації, які створюють для існуючих технологій і продуктів нові ніші на ринку, призводять до появи іншої категорії споживачів і руйнують сформовані ринкові зв'язки [5, c. 29].

Радикальні нововведення не є реакцією на потреби ринку. Вони пов'язані, насамперед, з наукою, науковими відкриттями, проривними винаходами, які володіють певною незалежністю від суспільних потреб. Застосування радикальних нововведень означає розрив з попередніми тенденціями, відкриває нову загальну концепцію подальших вдосконалень [36, c. 14].

Серед радикальних нововведень виділяють базисні інновації на основі нових знань про природу матеріального світу. Вони є основою для формування нового технологічного укладу, визначають його структуру. Їх впровадження пов'язане з великими інвестиціями у формування нових галузей і напрямків розвитку. Тому на перших фазах засвоєння базисних інновацій необхідна пряма і непряма державна підтримка.

1.3 Інноваційна діяльність та інноваційний процес: поняття, сутність, загальна характеристика

Підготовка, обгрунтування, засвоєння й контроль за впровадженням нововведення є інноваційною діяльністю [35, с. 24].

Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів та послуг. Вона включає в себе такі складові (рисунок 1.3).

Випуск та розповсюдження нових видів техніки та технологій

 

 

 

Розробка й впровадження нових ресурсозберігаючих, технологій, спрямованих на покращення соціального стану населення, екологічної ситуації тощо

 

 

 

 

 

Рисунок 1.3 Складові інноваційної діяльності

 

Інноваційна діяльність складається із інноваційних процесів, які охоплюють увесь комплекс відносин виробництва і споживання та являють собою період від зародження ідеї до її комерційної реалізації.

Незважаючи на те, що у спеціальній літературі існує багато різноманітних підходів до визначення інноваційного процесу, суть його зводиться до одного висновку, а саме: інноваційний процес пов'язаний із створенням, засвоєнням і поширенням інновацій [5, c. 31].

В основі інноваційного процесу перебуває створення, впровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб. Інноваційний процес має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, який забезпечує певний технічний і соціально-економічний ефект [22, с. 63].

Інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, внаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту і поширюється під час практичного використання. Перебіг інноваційного процесу, як і будь-якого іншого, визначається складною взаємодією багатьох чинників. Успіх на цьому шляху залежить від управлінського механізму, який об'єднує в єдиний потік витоки наукової ідеї, її розроблення, впровадження результату у виробництво, реалізацію, поширення і споживання [19, c. 78].

На розвиток інноваційного процесу впливають такі фактори (рисунок 1.4).

 

 

 

Рисунок 1.4 Фактори, що впливають на розвиток інноваційного процесу

 

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, у якій мірі вона задовольняє потреби ринку [19, с. 78].

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується лише впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки "з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а, відповідно, й нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе" [17, с. 99].

Таким чином, інноваційний процес можна вважати засобом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, й тому має складну структуру.

Інноваційний процес – це не лише складний, але і взаємопов'язаний процес створення інновацій з використанням сукупності системи знань, наукової і маркетингової діяльності; сукупності засобів праці, що полегшують людську працю і роблять її продуктивнішою (техніка, прилади, устаткування, організація виробництва).

Інноваційний процес – це комплекс різних послідовних видів діяльності на основі поділу і кооперації праці – від одержання нового теоретичного знання до використання створеного на його основі товару споживачем [26, с. 158].

На відміну від виробничого процесу інноваційний процес характеризується:

– високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

– неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

– необхідністю долати опір як у сфері економічних відносин, так і у сфері інтересів учасників інноваційного процесу;

– залежністю від соціально-економічного середовища, в якому він функціонує і розвивається [26, с. 154].

Потреба в інноваційному процесі формується під впливом такої суперечності, як співвідношення між реальною і бажаною ситуацією в розвитку суспільства.

Наразі в Україні головними цілями інноваційного розвитку є:

– підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України;

– створення ефективних механізмів збереження, розвитку та ефективного використання національного науково-технологічного потенціалу;

– технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурентоспроможних на світовому та внутрішньому ринках;

– збільшення експортного потенціалу за рахунок наукоємних галузей виробництва, зменшення залежності економіки від імпорту;

– організаційне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави;

– відродження творчої діяльності винахідників та раціоналізаторів виробництва;

– розвиток людини як особистості, збереження та захист її здоров'я.

 

magnifiercross