КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни "Управління бізнесом"
ПЛАН
... Ознаки бізнесу .................................................................................... 3
Список використаної літератури ........................................................ 17
Початковий етап розвитку підприємництва пов'язується зі становленням мануфактурного виробництва. В Росії підприємництво почало розвиватись наприкінці XVІІІ - початку XІX ст.ст.
Першим, хто ввів у науковий обіг термін підприємець (1725 р.), був Річард Контильйон. Він визначив підприємця як людину, що здатна виконувати відмінну від власника функцію; людину, що діє в умовах ризику.
В 1797 р. Бодо назвав підприємцем особу, яка несе відповідальність за підприємницьку справу, планує, контролює, організує та володіє підприємством.
Френсис Уокер у 1876 р. відрізняв тих, хто надає капітал та одержує від нього проценти, й тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям.
В XX ст. економічні та правничі дослідження підприємництва пожвавились. Й. Шумпертер (1934) визначив підприємця як новатора, що розробляє нові технології. В. Даль розкривав зміст діяльності підприємця як "щось затівати, вирішувати, виконувати". В 1961 р. Д. Маклелланд визначив підприємця як енергійну людину, що діє в умовах помірного ризику, а П. Друкер (1964) - людину, яка використовує будь-яку можливість з максимальною для себе користю. А. Шапіро (1975) відзначив, що підприємець - людина, що проявляє ініціативу та організовує соціально-економічні механізми, діє в умовах ризику та несе повну відповідальність за можливу невдачу. Роберт Хизрич (1985) зазначав, що підприємництво - процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємець - людина, яка витрачає на це час та сили, бере на себе фінансовий, психологічний та соціальний ризик, за що отримає як винагороду гроші та задоволення досягнутим.
Поняття "підприємництво" часто намагаються визначити через інше поняття - "бізнес" [8, С. 21].
Втім вони не ідентичні. Бізнес - це багатогранне поняття, що набуло безліч споріднених, але неоднакових за змістом значень: професія, заняття, діло, підприємництво (економічна діяльність з метою одержання прибутку); угоди, ділові кола; ділове життя, компанії, а то й просто джерело заробітку [9, С. 30].
Бізнес визначають у двох значеннях - широкому і вузькому.
У першому значенні бізнес - це загальноекономічний термін, що характеризує сферу діяльності суб'єкта господарювання і його економічні інтереси (сільськогосподарський, торговельний, банківський), величину й обсяг діяльності (дрібний, великий, середній), а також деякі поодинокі характеристики занять суб'єкта господарювання, що нерідко виходять за рамки економічної термінології (наприклад, нечесний бізнес).
У другому значенні бізнес - це угоди, торговельні операції тощо.
Багатосторонність поняття "бізнес" підкреслює у дослідженні різних його аспектів А. В. Бусигін, аналізуючи його в декількох значеннях:
- мистецтво ведення ділової активності;
- розумовий процес;
- з філософської точки зору - як особливий настрій душі, форма ділової романтики, засіб реалізації людиною притаманних їй потенцій;
- у професіональному змісті - як уміння організувати власну справу й достатньо успішно реалізувати функції, пов'язані з її веденням;
- з точки зору можливості підприємця передбачити, як реалізація його ідей у виробничому процесі буде сприйнята ринком, бізнес - це форма поєднання унікальних знань і конкретної ринкової ситуації з метою забезпечення твердих позицій на ринку.
У кінцевому підсумку вчений визначає бізнес як особливу форму економічної активності, засновану на інноваційному, самостійному підході до виробництва і поставки на ринок товарів, що приносять підприємцю дохід та усвідомлення своєї значущості як особистості [3, С. 15].
В юридичній літературі, на відміну від економічної, більше уваги приділяється визначенню ознак бізнесу і його відмінностей від інших видів діяльності, в той час як визначення цього поняття зустрічаються рідко.
Ознаки бізнесу - це притаманні йому характерні особливості, що позволяють відмежувати його від інших видів діяльності (господарювання некомерційного закладу), відображають сутність явища.
Характерні ознаки бізнесу позначаються в літературі по-різному. Так, деякі економісти найважливішими ознаками бізнесу називають ризик, мобільність, динамічність підприємницьких дій. Інші економісти додають до цих ознак ініціативу, відповідальність, активний пошук рішень.
Вчені - юристи та економісти - зазвичай називають дві ознаки бізнесу - самостійність і здійснення його на власний ризик. Втім, деякі з них на перше місце ставлять такі істотні ознаки бізнесу як його самостійний характер і мету одержання прибутку.
Інколи характерними для бізнесу вважають три ознаки:
1) діяльність на власний ризик, повна економічна відповідальність за результати своєї діяльності в умовах свободи прийняття господарських і управлінських рішень;
2) систематичність;
3) мету одержання прибутку.
Найбільшу кількість ознак назвав В. М. Селіванов, на думку якого бізнес є не будь-яка корисна для суспільства діяльність з виробництва продукції, надання послуг, а лише така, що характеризується наступними головними ознаками:
1) економічною самостійністю та автономною волею її суб'єктів;
2) ініціативністю;
3) творчим новаторським характером;
4) систематичністю;
5) здійснюється на свій ризик і під свою повну майнову відповідальність підприємців;
6) здійснюється з метою одержання прибутку;
7) є правомірною [14, С. 6].
Незважаючи на варіювання числа і найменування зазначених ознак, багато в чому вони збігаються. Отже, можна виділити такі основні ознаки бізнесу.
Перша ознака - ініціативність і самостійність.
Зміст цієї ознаки пояснюється в літературі по-різному. Так, в економічній літературі суть ознаки самостійності і незалежності суб'єктів господарювання вбачається в тому, що кожна людина, яка стає бізнесменом, вирішує самостійно всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон'юнктури [4, С. 111].
В спеціальній літературі, на думку одних вчених, термін "самостійність" підкреслює той факт, що втручання у підприємницьку діяльність органів влади та управління можливе лише у встановлених законом межах.
Інші вчені під ініціативністю розуміють те, що бізнесмен, підприємець починає діяльність на свій розсуд.
На думку третіх, ознака ініціативності та самостійності вказує на вольове джерело бізнесу, оскільки суб'єкти самі ініціюють його в нормативно-явочному порядку і самостійно.
Бізнес здійснюється на основі:
- вільного вибору підприємцем видів діяльності;
- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
- вільного найму підприємцем працівників;
- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
- самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Друга ознака бізнесу - творчий та інноваційний характер, що виявляється у пошуку нових можливостей, орієнтації на нововведення. Підприємець діє і оцінюється як незалежний і значною мірою такий, що покладається на самого себе, інноватор. В спеціальній літературі часто підкреслюється, що бізнес - це багатогранна і творча активність, він розцінюється як особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарської поведінки.
Третя ознака бізнесу - систематичність (регулярність, професійність, постійність).
Вчені-економісти інколи не вважають систематичність характерною ознакою бізнесу, а, навпаки, відносять її до короткочасних, тактичних способів дії, що здебільшого вписуються у відносно короткотривалі угоди [1, С. 4].
Вчені-юристи одностайно визнають ознаку систематичності необхідною рисою бізнесу, втім, називають її по-різному. Деякі з них виділяють постійність, інші підкреслюють професійну основу діяльності, треті - її регулярний характер. На погляд Н. О. Саніахметової, всі ці характеристики разом утворюють систематичність [13, С. 17].
Четверта ознака бізнесу - ризиковий характер, тобто перекладення на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (збитків) і вжиття заходів щодо їх превенції або усунення, не пов'язане з винною поведінкою підприємця.
У зарубіжній економічній літературі особливо підкреслюється ризиковий характер бізнесу. Так, Е. Дж. Долан, Д. Ліндсей вказують: "Бізнес та готовність йти на ризик часто розглядають майже як синоніми. Будь-яка організаційна форма бізнесу має миритися з тим, що ризик - її невід'ємний складник" [6, С. 29].
У вітчизняній літературі та літературі інших країн СНД ризик у бізнесі називається і визначається по-різному.
Так, деякі вчені такий ризик називають підприємницьким, який, на їх думку, характеризується як небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів або недоотримання доходів порівняно із задуманим варіантом організації діяльності або варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів.
Інші вчені визначають ризик у бізнесі як показник вивченості ринку на момент поставки товару, так і у перспективі, ближчій чи віддаленій.
Треті - визначають такий ризик як господарський або економічний, четверті - комерційний, тобто як можливі несприятливі майнові наслідки діяльності підприємця, не зумовлені будь-якими недоглядами з його боку.
Називають також багато видів ризику - виробничий, комерційний, фінансовий, процентний, кредитний, визначаючи в цілому ризик як можливі збитки або недоотримання доходів порівняно з варіантом, передбаченим прогнозом, планом, проектом, програмою [12, С. 50].
П'ята ознака - цільове спрямування на одержання прибутку.
Мету одержання прибутку як ознаку бізнесу визнають як законодавці, так і вчені-економісти.
Мета одержання прибутку є необхідною ознакою бізнесу. Втім, це не повинно вести до її гіперболізації й виділення як основної ознаки. Неправильним є як заперечення мети одержання прибутку як необхідної ознаки бізнесу, так і її перебільшення, оскільки всі ознаки бізнесу однаково вагомі для визначення його поняття.
Шоста ознака - самостійна юридична відповідальність. Вчені по-різному називають відповідальність підприємця. Деякі з них згадують майнову відповідальність, інші - окрім майнової, також фінансову або повну економічну відповідальність.
Здається, жодне з перелічених позначень відповідальності як ознаки бізнесу не є повним, оскільки не охоплює інших видів юридичної відповідальності. Тому правильнішим буде широке позначення юридичної відповідальності, не обмежене будь-яким одним її видом, а таке, що поєднує всі її вияви.
Сьома ознака бізнесу - соціально відповідальний характер. Соціальна відповідальність розуміється як суспільна відповідальність, тобто очікування того, що компанії мають діяти в інтересах суспільства і робити свій внесок у вирішення суспільних і соціальних проблем.
Існує багато визначень соціальної відповідальності. Ось деякі з них:
- це зобов'язання здійснювати таку політику, приймати такі рішення і діяти таким чином, щоб це було бажано з точки зору мети і цінностей суспільства. Тому синонімами соціальної відповідальності є суспільна відповідальність, соціальні зобов'язання і мораль (етика) бізнесу;
- рішення підприємців і їх дії, що вживаються (принаймні частково) за межами безпосередніх економічних або технічних інтересів фірм;
- економічні, правові, етичні сподівання, що суспільство пов'язує з бізнесом.
Деякі вчені визначили концепцію, що називається "корпоративна соціальна поведінка", яка спрямована на об'єднання самої ідеї соціальної відповідальності і її реалізації в діяльності корпорацій. Ця концепція робить спробу охопити не лише саму ідею соціальної відповідальності, але також її застосування у програмах суб'єктів підприємницької діяльності та впливу цих програм на суспільство.
Успішний розвиток бізнесу залежить від низки передумов-чинників, що впливають на прийняття рішення про зайняття бізнесом, вибір виду, способу, місця його здійснення тощо. Такі чинники загалом бувають політичного, економічного, психологічного, правового, в тому числі правосуб'єктного, організаційного характеру.
Перший чинник пов'язаний із тим, що після 70 років забуття бізнесу й підприємництва була проявлена політична воля на їх визнання та закріплення такого права за людиною на національному та конституційному рівні.
Юридичне закріплення права приватної власності та можливості використовувати належне фізичним особам майно для ведення бізнесу, урівняння всіх суб'єктів права власності у своїх можливостях відбувалось непросто. Проте підгрунтя для розвитку бізнесу було закладено індивідуальною трудовою діяльністю, яка стимулювала тягу громадян до такої діяльності й змінила їх світогляд. На цій основі, по суті почали розвиватися приватні підприємницькі відносини.
Проявлена в Україні політична воля на створення сприятливого соціального, економічного та політичного клімату посприяла розвитку бізнесу. Втім, щоб підприємець був заінтересований у тривалій діяльності повинна бути стабільною політична обстановка в країні та стійка упевненість в неможливість зміни політичного курсу, відміни чи попрання закону. При політичній нестабільності капітал шукає більш сприятливий законодавчий, і в тому числі податковий, "клімат". Тому будь-які невиважені заяви політичних лідерів впливають на розвиток і структуру бізнесу як економічної діяльності.
Для розвитку бізнесу в державі має бути сприятлива економічна ситуація й виважена інвестиційна політика. Перш за все, це стосується зміни характеру відносин власності. Економічний устрій, що базувався на безмежному пануванні державної власності з її командно-розподільчим механізмом, не зміг забезпечити умови для творчості та ініціативи. Без останніх неможливо широке розповсюдження нововведень. Отже, обов'язковою умовою розвитку бізнесу є наявність приватної власності, яка дає простір приватній ініціативі для праці, що обмежується лише фізичними та інтелектуальними можливостями людини. Тому велика та мала приватизація, які проводились в Україні, мали на меті відродження приватної власності як основи бізнесу, з притаманною йому конкуренцією, свободою дій підприємців та керівників комерційних структур (менеджерів).
До передумов розвитку бізнесу відноситься стабільність державної економічної та соціальної політики, зважена податкова політика та пільговий податковий режим, наявність розвиненої інфраструктури підтримки бізнесу, перш за все - малого, наявність ефективної системи захисту інтелектуальної власності, формування гнучких механізмів підвищення ділової активності, можливість вільного виходу на зовнішній ринок, стабільна та ефективна кредитна система тощо [11, С. 57].
Якщо бізнес стає економічно невигідним, якщо є великим податковий тиск, то капітал починає активно вивозитися за кордон, або це призводить до тінізації економіки.
Для прийняття рішення про ініціювання бізнесу велике значення мають інфляційні процеси. Вони здатні призвести до банкрутства чи суттєвих неефективних витрат. Тому якщо доля фінансового ризику велика, то такою діяльністю займатись стає небезпечно і капітал уходить в більш сприятливу економічну зону чи в "тінь", або операції згортаються до кращих часів.
Особливе значення мають правові передумови - наявність стабільного законодавства та його спрямованість на забезпечення сприятливих умов для здійснення бізнесу. Якщо це законодавство комфортне та враховує економічні закономірності й процеси, то воно відіграє стимулюючу роль, якщо консервативне - навпаки. При цьому доля законів повинна бути переважаючою. При домінанті підзаконного масиву виникає загроза частих змін та можливості тиску з боку держави [5, С. 30].
Бізнес залежить і від низки інших передумов: кліматичних, сезонних, територіальних. Наприклад, в курортних місцевостях бізнес носить сезонний характер.
Отже, бізнес - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівельною діяльністю з метою отримання прибутку.
Корпоративне управління - це система відносин між власниками, органами управління акціонерного товариства, його менеджерами, а також іншими заінтересованими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших заінтересованих осіб.
Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших заінтересованих осіб.
У сучасній економіці України акціонерні товариства відіграють важливу роль. В Україні існує більше 35 тис. акціонерних товариств, понад 17 мільйонів громадян України є акціонерами.
Водночас, чинне законодавство України не забезпечує достатньо повного та чіткого регулювання діяльності акціонерних товариств, що призводить до чисельних порушень прав інвесторів та гальмує інвестиційні процеси. Недосконалість наявної правової бази дає можливість без формального порушення норм чинного законодавства нехтувати або прямо порушувати права та законні інтереси акціонерів. При цьому відсутні надійні механізми їх реалізації та ефективного захисту.
Крім того, сучасний стан корпоративного управління в Україні характеризується відсутністю прозорості діяльності акціонерних товариств, недостатньою координацією дій органів державного управління у сфері регулювання корпоративних відносин, неефективністю управління державними корпоративними правами.
Недостатній рівень корпоративної культури, невідповідність сучасної практики корпоративного управління загальноприйнятим принципам та неготовність діючих товариств до їх опанування призвели до непрофесійних схем управління товариствами.
Тому в сучасних умовах необхідним є розвиток корпоративних відносин, що сприятиме залученню інвестицій в економіку України, розвитку фондового ринку та зростанню національного багатства.
Метою розвитку корпоративного управління в Україні є:
- підвищення ефективності діяльності акціонерних товариств;
- забезпечення захисту прав та законних інтересів акціонерів;
- забезпечення рівного ставлення до акціонерів;
- сприяння розвитку фондового ринку;
- формування привабливого інвестиційного клімату в країні та пожвавлення інвестиційних процесів;
- сприяння соціально-економічному розвитку України.
Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління з урахуванням українських особливостей та досвіду.
Загальноприйнятими принципами корпоративного управління є:
- захист прав та законних інтересів акціонерів (тобто визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту);
- рівноправність акціонерів (рівне ставлення до акціонерів; усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їх прав);
- урахування законних інтересів заінтересованих осіб (визнання передбачених законом прав заінтересованих осіб та заохочення активного співробітництва між товариством та заінтересованими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства);
- розкриття інформації та прозорість (забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством);
- розмежування повноважень органів управління (чіткий розподіл функцій та обов'язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;
- дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради (забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами; спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління).
Щодо теоретичних основ формування корпоративної культури, то в різних наукових джерелах знаходимо такі її визначення:
1) корпоративна культура включає в себе наступні поняття:
* mіnd іdentіty - наявність у персоналу підприємства компанії загального розуміння корпоративної ідеології;
* vіsual іdentіty - візуальна символіка корпоративної ідеології (логотип);
* behavіor іdentіty - поведінка компанії і персоналу у відповідності з корпоративною ідеологією [2, С. 28];
2) корпоративну культуру можна визначити як сферу менеджменту, пов'язану з розвитком інтеграційних процесів управління, що включає такі основні компоненти, як цінності членів трудового колективу організації, переконання, норми поведінки і комунікаційної взаємодії працівників в процесі трудової діяльності, елементи матеріального середовища й у такий спосіб відображають індивідуальність даної організації [10, С. 38];
3) корпоративна культура - це сукупність прийнятих на даному підприємстві норм і правил поведінки стосовно клієнтів і партнерів, а також культура міжособистісних стосунків на підприємстві. Це - втілення "духа компанії", коли всі співробітники - від керівників до виконавців - чітко усвідомлюють завдання компанії і прикладають максимум зусиль для їх реалізації [3, С. 37].
З поняттям "корпоративної культури" тісно пов'язана система управління. Взаємозалежність та взаємовплив між ключовими елементами менеджменту організації ілюструє модель американської консалтингової фірми МакКінсі "7S". Вона включає 7 елементів - системи, стратегії, зв'язки, стиль, співробітники, навички, цінності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ